22 грудня 2025 року місто Київ
Справа № 367/11440/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15216/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Влащенком Олегом Анатолійовичем, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2025 року (ухвалено у складі судді Одарюка М.П., дата складення повного рішення не вказана)
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, в особі відділу служби у справах дітей та сім'ї, про позбавлення батьківських прав
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо її малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову вказував, що діти були позбавлені материнської турботи в досить ранній період їх життя.
З ОСОБА_4 відповідачка припинила спілкування, коли останньому ще не виповнилось двох років. Протягом останніх чотирьох років відповідач жодного разу не піклувалася та не спілкувалася зі своїми дітьми.
За ОСОБА_5 відповідач припинила піклуватися, коли дитина пішла до першого класу школи.
Вважав, що зазначені вище обставини вказують на те, що у відповідача відсутні будь-які наміри щодо опікування своїми дітьми. Під час знаходження дітей в окупації (з 24.02.2022 по 31.03.2024) в м. Буча Київської області, відповідач не виказала бажання забрати дітей у безпечне місце, що, на думку позивача, свідчить про її байдужість до долі дітей.
Відповідачка фактично проживає за межами України і, у випадку виникнення будь-яких проблем, не здатна допомогти своїм дітям. Час, який минув з моменту, коли відповідачка припинила піклуватися своїми дітьми, поставив крапку у незворотності психологічного розриву щодо відносин відповідача та дітей.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 30 червня 2025 року позов задовольнив.
Позбавив ОСОБА_1 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням адвокат Влащенко О.А. в інтересах ОСОБА_1 01 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування скарги вказує, що суд порушив права відповідача, не взяв до уваги обставини справи, неповно дослідив надані доказів, неправильно застосовав норми процесуального права, що призвело до помилкового і безпідставного винесення рішення .
Зазначає, що належним чином виконувати обов'язки щодо виховання та матеріального забезпечення дітей відповідачу перешкоджає сам позивач. Він неодноразово погрожував їй фізичною розправою та висловлювався в її бік нецензурною лайкою. На свої численні звернення до поліції, органу опіки та піклування позитивних рішень не отримує. Висновок органу опіки та піклування Бучанської міської ради № 5302, яким визнано доцільним позбавлення її батьківських прав відносно її малолітніх синів вважає упередженим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки органу опіки та піклування не надано інформації, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов'язками, ухилення від виховання і утримання дітей, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків. Не надано підтвердження, що вона є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину. Органу опіки та піклування не відомо про фізичне переслідування її з боку позивача.
Наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків. Позбавлення її батьківських прав не відповідає інтересам дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. За існування обставин погроз зі сторони позивача, за відсутності належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження свідомого нехтування нею своїми обов'язками необхідно прийти до висновку, що позивач не довів існування достатніх підстав для застосування до неї такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, який допускається лише тоді, коли змінити по віденку батьків у кращий бік неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Вважає, що позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дітей на краще. А саме лише перебування відповідачки за кордоном не свідчить про невиконання нею своїх батьківських обов'язків.
Окрім того, суд проявив невиправдану поспішність у розгляді цієї справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Майко М.В. проти апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Влащенко О.А. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ній.
Позивач та його представник - адвокат Майко М.В. кожен окремо проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити. ОСОБА_2 додатково суду пояснив, що позбавлення батьківських прав необхідно для того аби зареєструвати місце проживання дитини, яка наразі такого немає, оскільки для цього потрібна згода відповідача, якої вона не дає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що 08 лютого 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , актовий запис № 40 (а.с.8).
У вказаному шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9,10).
31 травня 2024 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний (а.с.11-12).
Малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с.18,19).
Із характеристики та інформаційного листа на ОСОБА_3 , наданої в.о. директора Бучанського ліцею № 3 вбачається, що мати, ОСОБА_1 , у навчанні дитини участі не приймає. Навчальними досягненнями не цікавиться. З класним керівником протягом чотирьох років навчання контакт не підтримували, лише в першому семестрі першого класу та більше на зв'язок не виходила. На батьківські збори жодного разу не з'являлася. Вихованням дитини займається батько (а.с.16,67).
