Єдиний унікальний номер справи № 368/317/25
Провадження № 22-ц/824/14298/2025
11 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 04 червня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
06 березня 2025року позивач звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 09.11.2022 року укладено кредитний договір №2330587-1, за яким Позичальнику надано 94 528,34 грн строком до 08.11.2028 року під 15 % річних та щомісячну комісію 1 786 грн. Банк свої зобов'язання виконав, однак Позичальник належним чином платежі не здійснював, що призвело до утворення простроченої заборгованості.
У зв'язку з простроченням Банк направив Відповідачу повідомлення (21.06.2024) та вимогу про дострокове погашення (08.08.2024), проте остання виконана не була. Станом на 23.01.2024 року сума боргу становить 130 099,94 грн, у т.ч.: 81 856,99 грн - строкова заборгованість за тілом кредиту; 10 593,65 грн - прострочена; 539,30 грн - нараховані відсотки; 13 892 грн - прострочені відсотки; 1 786 грн - комісія; 21 432 грн - прострочена комісія. Розрахунок підтверджується виписками з рахунків.
У порядку, передбаченому законом і умовами Договору, право вимоги за кредитом у 2024 році послідовно відступлено від АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» до ТОВ «ФК «СОНАТІ», а з 07.03.2024 - до ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ», яке є належною фінансовою установою та не здійснювало будь-яких додаткових нарахувань після набуття права вимоги. Позичальник заборгованість не погасив, що стало підставою для звернення до суду.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
1. Стягнути з Боржника, яким є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (ідентифікаційний код 43575686, адреса: Україна, 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69) суму заборгованості в розмірі 130 099,94 грн., яка складається з:
- строкової заборгованості за тілом кредиту в сумі 81 856,99 грн.;
- простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 593,65 грн.;
- заборгованості по нарахованим відсоткам в сумі 539,30 грн.;
- заборгованості по простроченим відсоткам в сумі 13892 грн.;
- заборгованості по комісії в сумі 1786 грн.;
- заборгованості по простроченій комісії в сумі 21432 грн.;
2. Стягнути з Боржника, яким є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (ідентифікаційний код 43575686, адреса: Україна., 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 21, 5-й поверх, приміщення 68,69) судові витрати:
- зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 гривень,
- на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 7200,00 гривень.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 04 червня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 11 липня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції, на думку відповідача, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не забезпечив повного і всебічного з'ясування обставин справи та належної оцінки доказів, безпідставно визнав доведеним розмір заборгованості, поклавши в основу рішення лише односторонньо складений позивачем розрахунок без підтвердження його первинними документами та без можливості перевірки правильності нарахувань; крім того, апелянт вказує на необґрунтованість стягнення комісії та простроченої комісії як нікчемної умови споживчого кредитного договору, що суперечить положенням Закону України «Про споживче кредитування» та правовим висновкам Верховного Суду.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення.
20 жовтня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін. Також просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат позивача та стягнути на його користь з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3 000,00 грн.
У судове засідання, призначене на 11 грудня 2025 року сторони не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, 09.11.2022 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»(далі - Бань , та ОСОБА_1 (далі - Клієнт/Позичальник/Відповідач) уклали кредитний договір №2330587-1, викладений в паперовій формі та підписаний сторонами власноручним підписом (далі за текстом - Кредитний договір).
Відповідно до умов вищевказаного укладеного Кредитного договору:
- Банк надає Позичальнику кредит в сумі 94528,34 грн. (далі - Сума кредиту), строком з 09.11.2022 року до 08.11.2028 року (включно).
Позичальник сплачує/повертає кредит Банку щомісяця, в число місяця, визначене Графіком платежів по кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору, що є його невід'ємною частиною), як День повернення кредиту.
За користування кредитом Позичальник сплачує: щомісячно процентну винагороду за користування кредитом (далі - проценти) у розмірі 15 % річних (фіксована процентна ставка), а також щомісячно комісійну винагороду (далі - комісія) за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1786 гривень.
При цьому, комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості передбачає та включає в себе моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування Позичальника про виникнення простроченої заборгованості консультування Позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності оплати платежів, тощо.
Розділом 2 Кредитного договору передбачено, що Позичальник сплачує заборгованість за Договором (заборгованість за кредитом, процентами, комісією, штрафами, пенею тощо) на єдиний рахунок для погашення кредитної заборгованості, відкритий Банком з метою обслуговування кредиту, після чого сплачена сума перераховується на відповідні рахунки процентів, комісій та на позичковий рахунок.
У подальшому Клієнт (відповідачка), - виконав свої зобов'язання з повернення суми кредиту, оплати нарахованих процентів та комісії лише частково.
Відповідно до умов Кредитного договору строк повернення всієї суми отриманого кредиту та сплати всіх нарахованих Банком платежів за кредитом мав остаточно спливати в погоджену сторонами кінцеву дату повернення кредиту, саме - 08.11.2028 року.
Однак, Позичальник належним чином умови Кредитного договору, - належним чином, - не виконував і сплачував всі узгоджені платежі на погашення кредитної заборгованості.
У зв'язку із невиконанням позичальником вказаної вимоги про усунення порушень протягом 30-ти календарних днів, позивач 08.08.2024 року (після спливу 1 календарного місця) направив на адресу Відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості, відповідно до якої вимагав достроково сплатити заборгованість за Кредитним договором у загальному розмірі 130 099,94 грн.
Відповідачем на рахунок Позивача не було сплачено суму заборгованості за Кредитним договором.
За представленими до суду розрахунками у відповідача перед позивачем існує заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 130099,94 грн., яка складається з:
- строкової заборгованості за тілом кредиту в сумі 81 856,99 грн.;
- простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 593,65 грн.;
- заборгованості по нарахованим відсоткам в сумі 539,30 грн.;
- заборгованості по простроченим відсоткам в сумі 13892 грн.;
- заборгованості по комісії в сумі 1786 грн.;
- заборгованості по простроченій комісії в сумі 21432 грн.;
Вказана сума заборгованості за кредитним договором розрахована банком станом на 23.01.2024 року, і в подальшомупозивачем не змінювалась.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що між сторонами існували дійсні зобов'язальні правовідносини за кредитним договором, умови якого відповідачем належним чином не виконані, а розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості станом на 23.01.2024 року та банківськими виписками по рахунках позичальника, які є належними й допустимими доказами руху коштів і складу боргу; суд також виходив із того, що право вимоги за кредитним договором правомірно та у встановленому законом порядку було відступлено спочатку фінансовій компанії, а згодом - ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ», яке є належним кредитором у спірному зобов'язанні; умови договору щодо нарахування процентів і комісій суд визнав такими, що відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та погоджені сторонами, а обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення заборгованості - належним, ефективним і таким, що підлягає судовому захисту, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність правових підстав для його задоволення у повному обсязі.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що передбачена кредитним договором комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості є складовою плати за користування кредитом, була прямо погоджена сторонами під час укладення договору, відповідає умовам Закону України «Про споживче кредитування» та не порушує прав споживача, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості за комісією і простроченою комісією визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на доводи апелянта про те, що наданий розрахунок заборгованості нібито не містить порядку здійснення нарахувань, у зв'язку з чим позивач не мав можливості самостійно визначити розмір заборгованості, що виникла.
Апеляційний суд не може прийняти таку позицію апелянта, оскільки розрахунок заборгованості є викладенням позиції та суті вимоги самого позивача до відповідача. Разом з тим розрахунок не є доказом, а слугує обґрунтуванням розміру вимог позивача. Первинним документом у даному випадку є умови кредитного договору, які визначають порядок надання та встановлення умов користування кредитом.
Позивач надав усі належні документи, на підставі яких здійснено відповідні нарахування. Нарахування здійснювались відповідно до умов кредитного договору. Крім того, суду надано виписку з рахунку ОСОБА_1 щодо руху коштів, що у сукупності дозволяє обрахувати та встановити фактичний розмір заборгованості. Той факт, що позивач зазначив розмір заборгованості декларативно, не виключає можливості його перевірки та обчислення.
Відповідно, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта щодо неналежності розрахунку суми заборгованості.
Разом з тим суд погоджується з доводами апелянта щодо неможливості та неналежності стягнення комісії.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
За таких обставин положення розділу 2 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення повністю або частково є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 04 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» суми заборгованості за кредитним договором підлягає зміні.
З огляду на нікчемність умов договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту, які не можуть стягуватися згідно із Законом України «Про споживче кредитування» та відповідними постановами Верховного Суду, із загальної суми заборгованості 130 099,94 грн (що включає: строкову заборгованість за тілом кредиту 81 856,99 грн, прострочену заборгованість за тілом кредиту 10 593,65 грн, нараховані відсотки 539,30 грн, прострочені відсотки 13 892 грн, комісію 1 786 грн та прострочену комісію 21 432 грн) виключаються складові щодо комісії (1 786 грн. + 21 432 грн), у результаті чого підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 2330587-1 від 09 листопада 2022 року у сумі 106 881,94 грн на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ».
В іншій частині рішення апеляційний судзалишає без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 04 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» суми заборгованості за кредитним договором змінити та ухвалити у цій частині нове.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), на користь товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43575686, адреса місцезнаходження: 49005, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Сімферопільська, буд. 21, 5-ий поверх, приміщення 68, 69), заборгованість за кредитним договором № 2330587-1 від 09.11.2022 року у загальному розмірі 106 881 (сто шість тисяч вісімсот вісімдесят одна) грн 94 коп.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько