9 грудня 2025 року м. Київ
справа №759/15628/25
провадження № 33/824/4771/2025
Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 4 вересня 2025 року ухвалену у складі судді Мордвінов А.О. про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП України
ОСОБА_1 02 липня 2025 р. о 19 год. 50 хв. по вул. В. Кікабідзе, 17 у м. Києві, керував електричним самокатом, державний номерний знак відсутній, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.
Постановою судді Святошинського районного суду міста Києва від 4 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. на користь держави.
Не погоджуючись з постановою ОСОБА_1 , 10 вересня 2025 року подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та провадження у справі закрити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що оскаржувана постанова не ґрунтується на належних і допустимих доказах.
Вказує, що не керував самокатом, а котив його без двигуна через розряджений акумулятор, а впав самостійно не під час керування. Також додатково зазначає, що пристрій із електродвигуном потужністю меншою від 3 кВт не є транспортним засобом та механічним транспортним засобом в розумінні ПДР та КУпАП.
Вважає що відеозапис, що доєднаний до матеріалів справи не може бути належним доказом.
На розгляд адміністративної справи в апеляційний суд ОСОБА_1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про розгляд справи належним чином був повідомлений.
Справа до розгляду призначалася 21 жовтня 2025 року та 4 листопада 2025 року, однак у зв'язку із неявкою ОСОБА_1 відкладалася.
ОСОБА_1 повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень на зазначену ним у апеляційній скарзі адресу, які повернулись на адресу суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд апеляційної інстанції враховує, що у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи наведене вище та приймаючи до уваги, що судом апеляційної інстанції були вжиті всі можливі заходи для належного і своєчасного повідомлення ОСОБА_1 про судові засідання, які були призначені на 21 жовтня 2025 року, 4 листопада 2025 року та 9 грудня 2025 року, а також те, що клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду від нього не надходило, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, вмотивованість та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до приписів ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Статтею 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За логікою цього складу адміністративного правопорушення відмовою є свідома, вольова та цілеспрямована поведінка водія, за якої він після отримання від працівника поліції законної вимоги пройти огляд на стан сп'яніння, роз'яснення порядку його проходження та наслідків відмови від проходження огляду не вчиняє дій, які від нього вимагаються та/або своїми діями перешкоджає виконанню таких дій.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами у справі, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 02.07.2025 року серії ЕПР1 № 379399;
- відеозаписом з бодікамери патрульного поліцейського №476497;
- рапортом патрульного поліцейського, відповідно до якого під час несення служби вони з напарником отримали виклик від чергового про ДТП з потерпілим за адресою м. Київ, вул. Булгакова. Під час відпрацювання виклику встановлено, що заявниця ОСОБА_2 бачила як невідомий громадянин рухався вулицею Булгакова ймовірно в стані алкогольного сп'яніння на електросамокаті, впав та отримав садна, після чого встав та поїхав у невідомому напрямку. У подальшому вказаного громадянина встановлено, ним виявився ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також підтверджуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги про те, що пристрій із електродвигуном потужністю меншою від 3 кВт не є транспортним засобом та механічним транспортним засобом в розумінні ПДР та КУпАП та відповідно, керування ним не надає особі статусу водія з усіма наслідками такого, в тому числі і не віднесенням до суб'єктів вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є необґрунтованими.
Так, Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року № 2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023) передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при використанні транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та створенні/використанні інфраструктури для них (ст.2). У статті 1 згаданого Закону, серед інших понять визначено, що: 1) легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; 2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Отже, нормативно-правовим актом визначено, що легкі електричні транспортні засоби є транспортними засобами і вони поділяються на дві категорії:
1) легкий персональний електричний транспортний засіб: має від одного колеса, електродвигун потужністю до 1000 Вт і розвиває максимальну швидкість до 25 км/год. (до цієї категорії підпадають всі прокатні самокати);
2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб: має від двох коліс та може їхати зі швидкістю 10-50 км/год. (пристрої, які їдуть зі швидкістю понад 50 км/год не підпадають в ці категорії й розглядатимуться як мотоцикли).
Аналогічні поняття легких електричних транспортних засобів визначені і у ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (закон в редакції Закону №3492-ІV від 23 лютого 2006 зі змінами).
Відтак, з набуттям чинності Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року№ 2956-IX (із змінами внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023), керування легким електричним транспортним засобом (елетросамокатом) в стані алкогольного сп'яніння тягне відповідальність встановлену ст. 130 КУпАП.
Поняття «транспортний засіб», яке визначене у п.1.10 Правил дорожнього руху України (затверджені Постановою КМУ №1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами), не суперечить поняттям, визначеним у Законі України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року № 2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023 року).
Правилами дорожнього руху розмежовано поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» (п.1.10 ПДР).
Згідно з ПДР: «транспортний засіб» - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; «механічний транспортний засіб» - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Останній термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З урахуванням того, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування будь-яким «транспортним засобом», а не тільки «механічним транспортним засобом», ОСОБА_1 у даному випадку, підлягає притягненню до відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд також приймає до уваги висновки, викладені у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за якими використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Відтак, на противагу доводам апеляційної скарги слід зазначити, що технічні характеристики електричного самокату не мають значення та не впливають на кваліфікацію дій за статтею 130 КУпАП.
Слід звернути увагу, що частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Отже, суб'єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.
З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов'язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп'яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов'язок, передбачений п. 2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9 а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов'язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
Доводи апеляційної скарги, зокрема, про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом спростовуються заявою ОСОБА_2 , яка викликала патрульну поліцію та відеозаписом із бодікамери працівників поліції, який долучено до матеріалів справи. Так з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був не згодний з самим складанням протоколу про адміністративне правопорушення, але сам водій підтверджував факт їзди на електросамокаті («тобто я прокатився на самокаті..» (оригінал російською) (16:35 хв відеозапису); «да, я виїхав… в мене дім 5 км звідси» (53:31 хв відеозапису) ).
На боді камеру також чітко зафіксована відмова від проходження огляду.
Інших доводів на спростовування висновків суду першої інстанції скаржником в апеляційній скарзі не наведено.
За наслідками перевірки рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, встановлено, що при розгляді матеріалів справи про адміністративне правопорушення, судом першої інстанції належним чином були досліджені докази, що містяться в матеріалах справи, яким суд надав належну оцінку та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені в оскаржуваній постанові, і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, скаржником не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а суду першої інстанції залишається без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 4 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Желепа