Із довідки - характеристики на ОСОБА_2 , наданої директором ЗДО № 1 «Сонячний» вбачається, що вихованням дитини займається батько, мати жодного разу не приводила та не забирала дитину з дитячого садочка, ніколи не цікавилася успіхами і питаннями перебування дитини в дошкільному закладі (а.с.17).
Актом обстеження житлова - побутових умов проживання від 15 серпня 2024 року проведено обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , яким встановлено, що житло розміщене на 1 поверсі дев'ятиповерхового будинку, складається з трьох кімнат. В квартирі все згідно санітарно-гігієнічних норм, квартира мебльована та оснащена необхідною технікою. У дітей одна кімната на двох, кожен має своє ліжко, є місце для навчання та місце для розвитку дітей. В квартирі проживає позивач з малолітніми дітьми та мати позивача (а.с.15).
До відзиву на позовну заяву відповідачкою додано дві заяви до відповідних органів, де зазначено, що вона перебуває в Естонії, куди хоче забрати своїх малолітніх дітей подалі від війни, але колишній чоловік їй не дозволяє цього роботи, заява датована 09 жовтня 2024 року та де відповідачка не погоджується з заявою її колишнього чоловіка про позбавлення її батьківських прав, оскільки він її не пускає до дітей, не відповідає на телефонні дзвінки навіть від її батьків, скривається від ТЦК та вона написала на нього заяву про її побиття, може бути агресивним, ця заява датована 15 жовтня 2024 року, однак вказані заяви не містять відмітки про їх отримання відповідними органами, а отже у суду відсутня можливість перевірити чи справді відповідачка зверталась з цими заява та до яких саме відповідних органів (а.с112,114).
Також відповідачка надала копію постанови про прийняття заяви про кримінальне правопорушенні та іншу подію від 08 травня 2025 року, де остання зазначила, що 08 травня 2025 року о 08 год. 00 хв. ОСОБА_2 під час конфлікту забрав дітей та погрожував їй фізичною розправою (а.с.113). Однак матеріали справи не містять та відповідачкою не надано доказів притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за її заявою, а також витягу з ЄРДР.
Згідно відомостей, наданих Головним центром обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України № 19/935-25 від 06.01.2025 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01.01.2022 року по 31.12.2024 року перетинала державний кордон України (а.с.51).
В Акті депутата Бучанської міської ради від 04 лютого 2025 року вказано, що мати малолітніх дітей ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з січня 2021 року, дітьми опікується батько ОСОБА_2 (а.с.68).
Згідно з висновком органу опіки та піклування Бучанської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради № 5302 від 11 жовтня 2024 року, орган опіки та піклування Бучанської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13,14).
Відповідач ОСОБА_1 пояснила суду, що вона має право забрати дітей від позивача та займатися їх вихованням. Коли діти хворіли вона опікувалися ними, коли робили дитині операцію вона опікувалась нею. Завжди передавала подарунки на день народження дітям. Позивач не надає можливості спілкуватися з дітьми. Вивезти дітей за кордон в безпечне місце позивач не надає. Проти позовних вимог категорично заперечує. Вона не зверталась до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, про відібрання дітей. Чим займаються та де навчаються її діти не знає. До соціальних служб з питань визначення її участі у вихованні дітей не зверталась. Фінансову допомогу дітям надає через своїх батьків. З дітьми припинила спілкуватися з літа 2021 року. Перший раз за кордон виїхала в березні 2022 року (без закордонного паспорту). До березні 2022 року проживала окремо від позивача та дітей в м. Ірпені Київської області. Намагалася спілкуватися з дітьми (дзвонила до них, приїжджала). З дітьми позивач спілкуватися не давав. Після початку повномасштабного вторгнення, ще спілкувалася з позивачем, телефонувала їм, пройти до дітей не мала можливості. Позивач з дітьми виїхав в Хмельницький. Вона через тиждень виїжджала з Ірпеня, зателефонувала позивачу, а він сказав, щоб вона до Хмельницького не приїжджала і вона поїхала до Польщі, а з Польщі в Чехію. Зверталася до служби у справах дітей 15 жовтня 2024 року, їй сказали зібрати документи і вона перебуваючи в Естонії, списувалася зі службою у справах дітей через Вайбер, але відповіді від них не отримала. В Україну повернулась десь під новий рік. За кордон з того часу не їздили. Проживала весь цей час в Кривому розі. До служби у справах дітей з кінця 2024 року з приводу встановлення часів для зустрічі з дітьми не зверталась, оскільки не знала про це. До школи, де навчається старша дитина з кінця 2024 року не зверталась оскільки навіть про це не думала. В поліцію з питань того, що позивач не надає дітей для побачень зверталась 08 травня 2025 року. Вважала вирішити все мирним шляхом, а тому не зверталася раніше до органів поліції. Вона перестала спілкуватися з дітьми коли старшій дитині було сім років, а молодшому два роки. Позивач побив її дуже сильно (події сталися в 2020 році), на дні народженні старшої дитини і вона не могла самостійно собою опікуватися, і вона поїхала до батьків, щоб не якати дітей. У вересні 2020 року вона ще була з дітьми. Дітей не залишала, її просто не пустили в квартиру, сказали до побачення. Виїзд за кордон з чоловіком не узгоджувала. Дітей за кордон чоловік не пустив. Зараз з дітьми не спілкується, оскільки не має номерів телефонів дітей.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що він є батьком відповідачки, відносини її доньки з позивачем були не дуже гарні. На теперішній час вони не спілкуються. Вона намагалася йому телефонувати стосовно дітей, але він слухавки не бере. Позивач завжди не дуже гарно відносився до його доньки. Позивач не один раз погрожував його доньці фізичною розправою (два, три рази), останній раз це було в 2020 році. До хати позивача донька може зайти тільки з її дідусем. Після побиття позивачем донька лікувалась близько трьох місяців. Донька боялася позивача. У 2024 році вона повернулась з Естонії та до дітей ходила разом з дідусем, бо сама боялася. Але до дітей її не пускали. В їх присутності позивач веде себе нормально. Алкогольні напої позивач вживає так як і всі. Його донька не сподобалася матері позивача. В його будинку є кімнати, які обладнанні для проживання дітей. Позивач проживає з цивільному шлюбі з іншою жінкою. Донька зверталася до органів опіки та піклування не раз, але завжди отримувала відмову. Зі сторони позивача в конфлікт завжди втручалася його мати. Позивач в лікуванні доньки не допомагав. Позивач їм заборонив спілкуватися з онуками. Позов про позбавлення батьківських прав його доньки вважає надуманим. Після побиття його доньки, донька з позивачем ще жили як сім'я (майже). Як сім'я донька з позивачем не проживають з 2022 року. До органів опіки та суду з позовом про побачення з онуками не зверталися. Онуків останній раз бачив 01 квітня 2024 року. Після побиття (квітень 2020 року) у доньки з позивачем погіршилися сімейні стосунки, ще півтори роки пробували проживати разом, як сім'я. Не раз говорив доньці щоб вона звернулась до соціальних органів для того щоб відібрати дітей у позивача.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням доводів відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати із ухваленням нового судового рішення.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав суд першої інстанції виходив із того, що:
- відповідач по справі не займається вихованням малолітніх дітей, не виявляє до них будь-якої уваги та турботи, не займається розвитком дітей;
- суду не надано достатніх пояснень від відповідача щодо причини того, чому відповідач не проявляла волевиявлення щодо зустрічей з дітьми, з причин невідвідування школи, в якій навчається старший син та дошкільного закладу, де навчався молодший. При цьому відповідач повідомила, що знаходиться в Україні дуже тривалий час, але жодних дій відносно дітей не вчиняла, офіційних звернень до органів опіки та піклування щодо визначення графіку побачень з дітьми, скарг на дії батька стосовно порушення її прав як матері, позовів про визначення місця проживання дітей з матір'ю або усунення перешкод у спілкуванні з ними, матір'ю не зроблено;
- суд допускає, що позивач міг нанести якісь тілесні ушкодження (умисно або необережно) відповідачу у квітні 2020 року, що викликало у неї почуття страху за своє життя чи здоров'я, але минуло вже більше 5 років (на день винесення рішення) і під час судового засідання суд не побачив дійсне бажання матері нести цей статус і надалі;
- висновок уповноваженого органу про доцільність позбавлення батьківських прав та призначення піклувальника відповідає встановленим до нього вимогам, підписаний уповноваженою особою, та складений на підставі вивчення всіх обставин справи, у зв'язку із чим суд враховує його під час ухвалення рішення.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині наявності обставин недостатньої участі матері у вихованні своїх неповнолітніх дітей, водночас не може погодитися із висновком суду щодо необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписами ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Позивач посилається на тривалу відсутність участі відповідача у житті дітей, ухилення від виконання своїх материнських обов'язків, відсутність турботи про здоров'я, фізичний та духовний розвиток дітей тощо.
