17 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 753/7148/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/16515/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Осіпенко Л.М. 21 серпня 2025 року у м. Київ, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товарної біржі «Електронні торгові системи», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство юстиції України, Акціонерне товариство «Агропросперіс Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання результатів електронних торгів недійсними,
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено.
Забезпечено позов шляхом накладення арешту на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 28396080000, номер відомостей про речове право: 29083501, розмір частки: 1, заборонивши відчуження квартири, без заборони користування та володіння квартирою.
Ухвала суду мотивована тим, що станом на дату звернення до суду із заявою, власником вищевказаної квартири є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується Протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-07-16-000021-b від 24.07.2018 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 17-18, 59-60 т. 4).
Відповідач ОСОБА_1 виявив намір відчужити квартиру, що підтверджується знімками з екрану (скрін-шоти) та що не заперечувалось відповідачем та його представником у письмових запереченнях.
Як власник квартири, відповідач має реальну можливість здійснити її відчуження у будь-який спосіб, про що виявив намір, оприлюднивши оголошення про її продаж, що підтверджується доказами.
Зазначена обставина переконливо свідчить про достатньо обґрунтоване припущення, що майно, з приводу якого виник спір, може бути відчужене, що вплине на ефективність захисту або поновлення порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду. У зв'язку з цим наявні достатні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, із накладанням заборони на відчуження, без заборони користування та володіння, що, на думку суду першої інстанції, є достатнім та співмірним заходом забезпечення позову у справі. Такий спосіб забезпечення позову цілком відповідатиме суті заявлених вимог та не буде надмірним обмеженням прав відповідача ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вказав на відсутність необхідності вжиття заходів зустрічного забезпечення позову, та зауважив, що не застосування судом заходів зустрічного забезпечення, не порушить баланс сторін та забезпечить справедливість судових процедур у розгляді справи.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.
Представник вказує на те, що заперечуючи проти задоволення заяви про забезпечення позову ними суду були надані докази того, що позивач - ОСОБА_2 наразі не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Вказане обумовлювало обов'язок суду застосувати зустрічне забезпечення в разі задоволення заяви про забезпечення позову. При цьому, в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, відсутні аргументовані висновки щодо незастосування зустрічного забезпечення за наявності вищевказаних доказів. Натомість зроблено загальний висновок щодо можливого порушення таким зустрічним забезпеченням прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Представник також зазначає, що позивач у заяві просила виключити ОСОБА_1 із переліку відповідачів та залучити до участі у справі в якості третьої особи та відповідно вжити заходи забезпечення позову.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив: «Щодо заяви позивачки про виключення ОСОБА_1 з числа відповідачів та залучення його до участі у справі в якості третьої особи, то в зазначеній частині заява відповідно до закону не підлягає негайному розгляду, тому буде розглянута судом у підготовчому судовому засіданні.»
Тобто судом було проігноровано ту обставину, що заява позивача містила в собі взаємовиключні клопотання, оскільки заміна процесуального статусу ОСОБА_1 на третю особу унеможливлює накладання арешту на його майно, і вочевидь застосовувалось позивачем задля уникнення зустрічного забезпечення, про що прямо зазначено в заяві останньої.
Представник також зазначає, що предметом розгляду справи №753/7148/25 є оскарження результатів електронних торгів від 24.07.2018, на яких ОСОБА_1 було визначено переможцем, відповідно до протоколу торгів № UA-EA-2018-07-16-000021-b.
При цьому, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 набув на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2018 посвідченого ПНКМНО Савельєвим А. Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 2356. Отже, навіть в разі задоволення позовної заяви та скасування результатів електронних торгів, зазначене не матиме наслідком позбавлення ОСОБА_1 права власності на вищевказану квартиру.
Вказане свідчить, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є достатньою та самостійно підставою відмови в задоволенні позовних вимог, з урахуванням позицій Верховного Суду (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16- ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Також представник звертає увагу суду на те, що вищевказана житлова квартира, вже неодноразово була предметом розгляду в інших судових справах, з результатами розгляду яких суди прийшли наступних висновків:
- АТ «Дельта Банк» як іпотекодержатель спірної квартири, правомірно набув її у власність на підставі ст. 37 Закону України « Про іпотеку» (Справа № 753/13859/17)
- Оскаржувані торги від 24.07.2018 було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства (Справа № 753/14104/18).
- ОСОБА_1 правомірно набув право власності на вказану квартиру, і фактично
є добросовісним набувачем (Справа № 753/7503/20).
- ОСОБА_2 визнано такою, що втратила право користування спірною квартирою, крім того суди зазначили про відсутність в останньої будь-яких прав на дане майно (Справа № 753/8506/19, Справа № 753/14104/18, Справа № 753/13859/17)
При цьому, копії вказаних судових рішень було долучено до заперечень на заяву про забезпечення позову, натомість суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вказує на те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, а доводи наведені в апеляційній скарзі безпідставними та такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Представник зазначає, що посилання в апеляційній скарзі на те, що у позивача відсутнє місце проживання та майно не відповідає дійсності, оскільки факт проживання позивача з відповідачем ОСОБА_5 у цивільному шлюбі без реєстрації останнього з 01.01.2001 квартирі АДРЕСА_3 та знаходження її майна і окремих речей у квартирі встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.01.2022 у справі №753/24315/21.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.
Від представника ПАТ «Дельта Банк» надійшла заява, в якій він прсив розглядати справу за їх відсутності.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товарної біржі «Електронні торгові системи», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство юстиції України, Акціонерне товариство «Агропросперіс Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила визнати недійсними результати проведення електронних торгів оформлених протоколом електронних торгів №UA-ЕА-2018-07-16-000021-b від 27.07.2018 щодо лоту F11G28047 - Найменування активів (майна) лоту (склад лоту): Нерухомість: Квартира, однокімнатна, загальною площею 39.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані особи відсутні.
11.08.2025 позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про забезпечення позову, у якій вона просила суд: 1) виключити ОСОБА_1 з числа відповідачів та залучити його до участі у справі в якості третьої особи; 2) забезпечити позов шляхом накладення арешту на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Заява мотивована тим, що предметом спору у даній цивільній справі є визнання недійсними результатів електронних торгів від 24.07.2018, в результаті проведення яких ОСОБА_1 придбав у власність вищевказану квартиру на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 23.11.2018. В липні-серпні 2025 року ОСОБА_1 з метою продажу спірного об'єкта нерухомості, розмістив відповідні оголошення про його продаж у мережі Інтернет. З огляду на викладене, у неї наявне обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому існує реальна можливість і небезпека у заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі. Щодо зустрічного забезпечення, зазначає, що немає правових підстав для його застосування, оскільки ОСОБА_1 є третьою особою, а не відповідачем у справі, а у відповідності до ст. 154 ЦПК України, зустрічне забезпечення має на меті відшкодування саме збитків відповідача.
До заяви позивачем долучено ряд документів, зокрема: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.08.2019, з якого вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23.11.2018, а також оголошення про продаж однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 з аукціону, організатором якого є ОСОБА_1 .
Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Зеленою Н.Ю. до суду першої інстанції було подано заяву в якій вона просила відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову або у відповідності до вимог п. 1 ч. 3 ст. 154 ЦПК України, застосувати зустрічне забезпечення, посилаючись на те, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 , є власником квартири, та виявив намір відчужити вказану квартиру, що підтверджується знімками з екрану (скрін-шоти), та не заперечувалось відповідачем та його представником у письмових запереченнях. Як власник квартири, відповідач має реальну можливість здійснити її відчуження у будь-який спосіб, про що виявив намір, оприлюднивши оголошення про її продаж, що підтверджується доказами.
Зазначена обставина переконливо свідчить про достатньо обґрунтоване припущення, що майно, з приводу якого виник спір, може бути відчужене, що вплине на ефективність захисту або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду. У зв'язку з цим наявні достатні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, із накладанням заборони на відчуження, без заборони користування та володіння.
Відмовляючи в застосуванні заходів зустрічного забезпечення позову, суд першої інстанції вказав на те, що не застосування судом заходів зустрічного забезпечення, не порушить баланс сторін та забезпечить справедливість судових процедур у розгляді справи.
Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст.150 ЦПК України).
Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі №910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення)
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
За відсутності обставин, які є обов'язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов'язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 154 ЦПК України, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову (ч. 5 ст. 154 ЦПК України).
