10 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12017100060002933 стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гриців Шепетівського району Хмельницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року,
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/1694/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_1
про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цим же вироком цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, залишено без розгляду.
Також цим вироком вирішено питання щодо витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_8 , 26 червня 2017 року близько о 03 год. 20 хв., керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по бул. Дружби Народів у м. Києві, зі сторони станції метро «Дружби Народів» в напрямку Московської площі.
Під час руху ОСОБА_8 допустив порушення вимог п.п. 2.3 (б); 12.3 Правил дорожнього руху України, в яких зазначено:
- п. 2.3 (б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну;
- п. 12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_8 виявились у тому, що він, керуючи вказаним технічно справним транспортним засобом, рухаючись по бул. Дружби Народів (шляхопровід) в м. Києві, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, через що своєчасно не зреагував на зміну дорожньої обстановки, при виникненні небезпеки для руху, а саме пішохода ОСОБА_10 , яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля, в результаті чого скоїв наїзд на ОСОБА_10 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної події пішоходу ОСОБА_10 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми: забій головного мозку, субарахноідальний крововилив, забійна рана потиличної ділянки; закрита травма хребта: переломи остистих відростків 3, 4, 5 грудних хребців та поперечних відростків 1-5 грудних хребців справа, компресійний перелом тіла 5 грудного хребця зі зміщенням уламків в спинномозковий канал; закрита травма грудей: забій обох легень, перелом 1,2,3,4,5,6,7 ребер справа та зліва, перелом лівої лопатки, перелом грудного кінця лівої ключиці з явищами гемопневмотораксу зліва (наявність крові та повітря в плевральній порожнині); забійно-рвано-скальповані обширні рани правого передпліччя, внутрішньої поверхні лівого стегна, задньої поверхні правого стегна; відкрита травма правої гомілки: травматична ампутація на рівні верхньої третини гомілки (багато уламковий перелом великогомілкової та малогомілкової кісток в верхній третині, розчавлення тканин гомілки та повним пересіченням судинно-нервового пучка) з послідуючим формуванням культі на рівні верхньої третини гомілки, які в своїй сукупності відносяться до тяжкого тілесного ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, згідно п. 2.1.3./м,о; п. 2.1.6. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995р.
Вказані ушкодження знаходяться у прямому (причинно-наслідковому) зв'язку з вказаною дорожньо-транспортною подією.
В апеляційній скарзі представник потерпілої - адвокат ОСОБА_6 , вважаючи вирок суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 максимальне покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при ухваленні вироку, у суду не було підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів щирого каяття, а також відсутні докази повного відшкодування завданих кримінальним правопорушенням збитків або усунення шкоди.
Так, зазначає, що під час судового розгляду справи ОСОБА_8 зазначав про щире каяття щодо вчиненого правопорушення, однак жодних доказів, які б могли підтвердити такий факт, не має. Також ОСОБА_8 не відшкодував завдання шкоди потерпілій та не примирився з нею. Судовий розгляд справи суттєво затягувався, у зв'язку з чим потерпіла були вимушена відмовитись від цивільного позову щодо відшкодування шкоди.
Вказує й на те, що, через злочинні дії ОСОБА_8 , потерпіла прикута до ліжка та не взмозі самостійно пересуватись та обслуговувати себе. Вона повністю перебуває на утриманні своєї дочки. При цьому, з часу скоєння ОСОБА_8 даного кримінального правопорушення, він жодного разу не приїздив до місця проживання потерпілої, не приніс свої щирі вибачення потерпілій, не приймав участі у відшкодуванні заподіяної шкоди потерпілій та не приймав участі в наданні матеріальної допомоги, а також не компенсував завдання моральної шкоди.
Крім того, зазначає, що під час судового засідання, яке відбулось 28.03.2024 року ОСОБА_8 зазначив суду, що він надавав грошову допомогу потерпілій у прийнятному для нього розмірі, у сумі кілька тисяч гривень, що жодним чином не є співмірним до заподіяної шкоди потерпілій. Також ОСОБА_8 посилався, що у нього не має можливості надавати кошти у більшому розмірі.
Разом з тим, звертає увагу на те, що ОСОБА_8 є працездатною особою, матеріали справи не містять доказів, що він має протипоказання до праці або не є особою з інвалідністю, та з часу скоєння злочину у нього була можливість влаштуватись на роботу і матеріально допомогти потерпілій. Однак, ОСОБА_8 цього не зробив та наміру зробити не має.
Таким чином, вважає, що застосування до ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання було безпідставним, оскільки матеріали справи не містять доказів, що особа після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася та повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Захисник ОСОБА_7 в запереченнях на апеляційну скаргу представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 , посилаючись на безпідставність доводів поданої апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а вирок суду - без змін.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 на підтримку поданої апеляційної скарги, а також прокурора, який апеляційну скаргу підтримав частково, погоджуючись з доводами апеляційної скарги щодо безпідставного застосування стосовно обвинуваченого вимог ст. 75 КК України, та заперечення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 проти її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, наряду з іншими питаннями повинен вирішити: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, в обвинувальному вироку суд, наряду з іншим, повинен навести докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно з положеннями ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
При цьому безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пп. 10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним кодексом, а отже, судове рішення, відповідно до ст. 370 цього кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України, підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого законом від 17 липня 1997 року, кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.
Наведені положення протоколу узгоджуються з вимогами закону щодо права на справедливий судовий розгляд, змагальності сторін, безпосередності дослідження доказів, їх допустимості.
За приписами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно з вимогами ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку має містити, серед іншого, докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо обвинуваченого і кожного його обвинувачення, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
При цьому суду належить дати аналіз усіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, у висновках експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути обов'язково мотивованим у вироку.
Визнаючи ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції послався на ті обставини, що винуватість ОСОБА_8 повністю доведена сукупністю наданих доказів, які були досліджені під час судового розгляду, зокрема показаннями самого обвинуваченого, який вину визнав повністю, показаннями свідка ОСОБА_11 , висновком судової автотехнічної експертизи № 12-1/1955 від 26.09.2017 року, схемою дорожньо-транспортної пригоди.
Також суд зазначив, що, окрім зазначених доказів, вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26.06.2017 року, висновком судово-медичної експертизи № 1257/Е від 19.09.2017 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 19.09.2017 року, випискою ОСОБА_10 з медичної карти.
Разом з тим, колегія суддів зважає на наступне.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 надійшов на розгляд до Печерського районного суду м. Києва 29.09.2017 року та був розподілений судді ОСОБА_12 .
Під час судового розгляду, визначаючись з обсягом та порядком дослідження доказів, головуючий суддя ОСОБА_12 , виходив з того, що обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та цивільний позов визнає, а тому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, вирішив недоцільним дослідження доказів, окрім допиту обвинуваченого ОСОБА_8 та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
15 серпня 2018 року, відповідно до встановленого судом обсягу та порядку дослідження доказів, було допитано обвинуваченого та досліджено матеріали, які характеризують його особу (т. 1 а.п. 72-80).
Водночас, у судовому засіданні 03 грудня 2018 року під час останнього слова обвинувачений ОСОБА_8 просив зменшити суму цивільного позову, чим фактично заперечував обставини справи, у зв'язку з чим прокурор заявив клопотання про поновлення судового слідства, зокрема просив викликати і допитати свідка ОСОБА_11 та дослідити письмові докази.
Головуючий суддя ОСОБА_12 задовольнив клопотання прокурора, відновив судове слідство, вважаючи за необхідне повернутись до загального порядку дослідження доказів, та оголосив в судовому засіданні перерву для виклику свідка ОСОБА_11 (т. 1 а.п. 87-92).
Свідка ОСОБА_11 було допитано у судовому засіданні 02 вересня 2020 року, також в цей день було залучено до розгляду кримінального провадження страхову компанію «Домінант», у зв'язку з чим в судовому засіданні оголошено перерву, а після цього судове засідання неодноразово відкладалося (т. 1 а.п. 235-239, 244, т. 2 а.п. 3, 10).
24 червня 2021 року у даному кримінальному провадженні визначено новий склад суду, а саме головуючого суддю ОСОБА_9 (т. 2 а.п. 21).
Розгляд кримінального провадження було призначено на 30 серпня 2021 року, однак цього дня справу було знято з розгляду та призначено на 18.11.2021 року (т. 2 а.п. 23).
Аналогічним чином у даному провадженні відбулось 18.11.2021 року, 10.03.2022 року, 27.09.2022 року (т. 2 а.п. 34, 45, 52).
Надалі судове засідання, призначене на 25.01.2023 року, було відкладено на 11.05.2023 року (т. 2 а.п. 61).
Проте, 11.05.2023 року справу було знято з розгляду та призначено на 18.07.2023 року (т. 2 а.п. 73).
Аналогічним чином у даному провадженні відбулося 18.07.2023 року, 07.11.2023 року (т. 2 а.п. 83, 101),
У судовому засіданні 18.01.2024 року було відкладено розгляд провадження на 28.03.2024 року через необхідність з'ясування думки потерпілої та її представника щодо вимог ст. 319 КПК України (т. 2 а.п. 109-110).
Фактично судове засідання відбулося 28 березня 2024 року, в ході якого головуючий суддя ОСОБА_9 поставив питання про можливість продовження розгляду в межах того обсягу доказів і порядку їх дослідження, які були здійснені попереднім складом суду, та прийняв рішення продовжити судовий розгляд провадження. Після цього, одразу поставив на обговорення питання про закінчення дослідження обставин кримінального провадження та переходу до судових дебатів, заперечень з цього приводу від учасників провадження не надійшло, у зв'язку з чим головуючий суддя ОСОБА_9 ухвалив рішення про закінчення дослідження обставин кримінального провадження та переходу до судових дебатів (т. 2 а.п. 118-120).
Водночас головуючий суддя ОСОБА_9 не надав жодної оцінки тим обставинам, що попереднім складом суду, окрім допиту свідка ОСОБА_11 , було прийнято рішення про дослідження письмових доказів, однак по факту їх досліджено не було.
З наведеного слідує, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, послався на докази, які безпосередньо не досліджував, при цьому лише перерахував і поверхнево розкрив їх зміст, не вказуючи, чому прийняв їх до уваги. Тобто суд в обґрунтування своїх висновків щодо винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 не проаналізував усі докази у провадженні та фактично не дав їм ніякої оцінки.
При цьому суд послався у вироку на ті докази, які не досліджувалися і попереднім складом суду.
Те, що судом було порушено принцип безпосередності дослідження доказів підтверджується і змістом журналу судового засідання та записом технічної фіксації судового засідання, з яких слідує, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26.06.2017 року, висновок судово-медичної експертизи № 1257/Е від 19.09.2017 року, протокол проведення слідчого експерименту від 19.09.2017 року, виписку з медичної карти ОСОБА_10 , висновок судової автотехнічної експертизи № 12-1/1955 від 26.09.2017 року, схему дорожньо-транспортної пригоди суд взагалі не досліджував.
Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції у повній мірі не дотримався наведених вище вимог кримінального процесуального закону і, всупереч положенням ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку лише перерахував докази, без їх фактичного дослідження та не дав оцінки цим доказам з точки зору їх допустимості, належності, достатності, взаємозв'язку, а лише формально вказав на це.
Допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними та такими, що перешкодили суду ухвалити обґрунтоване судове рішення, вирок суду не відповідає положенням ст.ст. 370, 374 КПК України, є немотивованим та необґрунтованим, і тому його не можна визнати законним, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 412 КПК України, це порушення закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України - підставою для скасування вироку.
З огляду на встановлені обставини, положення ч. 1 ст. 412 КПК України, колегія суддів приходить висновку про необхідність скасування оскаржуваного вироку через істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості ухвалити будь-яке своє рішення по суті.
Враховуючи те, що колегія суддів прийшла до висновку про необхідність скасування вироку з процесуальних підстав, тому доводи апеляційної скарги представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 , якими він обґрунтовує незаконність і необґрунтованість призначеного ОСОБА_13 покарання внаслідок м'якості, є передчасними та підлягають перевірці при новому розглядікримінального провадження, під час якого також необхідно вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного і об'єктивного розгляду фактичних обставин провадження, докази дослідити відповідно до вимог кримінального процесуального закону, дати їм належну оцінку та постановити законний і обґрунтований вирок.
Таким чином, апеляційна скарга представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року стосовно ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ____________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3