Справа № 359/12530/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5983/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
22 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року,
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 рокуОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 153, ч. 6 ст. 153, ч. 3 ст. 301-1 КК України,продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 23 грудня 2025 року включно.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не змінились, та про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, які, на думку суду, не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 вказано на необґрунтованість ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що всупереч нормам закону клопотання прокурора не містить викладу обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також відсутнє посилання на матеріали, що підтверджують вказане. Також вказав, що посилання прокурора та суду на наявність ризику переховування є необґрунтованим, адже жодних доказів того, що ОСОБА_7 вже вчиняв або має намір вчинити такі дії прокурором не надано, а судом проігноровано аргументи сторони захисту про наявність у обвинуваченого єдиного місця проживання та відсутність закордонного паспорту, що унеможливлює перебування на території іншої держави. Крім цього, зазначив, що знищити речові докази ОСОБА_7 не може, оскільки вони зібрані стороною обвинувачення, ризик впливу на свідків та потерпілих теж відсутній, оскільки останні вже надали свої показання в порядку ст. 225 КПК України, а їх зміна призведе до настання кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показань, а щодо вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, то зазначив, що прокурором не надано жодних обґрунтованих доказів на підтвердження такого ризику, тоді як обвинувачений вчиняти інше кримінальне правопорушення не збирається. Зауважив, що ОСОБА_7 вже 3 роки працює з дітьми та в літніх дитячих таборах, про що має відповідні подяки та відзнаки, та за такий тривалий час жодних скарг на нього ні з боку батьків, ні дітей, ні вчителів не було, що, на думку захисника, надає можливість суду застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Крім цього, вказав про порушення порядку здійснення підготовчого судового провадження, зазначивши, що повістка про виклик до суду має бути вручена за 5 днів до дати призначення підготовчого судового засідання та судове провадження не може бути розпочате раніше ніж через 5 днів з дня вручення копії обвинувального акта обвинуваченому, тоді як ухвала про призначення підготовчого судового засідання була вручена стороні захисту вже після його проведення, а копію обвинувального акта вручено ОСОБА_7 21.10.2025 року, тобто менше ніж за 5 днів до початку судового провадження. Додатково вказав, що клопотання прокурора було вручено обвинуваченому за 10 хв до початку засідання, що позбавило сторону захисту можливість підготувати заперечення на подане клопотання, що є порушенням права на захист. Просивоскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 .
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з апеляційної скарги захисника, ним порушене питання про скасування ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року.
Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції була постановлена 24 жовтня 2025 року, строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою був визначений до 23 грудня 2025 року включно, однак, як встановлено в ході апеляційного розгляду, 19 грудня 2025 року судом постановлено ухвалу, якою ОСОБА_7 змінено запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт, що свідчить про те, що на день розгляду справи судом апеляційної інстанції ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 рокуфактично втратила чинність, а висновки, які були зроблені у цій ухвалі, на сьогоднішній час втратили своє юридичне значення, що указує на неможливість скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції.
При цьому необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
За своєю правовою природою ризик вчинення підозрюваним, обвинуваченим дій (поведінки підозрюваного, обвинуваченого), перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про імовірність протидії підозрюваного, обвинуваченого кримінальному провадженню у однин із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і у нинішньому чи минулому. Проте, існування можливості такої протидії на майбутнє повинно підтверджуватися доказами станом на момент ухвалення відповідного рішення. Це твердження знайшло своє підтвердження у низці статей чинного КПК України. Зокрема, аналіз положень ч. 2 ст. 177, ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 196, ч. 3 ст. 199 КПК України дає підстави стверджувати те, що як у випадку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і у випадку продовження строку дії цього запобіжного заходу суд вирішує питання про існування ризиків станом на час ухвалення відповідного рішення. У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що перевірка висновків суду першої інстанції про існування того чи іншого ризику, передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України, можлива лише під час дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою чи продовження строку тримання під вартою, тобто у час, коли ці ризики дійсні та існує реальна можливість перевірки їх існування. Та обставина, що станом на час розгляду справи оскаржувана ухвала втратила чинність у зв'язку з постановленням ухвали про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, унеможливлює скасування цієї ухвали, що вказує на необґрунтованість вимог захисника обвинуваченого в частині скасування цієї ухвали. Колегія суддів також зважає на те, що відповідно до вимог ст. 407 КПК України до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги відноситься прийняття рішення, пов'язаного виключно із втручанням у судове рішення шляхом його зміни чи скасування або невтручання шляхом залишення цього рішення без змін. У зв'язку із цим, за відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення, як такого, яке втратило чинність, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке рішення щодо тих обставин, які наведені апелянтом у апеляційній скарзі.
Колегія суддів зважає і на те, що нормами КПК України не передбачається можливості залишення апеляційної скарги без розгляду. Наведені вище обставини не дають також підстав для закриття апеляційного провадження.
Поряд із цим, як вже було зазначено колегією суддів вище, скасованим може бути лише чинне судове рішення, таке, яке породжує певні юридичні наслідки. Строк дії ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року фактично закінчився у зв'язку з постановленням ухвали від 19 грудня 2025 року, якою ОСОБА_7 змінено запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт. Те, що ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року на час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого є нечинною унеможливлює її скасування.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого у зв'язку із неможливістю скасування ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 23 грудня 2025 року включно, а тому колегія суддів залишає апеляційну скаргу захисника обвинуваченого без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4