Таким чином, зустрічне забезпечення це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Воно має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів за заявою позивача.
Єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено снівмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
Відповідно до норм ЦПК України зустрічне забезпечення застосовується як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідача. При чому за певних обставин застосування зустрічного забезпечення є можливістю, правом суду (ч. 1 ст. 154), а за інших обов'язком суду (ч. 3 ст. 154). Відсутність зустрічного забезпечення не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього є правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Можливість відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову, має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
З наведених обставин справи вбачається, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка була придбана відповідачем ОСОБА_1 на прилюдних торгах.
Матеріалами справи підтверджено, що станом на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову, власником вищевказаної квартири є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується Протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-07-16-000021-b від 24.07.2018 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач ОСОБА_1 виявив намір відчужити вказану вище квартиру, що підтверджується оголошеннями про продаж з аукціону де організатором зазначено ОСОБА_1 , та що не заперечувалось відповідачем та його представником у письмових запереченнях.
Отже, відповідач, як власник квартири має реальну можливість здійснити її відчуження у будь-який спосіб.
Застосовуючи заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборону вчиняти дії щодо відчуження вказаного нерухомого майна - квартири, суд першої інстанції виходив з того, що такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, не порушує прав власника на користування майном, в той час як відчуження зазначеного майна в подальшому може утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування вказаних вище заходів забезпечення позову у зв'язку з наявною загрозою утруднення або неможливості виконання рішення суду про поділ майна подружжя, оскільки сторона у справі може розпорядитися спірними об'єктами нерухомого майна, що унеможливить виконання рішення в майбутньому в разі задоволення позовних вимог.
Обраний вид забезпечення позову є адекватним, пропорційним, співмірним до позовних вимог і не буде надмірним тягарем для відповідача, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно та фактично перебуватиме у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту оскільки нею оскаржуються електронні торги, а квартира відповідачем придбана на підставі договору купівлі-продажу, тобто, навіть в разі задоволення позовної заяви та скасування результатів електронних торгів, зазначене не матиме наслідком позбавлення ОСОБА_1 права власності на вищевказану квартиру, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки на стадії забезпечення позову, позовні вимоги по суті не розглядаються.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем було заявлено про зміну процесуального статусу відповідача на третю особу, що унеможливлює застосування заходів забезпечення позову, так як вони можуть бути застосовані виключно щодо майна відповідача, відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що процесуальний статус ОСОБА_1 , як відповідача мав місце станом на час постановлення ухвали, про що зазначено також в її мотивувальній частині. А сама по собі заява позивача не змінює процесуального статусу учасника справи, має бути ухвала суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати заходи зустрічного забезпечення, оскільки стороною відповідача були надані докази того, що позивач - ОСОБА_2 наразі не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, виходячи з такого.
Відповідно до норм ЦПК України зустрічне забезпечення застосовується як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідача. При чому за певних обставин застосування зустрічного забезпечення є можливістю, правом суду (ч. 1 ст. 154), а за інших обов'язком суду (ч. 3 ст. 154). Відсутність зустрічного забезпечення не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього є правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Можливість відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову, має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення. В той же час вказані обставини судом першої інстанції при вирішенні питання про зустрічне забезпечення не розглядалися та не оцінювалися.
При застосуванні зустрічного забезпечення необхідно дослідити чи справді відповідач зазнає збитків через забезпечення позову. Так, з наведених обставин вбачається, що обраний позивачем вид забезпечення позову не впливає на матеріальний стан відповідача, як власника майна, який і надалі може користуватися спірною квартирою, та не призводить до понесення ним додаткових витрат внаслідок його застосування.
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом, а не обов'язком суду. Підстав для обов'язкового застосування таких заходів зустрічного забезпечення, встановлених ст. 154 ЦПК України, судом апеляційної інстанції при розгляді даного клопотання не встановлено, оскільки послання відповідача на те, що позивач - ОСОБА_2 наразі не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, не знайшли своє підтвердження матеріалами справи.
Таким чином, застосування зустрічного забезпечення позову є необґрунтованим належними та допустимими доказами у справі, на що суд першої інстанції звернув належну увагу.
Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, однак не спростовують і не впливають на їх правильність.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 26 грудня 2025 року.