11 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/17785/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Юсько І. М.,
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Данилова Ю. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хмари Міли Василівни, в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року
у складі судді Яковлєвої Л. В.
у цивільній справі № 359/1401/23 Бориспільського міськрайонного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Акціонерне товариство «ПРОСТО страхування»
про стягнення майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
08 лютого 2023 року представник позивача звернулась до суду з позовом про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП від 25.10.2020. Просила стягнути з ОСОБА_3 97 846,50 грн, з ОСОБА_4 - 41 504,14 грн, а також судові витрати по оплаті судового збору та оплаті правової допомоги у загальному розмірі 9 358,51 грн.
Позов обґрунтовано тим, що водій ОСОБА_3 при виїзді з АЗС не надав дорогу автомобілю ОСОБА_4 , створивши аварійну ситуацію. Внаслідок цього ОСОБА_4 , уникаючи зіткнення, виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем позивача «BMW». Постановами суду ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, а ОСОБА_4 - за ст. 124 КУпАП.
Згідно зі звітом про оцінку, вартість матеріального збитку становить 186 053,00 грн. З урахуванням витрат на послуги експерта та евакуацію, загальна сума збитків складає 195 693,00 грн. Страхова компанія Цимбала С. М. - АТ «ПРОСТО страхування» виплатила позивачу 56 342,36 грн. Оскільки ця сума не покриває фактичних збитків, позивач просив стягнути з винуватців різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням у сумі 139 350,64 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Хмара М. В., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення шкоди з відповідача ОСОБА_3 через недоведеність відсутності у нього страхового полісу та незвернення позивача до МТСБУ. Апелянт звертає увагу на те, що встановлення судом факту завдання шкоди ОСОБА_3 , якого визнано винним за ст. 122 КУпАП, є достатньою підставою для цивільно-правової відповідальності за ст. 1166 ЦК України, а звернення до МТСБУ є правом, а не обов'язком потерпілого. Щодо відповідача ОСОБА_4 , Апелянт вказує, що виплата страхового відшкодування у розмірі 56 342,36 грн не покриває фактичних збитків, а тому різниця має бути стягнута з винуватців на підставі ст. 1194 ЦК України. Апелянт наголошує, що суд безпідставно відхилив наданий позивачем Звіт № 48/82.05.21 від 12.05.2021, який визначає ринкову вартість автомобіля у розмірі 186 053,00 грн, при цьому відповідачі не заявляли клопотань про призначення судової експертизи для спростування цього доказу. Також апелянт вважає незаконною відмову у стягненні витрат на евакуатор, які є реальними збитками позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 просить залишити рішення суду без змін. Зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована з лімітом 130 000,00 грн. Страхова компанія визнала автомобіль фізично знищеним та здійснила виплату відшкодування, застосувавши положення закону про розподіл відповідальності між кількома винуватцями (50/50). Відповідач наголошує, що згідно з практикою Верховного Суду (постанова ВП ВС у справі № 755/18006/15-ц), покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового ліміту на страхувальника суперечить меті страхування. Також у відзиві ставиться під сумнів достовірність Звіту, наданого позивачем, та вказується на відсутність належних доказів понесення витрат на евакуацію.
Інші учасники правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу із наведених у ній підстав та доводів.
Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечив із підстав наведених у відзиві.
Інші учасники у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників учасників, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що 25.10.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «BMW» під керуванням позивача ОСОБА_2 , автомобіля «ВАЗ» під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen Passat» під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень.
Постановою суду у справі про адміністративне правопорушення водія ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП (створення аварійної обстановки).
Постановою суду щодо водія ОСОБА_4 його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована в АТ «ПРОСТО-страхування» (ліміт 130 000 грн, франшиза 1 000 грн). Страховик виплатив позивачу відшкодування у розмірі 56 342,36 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову повністю, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними засобами доказування необхідність покладення відповідальності безпосередньо на фізичних осіб. Щодо відповідача ОСОБА_3 , суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів відсутності у нього страхування цивільно-правової відповідальності, а позивач не звертався до МТСБУ, що, на думку суду, свідчить про неналежний спосіб захисту права. Щодо відповідача ОСОБА_4 , суд встановив, що його відповідальність застрахована в АТ «ПРОСТО-страхування», яке виплатило страхове відшкодування у розмірі 56 342,36 грн. Суд критично оцінив наданий позивачем звіт про оцінку, вказавши, що позивач не надав доказів необхідності проведення повторної оцінки та не оскаржував звіт, складений на замовлення страхової компанії. Також суд відмовив у стягненні витрат на евакуацію через відсутність доказів їх оплати та звернення з цією вимогою до страховика.
Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення з огляду на наступне.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_3 , проте вважає помилковими мотиви такої відмови. Суд першої інстанції послався на недоведеність відсутності страхового полісу та незвернення до МТСБУ. Однак, вирішальним для покладення цивільно-правової відповідальності є наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема прямого причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою (ст. 1166 ЦК України).
Судом встановлено, що дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ст. 122 КУпАП (створення аварійної обстановки), тоді як безпосереднє зіткнення з автомобілем позивача та завдання механічних пошкоджень сталося внаслідок дій водія ОСОБА_4 , кваліфікованих за ст. 124 КУпАП.
Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на ч. 6 ст. 82 ЦПК України як на підставу звільнення від доказування вини відповідача ОСОБА_3 у завданні майнової шкоди.
Преюдиційне значення постанови суду у справі про адміністративне правопорушення обмежується встановленням факту здійснення певних дій конкретною особою. Постановою суду від 03.12.2020 встановлено, що ОСОБА_3 створив аварійну обстановку (ч. 4 ст. 122 КУпАП), однак зазначена постанова не містить висновків про те, що саме його дії стали безпосередньою причиною механічних пошкоджень автомобіля позивача.
Натомість безпосередній факт зіткнення та завдання механічних пошкоджень автомобілю позивача встановлено у постанові суду від 28.01.2021 відносно водія ОСОБА_4 (ст. 124 КУпАП).
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у завданні майнової шкоди виключно на підставі постанови про адмінправопорушення за ст. 122 КУпАП є передчасним та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального та матеріального права, виходячи з наступного.
Стаття 124 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Об'єктом зазначеного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки на транспорті. Об'єктивна сторона полягає у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило вказані пошкодження. Зазначене правопорушення є правопорушенням з матеріальним складом і вважається закінченим виключно з моменту настання суспільно шкідливих наслідків у виді пошкодження майна. Для констатації наявності у діях порушника об'єктивної сторони вказаного правопорушення необхідно встановити прямий причинно-наслідковий зв'язок між порушенням правил дорожнього руху та пошкодженням майна.
Натомість, відповідач ОСОБА_3 був притягнутий до відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП. Об'єктивна сторона даного правопорушення полягає у діях, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки. Склад правопорушення, передбаченого ст. 122 КУпАП, за своєю правовою природою є формальним. Це означає, що для кваліфікації дій особи за цією статтею достатньо самого факту порушення ПДР та створення небезпеки (змушення інших змінити рух), незалежно від того, чи настали шкідливі наслідки у вигляді майнової шкоди (пошкодження автомобілів).
Отже, факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП свідчить лише про порушення нею Правил дорожнього руху, яке створило небезпеку, але не підтверджує (і не може підтверджувати в силу формального складу) факту заподіяння цією особою майнової шкоди. Якби дії ОСОБА_3 знаходилися у прямому причинному зв'язку із пошкодженням автомобіля позивача, його дії підлягали б кваліфікації за ст. 124 КУпАП.
Оскільки матеріали справи не містять доказів притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за ст. 124 КУпАП, а в цивільному процесі позивачем не доведено існування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між маневром ОСОБА_3 та механічними пошкодженнями автомобіля BMW (які виникли внаслідок удару автомобіля під керуванням ОСОБА_4 ), підстави для покладення на ОСОБА_3 цивільно-правової відповідальності за ст. 1166 ЦК України відсутні.
Щодо вимог до відповідача ОСОБА_4 та меж відповідальності страховика колегія суддів виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що єдиною особою, визнаною судом винною у порушенні ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів (ст. 124 КУпАП), є ОСОБА_4 . Судове рішення, яке б встановлювало спільну вину водіїв у завданні майнової шкоди або визначало ступінь вини ОСОБА_3 у деліктному зобов'язанні, відсутнє.
Колегія суддів наголошує, що зменшення страховиком (АТ «ПРОСТО-страхування») розміру страхового відшкодування на 50% ґрунтується на помилковому ототожненні адміністративного правопорушення за ст. 122 КУпАП (створення аварійної обстановки) із виною у завданні майнової шкоди. За таких обставин, одноосібне рішення страховика про застосування пропорційного розподілу відповідальності та зменшення виплати є безпідставним.
Щодо розрахунку суми відшкодування та розмір майнової шкоди, завданої автомобілю позивача, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик зобов'язаний визначити розмір збитків.
На виконання цього обов'язку, на замовлення АТ «ПРОСТО-страхування» було складено Звіт № 6774 від 12.11.2020 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «СЗУ Україна Консалтинг». Відповідно до цього Звіту: ринкова вартість автомобіля до ДТП: 156 264,73 грн.; вартість відновлювального ремонту: 780 210,91 грн (перевищує вартість авто, отже, автомобіль вважається фізично знищеним); вартість залишків автомобіля (згідно з пропозицією на аукціоні, прийнятою страховиком): 42 580,00 грн; розмір матеріального збитку (різниця вартості): 156 264,73 - 42 580,00 = 113 684,73 грн.
Позивач, не погоджуючись із цим розрахунком, надав суду Звіт № 48/82.05.21 від 12.05.2021, складений ФОП ОСОБА_5 , у якому вартість автомобіля визначена у розмірі 186 053,00 грн.
Однак, колегія суддів критично оцінює наданий позивачем Звіт та не приймає його як належний доказ для визначення розміру відшкодування з огляду на таке. За наявності двох суперечливих висновків оцінювачів (один - на замовлення страховика, інший - на замовлення позивача), належним засобом доказування дійсного розміру шкоди є висновок судової автотоварознавчої експертизи. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Позивач, заперечуючи проти розміру збитків, визначеного страховиком, клопотання про призначення судової експертизи в суді першої інстанції не заявляв, рецензію на Звіт № 6774 не надав. За таких обставин, колегія суддів бере за основу розрахунок збитків, здійснений на замовлення страховика у Звіті № 6774, який складений уповноваженою особою у порядку, визначеному Законом.
Оскільки розмір завданої шкоди повністю охоплюється лімітом відповідальності страховика (130 000 грн), обов'язок відшкодування шкоди лежить виключно на страховій компанії. Те, що страховик на власний розсуд, без законних на те підстав, виплатив лише частину належної суми 56 342,36 грн, застосувавши коефіцієнт зменшення, є порушенням умов страхування з боку страховика, а не підставою для стягнення недоплаченої різниці з фізичної особи - ОСОБА_4 , яка застрахувала свою відповідальність. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 зазначила, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду розподіляється між винуватцем ДТП і страховиком. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц сформульовано висновок, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, суперечить меті інституту страхування. Отже дії страховика (третьої особи у справі) щодо недоплати страхового відшкодування, не ґрунтуються на законі та не створюють підстав для покладення матеріальної відповідальності на страхувальника ( ОСОБА_4 ).
Належним способом захисту прав потерпілого у цьому випадку є пред'явлення позову до страхової компанії про стягнення недоплаченої частини страхового відшкодування, а не перекладання відповідальності на застраховану особу всупереч меті інституту обов'язкового страхування.
Таким чином, з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню лише франшиза у розмірі 1 000,00 грн (відповідно до ст. 1194 ЦК України та умов полісу) та витрати на евакуатор у розмірі 6 140,00 грн, які є реальними збитками (ст. 22 ЦК України) і не були відшкодовані страховиком.
Щодо вимог про стягнення витрат на евакуацію транспортного засобу в розмірі 6 140,00 грн, колегія суддів зазначає таке. Факт евакуації автомобіля з місця ДТП 25.10.2020 є об'єктивно необхідним наслідком події, оскільки автомобіль отримав значні механічні пошкодження (що підтверджується визнанням його фізично знищеним). Надані позивачем Акт № 61 та Рахунок № 63 від 29.10.2020 за датою та змістом послуг співвідносяться з часом та обставинами ДТП. Відсутність у цих документах державного номерного знаку автомобіля не спростовує факту надання послуг саме позивачу у зв'язку з цією подією. Щодо доводів відповідача про незвернення до страховика, колегія зазначає, що відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Оскільки страховик фактично не відшкодував ці витрати (незалежно від причин), а позивач поніс реальні збитки для відновлення свого права (транспортування пошкодженого майна), обов'язок їх відшкодування покладається на безпосереднього заподіювача шкоди - ОСОБА_4 .
Вимоги про стягнення витрат на проведення оцінки (3 500 грн) задоволенню не підлягають, оскільки суд не взяв до уваги Звіт позивача як належний доказ, а отже, ці витрати не були необхідними для розгляду справи.
З огляду на викладене, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1 393,60 грн. За подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2 090,40 грн (150% від ставки 1-ї інстанції). Оскільки позовні вимоги до відповідача ОСОБА_4 задоволено частково у розмірі 7 140 грн, стягненню з цього відповідача на користь позивача підлягає судовий збір, обчислений пропорційно до задоволеної частини вимог: за розгляд справи в суді першої інстанції - 71,40 грн, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції - 107,10 грн.
Судові витрати в частині вимог до ОСОБА_3 та в частині відмовлених вимог до ОСОБА_4 покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Хмари Міли Василівни, в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 7 140 (сім тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог до ОСОБА_4 - відмовити.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 178 (сто сімдесят вісім) гривень 50 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 24 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
О. І. Шкоріна
В. В. Саліхов