Водночас позбавлення батьківських прав допускається лише за наявності серйозних підстав, які свідчать про систематичне ухилення від виконання батьківських обов'язків або небезпечну поведінку, що загрожує інтересам дитини.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У справі, що переглядається, позивачем не доведено, що поведінка відповідача створює реальну загрозу для дітей. Відсутність регулярного спілкування з дітьми та недостатня участь у їх житті є серйозним недоліком, але не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, якщо у відповідача зберігається можливість і бажання змінити ставлення до своїх обов'язків.
Бажання змінити ставлення до своїх обов'язків колегія суддів вбачає в запереченні проти позиву та початку вживання дій щодо налагодження зв'язків із дітьми, починаючи з травня 2025 року, про що свідчать звернення до правоохоронних органів щодо обставин перешкоджання з боку позивача у зустрічах дітей із відповідачем. Також у цій справі відсутні докази, що відповідач унеможливлює своє виправлення. Натомість, збереження батьківських прав може стати стимулом для відповідача більш активно почати змінювати своє ставлення до виконання батьківських обов'язків, що відповідатиме інтересам дітей.
Підстави позову в цій справі не дають можливості дійти висновку про те, що збереження правового зв'язку з матір'ю не відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки дає можливість відповідачу змінити свою поведінку, а дітям - мати право на спілкування та виховання від матері .
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Позбавлення батьківських прав у цій ситуації є непропорційним заходом, який не відповідає цілям ст. 164 СК України та принципам захисту прав дитини.
Суд першої інстанції помилково взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Бучанської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, оскільки він не ґрунтується на всебічно досліджених обставинах справи (а фактично лише на підставі доказів, наданих батьком) та з огляду на це не відповідає критерію об'єктивності, суперечить інтересам дітей.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22 вказано, що суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Апеляційний суд зазначає, що необхідно враховувати, що сторони розлучились лише в 2024 році, також матеріали справи містять докази звернень відповідачки з приводу насильницьких дій позивача та вчинення перешкод. Наявність перешкод та острах за вчинення позивачем агресивної поведінки підтверджено і показами свідків. Тобто, з огляду на те, що сторони в справі перебувають в складних емоційних та конфліктних стосунках, з часу розлучення сторін до часу порушення питання про позбавлення батьківських не пройшло і року і при цьому частину часу відповідачка після початку повномасштабного вторгнення в Україну перебувала за межами України, відсутні підстави вважати, що з боку останньої має місце злісне ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.
Колегія суддів враховує, що мати не втратила інтересу до своїх дітей, у тому числі до участі у їх вихованні, а також те, що позивач не довів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, та доходить висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав. Водночас апеляційний суд погоджується із тим, що відповідач має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своїх дітей, а тому встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Також колегія суддів наголошує, що у правовій ситуації, коли є рішення суду, що набрало законної сили, за первинним зверненням одного з батьків про відмову в позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, у разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своїх дітей, заперечити і спростувати відповідними доказами факт подальшого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.
Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Колегія суддів встановила, що при вирішенні позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам, а саме передчасно констатував неможливість змінення поведінки відповідача щодо дітей та наявність крайньої необхідності в позбавленні його батьківських прав, а тому оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове, яким вказані позовні вимоги залишити без задоволення.
Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно її дітей, попередивши ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд ухвалює нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, усі судові витрати належить покласти на позивача, у тому числі щодо сплати відповідачем судового збору в розмірі 1 453,44 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Влащенком Олегом Анатолійовичем, - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Бучанської міської ради, в особі відділу служби у справах дітей та сім'ї, про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 26 грудня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова