справа № 733/370/24-ц головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
провадження № 22-ц/824/11711/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
23 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (нині - Приватне акціонерне товариство «Гарантія») поданою директором Ногачем Олексієм Миколайовичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю особи з урахування інфляційного збільшення боргу, пені та 3% річних,
у лютому 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПрАТ «СТ «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю особи з урахування інфляційного збільшення боргу, пені та 3% річних, у якому просили суд:
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 : інфляційну складову боргу з виплати страхового відшкодування за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 75 872,13 грн; інфляційну складову боргу з виплати моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 11 грудня 2023 року у розмірі 12 850,27 грн; 3% річних за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 14 324,28; 3% річних за несвоєчасну виплату моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 2 482,87 грн; пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 25 951,40 грн.
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 : інфляційне збільшення боргу з відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 12 645,35; 3% річних за несвоєчасну виплату моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 2 387,38 грн; пені за несвоєчасне відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 4 325,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтували тим, що 09 жовтня 2020 року позивачі звернулися до ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою про виплату страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілої особи від дорожньо-транспортної пригоди, однак відповідач страхове відшкодування не виплатив.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року у справі №733/1046/21 позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи в розмірі 28 338 грн. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи в розмірі 28 338 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року у справі №733/1046/21 рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілого скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 , до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілого задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 170 028 грн страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілого. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
31 жовтня 2023 року відповідачем було виплачене страхове відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 28 338,00 грн (моральна шкода) та ОСОБА_1 у розмірі 170 028,00 грн, а 11 грудня 2023 року відповідачем виплачено страхове відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 28 338,00 грн (моральна шкода).
Оскільки визначений п. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 90-денний строк на прийняття страховиком рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування сплив 09 січня 2021 року, починаючи з 10 січня 2021 року відповідач зобов'язаний виплатити позивачам інфляційні втрати, 3% річних та пеню.
23 травня 2024 року надійшов відзив від ПрАТ «СТ «Гарантія», у якому відповідач частково визнав позовні вимоги, а саме: стягнення пені за період з 21 жовтня 2023 року по 31 жовтня 2023 року. Відповідач зазначив, що стягнення пені за іншу частину періоду є необґрунтованим, посилаючись на статтю 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». ПрАТ «СТ «Гарантія» вказало, що у справі № 733/1046/21 на новому апеляційному розгляді постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року задоволені позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із смертю годувальника, тому до цього моменту у страховика не було винних дій за несвоєчасну виплату страхового відшкодування. Також відповідач заперечив щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки вказаний Закон не передбачає стягнення інших штрафних санкцій, окрім пені.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 інфляційну складову боргу з виплати страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 75 872,13 грн; інфляційну складову боргу з виплати моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 11 грудня 2023 року у розмірі 12 850,27 грн; 3% річних за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 14 324,28 грн; 3% річних за несвоєчасну виплату моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 2 482,87 грн; пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника, за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 25 951,40 грн; пеню за несвоєчасне відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 4 325,23 грн. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_2 інфляційне збільшення боргу з відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 12 645,35 грн; 3% річних за несвоєчасну виплату моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 2 387,38 грн; пеню за несвоєчасне відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 4 325,23 грн. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» судовий збір у розмірі 1 551,64 грн в дохід держави. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн, а на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Не погодившись із таким рішенням суду, директор ПрАТ «СК «Гарантія» (нині - ПрАТ «Гарантія») - Ногач Олексій Миколайович 13 травня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачів пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період у 10 днів з 20 жовтня 2023 року по 31 жовтня 2023 року.
Посилається на те, що справа хоч і має ціну позову 155 164,00 грн, одна за характером правовідносин сторін та специфічним способом захисту не є малозначною. Але ухвалою від 14 квітня 2025 року (за один день до розгляду справи по суті) Печерський районний суд міста Києва відмовив відповідачу у розгляді справи з викликом (повідомленням) сторін, не аргументуючи підстави відмови, чим позбавив ПрАТ «СТ «Гарантія» на гарантоване законом право на судовий захист у малозначних справах.
Крім того, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом і в ньому не передбачено застосування до страховика інших штрафних (фінансових) санкцій, крім пені.
Також, станом на 09 січня 2023 року згідно судового рішення Чернігівського апеляційного суду будь-яких неправомірних дій з боку відповідача щодо порушення вимог грошових зобов'язань, не допущено, відмова у виплаті страхового відшкодування вважається обґрунтованою.
Незважаючи на аргументи та заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «Гарантія» про відшкодування завданої шкоди з урахуванням інфляційного збільшення боргу, 3% річних та пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, Печерський районний суд міста Києва у рішенні від 15 квітня 2025 року жодним чином не висловився щодо викладених заперечень відповідача, а більше того, у рішенні відсутній жодний аргумент суду щодо наявності винних (неправомірних) дій відповідача щодо причин несвоєчасної виплати страхового відшкодування потерпілим особам.
Вважає, що справи, які розглядались Ічнянським районним судом Чернігівської області та Печерським районним судом міста Києва, з різними предметами спору, тому справа Ічнянського районного суду Чернігівської області за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування не має приюдиційного значення при розгляді справи Печерським районним судом міста Києва про стягнення зі страховика штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Разом з тим, Печерський районний суд міста Києва повинен був витребувати справу з Ічнянського районного суду Чернігівської області, ретельно її проаналізувати на предмет наявності чи відсутності винних дій страховика, з'ясувавши причини та обставини, які сприяли несвоєчасній сплаті страхового відшкодування.
Також вважає недоречним посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №728/16044/16-ц оскільки позивачі є не страхувальниками, а є потерпілими особами в ДТП, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Івангород Ічнянського (нині Прилуцького району) Чернігівської області, в результаті якої загинув їх син ОСОБА_3 , страхувальником у даних спірних правовідносинах був ОСОБА_4 .
Вважає, що станом на 20 жовтня 2023 року винних дій з боку відповідача, ПрАТ «СТ «Гарантія» щодо порушення строків по виплаті страхового відшкодування, не допущено.
На виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року відповідачем проведена виплата страхового відшкодування 31 жовтня 2023 року, а тому в силу вимог ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного на час виконання спірних правовідносин, ст. 614 ЦК України, відповідачем визнано пропущений строк по виконанню договірних зобов'язань 10 днів, так як спеціальний закон зобов'язує страховика сплатити пеню за кожен день прострочення з вини страховика.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (нині - Приватне акціонерне товариство «Гарантія») поданою директором Ногачем Олексієм Миколайовичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю особи з урахування інфляційного збільшення боргу, пені та 3% річних, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник ПАТ «Гарантія» - Ходико Євген Максимович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 вересня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявами на виплату страхового відшкодування, пов'язаного з моральною шкодою.
Також 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою на виплату страхового відшкодування, пов'язаного з втратою годувальника.
11 лютого 2021 року ПрАТ «СТ «Гарантія» у листах №178/21, №177/21 відмовило у здійсненні страхового відшкодування.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року у справі №733/1046/21 позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи в розмірі 28 338 грн. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи в розмірі 28 338 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року у справі №733/1046/21 рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілого скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 , до ПрАТ «СТ «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілого задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 170 028 грн страхового відшкодування, пов'язаного із смертю потерпілого. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У справі №733/1046/21 суди встановили, що ДТП, яка сталася 18 липня 2020 року, є страховим випадком, і у позивачів виникло право на отримання страхового відшкодування та моральної шкоди у зв'язку зі смертю сина на підставі ст. 1200 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Звертаючись до суду позивачами надано відповідний розрахунок, згідно з яким просять стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 : інфляційну складову боргу з виплати страхового відшкодування за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 75 872,13 грн; інфляційну складову боргу з виплати моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 11 грудня 2023 року у розмірі 12 850,27 грн; 3% річних за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 14 324,28; 3% річних за несвоєчасну виплату моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 2 482,87 грн; пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 25 951,40 грн.; на користь ОСОБА_2 : інфляційне збільшення боргу з відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 12 645,35; 3% річних за несвоєчасну виплату моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 2 387,38 грн; пені за несвоєчасне відшкодування моральної шкоди за період з 10 січня 2021 року по 10 січня 2022 року у розмірі 4 325,23 грн.
Вирішуючи спір місцевий суд вважав, що зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Наданий позивачами розрахунок суд визнав обґрунтованим та дійшов до висновку, що обставини, на які позивачі посилаються як на підстави для позову, підтверджені належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами, стороною відповідача не спростовані, тому вимоги позову про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 155 164,14 грн за несвоєчасну виплату страхового відшкодування та моральної шкоди підлягають задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частинах 1 та 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
За ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (п. 23.1 ст. 23 Закону).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17 визначив, що суб'єктивними межами преюдиції є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Стала практика Верховного Суду виходить з того, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по справі №910/2164/18, від 08 липня 2019 року по справі №908/156/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 806/3572/17).
Вирішуючи спір у цій справі, місцевий суд правомірно вважав рішення у справі №733/1046/21 преюдиційним, адже суди встановили доведеним, що ДТП, яка сталася 18 липня 2020 року, є страховим випадком, у зв'язку з яким у позивачів виникло право на отримання відшкодування у зв'язку зі смертю сина.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі №6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зазначила, що положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
З урахуванням таких висновків Верховного Суду колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що Законом передбачено лише можливість стягнення з нього пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування.
Встановивши, що ПрАТ «СТ «Гарантія» построчено грошове зобов'язання по виплаті позивачам страхового відшкодування моральної шкоди, місцевий суд дійшов правильного висновку про виникнення у позивачів права на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України та неустойки (пені).
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 ЦК України).
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Тож, попри те, що позивачі дійсно не були страхувальниками за Договором ОСЦПВВНТЗ №АО/3854579, вони є особами, які мають право на отримання страхового відшкодування та моральної шкоди за рахунок відповідача у строки, визначені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Тобто, відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Як встановлено судом першої інстанції та неспростовано відповідачем в суді апеляційної інстанції, прийняті відповідачем рішення про відмову у виплаті позивачам страхового відшкодування та моральної шкоди датовані 11 лютого 2021 року. Їх незаконність та безпідставність підтверджена рішеннями судів у справі №733/1046/21 та свідчить про те, що прострочення (несвоєчасність) виплати відбулося з вини відповідача внаслідок його необґрунтованої відмови, а отже з порушенням визначеного Законом строку для таких виплат, тому наявні підстави для відповідальності останнього згідно із п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення пені та трьох відсотків річних за допущені дні прострочення.
Щодо доводів апелянта стосовно початку перебігу строку нарахування стягнутих судом виплат, які повинні нараховуватися з наступного дня набрання законної сили постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року, то вони колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки порушення прав позивачів внаслідок неправомірних дій відповідача розпочалося не внаслідок ухвалення судом рішення, а внаслідок не виконання відповідачем свого обов'язку щодо проведення необхідних виплат протягом визначеного Законом строку і тривало аж до дня проведення відповідної виплати.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано погодився з розрахунками позивачів в частині початку перебігу строку нарахувань - 10 січня 2021 року, тобто на наступний день поза межами 90-денного строку, а отже вірно встановив законні і достатні підстави для задоволення позовних вимог у визначених позивачами розмірах.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд мав розглядати справу в порядку загального позовного провадження також є хибними та спростовуються положеннями ч. 6 ст. 19 та ст. 274 ЦПК України, адже вказана справи не відноситься до тих, які підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального провадження. Місцевий суд забезпечив відповідачу можливість реалізувати своє право на захист, надавши строк на подання відзиву та доказів на спростування пред'явлених вимог.
Інші доводи апеляційних скарг також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянтів.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (нині - Приватне акціонерне товариство «Гарантія») подану директором Ногачем Олексієм Миколайовичем - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25 грудня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова