Справа № 357/2081/25
Провадження № 2/357/2276/25
29 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий суддя - Сомок О. А.,
секретар судового засідання - Пугач В. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири, скасування свідоцтва про право власності на квартиру та державної реєстрації права власності на квартиру
У лютому 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Проценко Олену Вікторівну звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовною заявою до Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просить визнати недійсним розпорядження Білоцерківської міської ради №1-3-102 від 07.03.1995 року в частині включення ОСОБА_1 до складу співвласників квартири АДРЕСА_1 . Зобов'язати Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради внести зміни до свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виключення ОСОБА_1 зі складу співвласників квартири. Визнати, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності в рівних частинах по частині ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 22 лютого 1995 року його мама ОСОБА_3 звернулася до голова Ради виконкому Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області із заявою щодо оформлення передачі у приватну (спільну, сумісну, часткову власність) квартиру, приміщення комунальної квартири, що займає разом з членами сім»ї на умовах найму. Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» її сім'ї встановлена пільга по безоплатній передачі житла. При оформлені квартири у спільну часткову власність просила передбачити розподіл долі власності між членами сім'ї у рівних долях їй, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Уповноваженим власником квартири визначено: ОСОБА_3 . 07 березня 1995 року Білоцерківська міська рада народних депутатів Виконавчого комітету видала розпорядження за №1-3-102 про передачу в особисту та спільну власність державних квартир громадянам міста з якого вбачається, що передати в особисту та спільну власність безкоштовно незалежно від розмірів і загальної площі квартири нижчезазначеним громадянам по їх бажанню згідно заяви по переліку пільг, встановлених Законом: квартири, загальна площа яких не перевищує 21 кв.м. на наймача ( і кожного члена його сім'ї) та 10 кв.м. на сім'ю: квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , яка проживає в даній квартирі з сім'єю з трьох чоловік, які дали згоду на придбання квартири в спільну власність. Члени сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Загальна площа квартира - 67,40 кв.м., відповідна вартість квартири - 1179500 крб. (один мільйон сто сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот крб.). 07 березня 1995 року Виконком Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області видав свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та членам її сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво видано згідно з розпорядженням голови Ради виконкому від 07.03.1995 року №1-3-102. Квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована міжрайонному бюро технічної інвентаризації на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №108р. 12555. Позивач зазначає, що в період приватизації квартири не проживав з батьками за адресою АДРЕСА_2 , оскільки він навчався в середній школі №18 м. Біла Церква з 01.09.1990 року по 29.08.1995 року і тому в цей період він проживав у свого дядька за адресою АДРЕСА_3 , оскільки йому було так зручніше добиратися до школи. Позивач на даний час працює в Головному управлінні Служби безпеки України у м. Києві та Київській області та перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в ГУ СБ України у м. Києві та Київській області з 23.10.2015 по 11.05.2016 - у загальній черзі, а з 11.05.2016 по теперішній час - у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла, згідно з пунктом 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учасник бойових дій, складом родини 2 особи (він, син 2020 р.н.). Службовим житловим приміщенням та житлом для постійного проживання не забезпечувався. В грудні 2023 року він в усній формі звернувся по місцю роботи із питанням щодо надання йому в користування службового приміщення для проживання. На його усне звернення йому повідомили, що він не має права на отримання в користування службового приміщення, оскільки він є власником 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . Ознайомившись із свідоцтвом про право власності на квартиру від 07 березня 1995 року він дізнався, що він є співвласником вище зазначеної квартири. Позивач вважає, що при приватизації квартири порушені його права, оскільки при приватизації квартири члени його родини не повідомили його про намір приватизувати квартиру, згоду на участь у приватизації ним не надавалась, оскільки він був неповнолітнім. Вважає, що його батьки не мали права давати згоду на участь у приватизації від його імені, тим більше, що мова йшла про використання його права в майбутньому щодо прийняття участі у приватизації державного житлового фонду. Вважає дану приватизацію в частині 1/3 за ним, ОСОБА_1 недійсною так як він не подавав заяву про приватизацію в зв'язку з тим, що був не повнолітнім. Таким чином, Управління комунальної власності та концесії неправомірно видав Розпорядження №1-3-102 від 07.03.1995 року про передачу в особисту та спільну власність державних квартир/будинків/ жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян міста, чим визнав частку і за ОСОБА_1 в порушення вимог норм ст.ст.9-11, 17 діючого в той час ЦК УРСР та вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», включивши в склад осіб, що мають право на приватизацію квартири та у свідоцтво про права власності на житло.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Сомок О.А.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 16.04.2025 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в загальному порядку, призначив справу до підготовчого засідання.
12.06.2025 від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Проценко О.В. до суду надійшла заява про зміну предмету позову, у якій вона просить прийняти до розгляду позовну заяву зі зміненим предметом позову. У новій редакції позову, позивач просить: визнати незаконним та скасувати п.8 розпорядження Білоцерківської міської ради народних депутатів виконавчого комітету №1-3-102 від 07.03.1995 року про передачу в особисту та спільну власність державних квартир громадянам міста в частині передачі квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 в спільну часткову власність з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Скасувати свідоцтво на право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.03.1995 року, видане виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області згідно з розпорядженням голови Ради виконкому №1-3-102 від 07.03.1995 року, яким закріплена спільна часткова власність квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасувати державну реєстрацію їх права власності на зазначену квартиру.
12.06.2025 у підготовче судове засідання позивач не з'явився. Представник позивача до суду подала заяву, у якій просить суд закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Подали заяви, у яких просили підготовче судове засідання провести без їх участі та не заперечували щодо його закриття.
Відповідач Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради у підготовче судове засідання свого представника не направило. Від представника відповідача до суду надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без участі представника .
Ухвалою суду від 12.06.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача адвоката Проценко О.В. про зміну предмета позову у цивільній справі № 357/2081/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію квартири, скасування свідоцтва про право власності на житло та скасування державної реєстрації права власності і в подальшому розглядати справу з урахуванням змінених позовних вимог та закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився.
Представник позивача адвокат Проценко О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати п.8 розпорядження Білоцерківської міської ради народних депутатів виконавчого комітету №1-3-102 від 07.03.1995 року про передачу в особисту та спільну власність державних квартир громадянам міста в частині передачі квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 в спільну часткову власність з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Скасувати свідоцтво на право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.03.1995 року, видане виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області згідно з розпорядженням голови Ради виконкому №1-3-102 від 07.03.1995 року, яким закріплена спільна часткова власність квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасувати державну реєстрацію їх права власності на зазначену квартиру. Судові витрати просила залишити за позивачем.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та до суду подала відзив, відповідно до якого зазначила, що приватизація квартири АДРЕСА_1 була здійснена відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». На підставі розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 1-3-102 від 07березня 1995 року квартира АДРЕСА_1 приватизована гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_1 . Заява щодо приватизації вищезазначеної квартири була підписана гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 , а гр. ОСОБА_1 не була підписана, оскільки в 1995 року він був неповнолітнім. Відповідно до статті 17 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції на час спірних правовідносин), місце проживання визначається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадянам, що перебувають під опікою, визначається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів. Згідно з вимогами статті 14 ЦК Української РСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди. Частиною другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). На момент видачі розпорядження законодавство не передбачало необхідності отримання згоди малолітньої чи неповнолітньої особи на проведення приватизації. Таким чином приватизація вищевказаної квартири здійснена відповідно до вимог чинного на момент її проведення законодавства України, і підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію квартири, скасування свідоцтва про право власності на житло та скасування державної реєстрації права власності відсутні.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився до суду подав заяву про визнання позову та не заперечував щодо його задоволення.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася до суду подала заяву про визнання позову та не заперечувала щодо його задоволення.
23.07.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголошення якого відклав на 29.07.2025.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
13.03.2001 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 змінив ім'я на ОСОБА_5 , про що відділом реєстрації актів громадського стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області в книзі реєстрації актів про переміну прізвища, імені, по-батькові 13.03.2001 року зроблено запис за №26, що підтверджується свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по-батькові серії НОМЕР_2 .
13.03.2001 року відділом реєстрації актів громадського стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області було видано повторно свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 з якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 .
22 лютого 1995 року мати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулася до голова Ради виконкому Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області із заявою щодо оформлення передачі у приватну (спільну, сумісну, часткову власність) квартиру, приміщення комунальної квартири, що займає разом з членами сім»ї на умовах найму. Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» її сім'ї встановлена пільга по безоплатній передачі житла. При оформлені квартири у спільну часткову власність просила передбачити розподіл долі власності між членами сім'ї у рівних долях їй, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При оформлені у власність квартири зобов'язалась здійснювати утримання її відповідно до вимог діючих «Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями», брати участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території. Уповноваженим власником квартири визначено: ОСОБА_3 . До заяви додано: довідку про склад сім'ї та займані приміщення, документ, що підтверджує право на пільги по безоплатному одержанню у власність житла. Заява підписана ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується заявою.
07 березня 1995 року Білоцерківська міська рада народних депутатів Виконавчого комітету видав розпорядження за №1-3-102 про передачу в особисту та спільну власність державних квартир громадянам міста з якого вбачається, що передати в особисту та спільну власність безкоштовно незалежно від розмірів і загальної площі квартири нижчезазначеним громадянам по їх бажанню згідно заяви по переліку пільг, встановлених Законом: квартири, загальна площа яких не перевищує 21 кв.м. на наймача ( і кожного члена його сім'ї) та 10 кв.м. на сім'ю: квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , яка проживає в даній квартирі з сім'єю з трьох чоловік, які дали згоду на придбання квартири в спільну власність. Члени сім'ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Загальна площа квартира - 67,40 кв.м., відповідна вартість квартири - 1179500 крб. (один мільйон сто сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот крб.), що підтверджується копією розпорядження за №1-3-102 від 07.03.1995 року.
07 березня 1995 року Виконком Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області видав свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та членам її сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа квартири становить 67,40 кв.м., а відповідна вартість на момент приватизації 1179500 крб. Свідоцтво видано згідно з розпорядженням голови Ради виконкому від 07.03.1995 року №1-3-102. Квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована міжрайонному бюро технічної інвентаризації на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №108р. 12555, що підтверджується свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 .
З відповіді на запит адвоката, наданої 25.01.2024 Управління Комунальної власності та концесії Білоцерківської міської Ради встановлено, що управління Комунальної власності та концесії Білоцерківської міської Ради, як суб'кт, визначений для зберігання справ по приватизації квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін) житлового фонду на користь громадян України, що була здійснена за час діяльності Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду», повідомили наступне. На підставі розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №1-3-102 від 07.03.1995 року квартира АДРЕСА_1 приватизована гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_1 . Заяву на приватизацію вищезазначеної квартири було подано від сім'ї ОСОБА_6 , від ОСОБА_1 окрема заява не надходила, так як у 1995 році він був неповнолітнім.
ОСОБА_1 з 01.09.1990 року по 29.08.1995 року навчався в середній школі №18 м. Біла Церква, що підтверджується довідкою з архіву №07 від 11.01.2024р.
Як вбачається з Акту №59 від 22.07.2025 року ОСОБА_4 фактично проживав без реєстрації за адресою: будинок АДРЕСА_3 з 01.09.1990 року по 29.08.1995 року. Даний факт підтвердили мешканці будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Акт складено в приміщенні КП БМР ЖЕК №7. Тобто, в період приватизації квартири Позивач не проживав з батьками за адресою АДРЕСА_5 .
ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов в ГУ СБ України у м. Києві та Київській області з 23.10.2015 по 11.05.2016 - у загальній черзі, а з 11.05.2016 по теперішній час - у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла, згідно з пунктом 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учасник бойових дій, складом родини 2 особи (він, син 2020 р.н.). Службовим житловим приміщенням та житлом для постійного проживання не забезпечувався, що підтверджується довідкою від 23.02.2024 №11, що видана Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.
Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до абз. 3 ст. 9 Житлового Кодексу Української РСР, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Статтею 32 Житлового Кодексу Української РСР передбачено, що громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. № 2482-ХІІ (далі Закон № 2482-ХІІ), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно ст. 2 Закону № 2482-ХІІ до об'єктів приватизації належать - квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
За змістом ч. 1 ст. 3 Закону № 2482-ХІІ приватизація здійснюється, серед іншого, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно частин 4, 5 ст. 5 Закону № 2482-ХІІ, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до частин 2 ст. 4 Закону № 2482-ХІІ житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
За змістом ст. 8 Закону № 2482-ХІІ приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в т. ч. тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
На час спірних правовідносин порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню були визначені Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 56 від 15.09.1992 року, який складено відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно п.5, 6, 7, 8 Положення про порядок передачі квартир у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету з житлово-комунального господарства від 15 вересня 1992 року (яке було чинним в 1995 році на момент приватизації вищезазначеної квартири), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Передача житла у власність громадян здійснюється безоплатно, виходячи з розрахунку санітарної норми (21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю). Загальна площа квартири (будинку) визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири (будинку), веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням таких коефіцієнтів: для лоджій - 0,5, для балконів і терас - 0,3. Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві у квартирі, де мешкають два і більше наймачів, визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат. Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій пунктом 6 цього Положення, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
П.18. Положення передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.
Згідно п.23 зазначеного Положення, оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.
На час приватизації позивачу було 11 років і він в розумінні ст.31 ЦК України був фізичною особою з частковою цивільною дієздатністю.
Батьки позивача, приватизуючи квартиру, виконали всі дії, передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» з дотриманням Положень про порядок передачі квартир ( будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 56 від 15.09.1992 року, однак згідно діючого законодавства ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали право розпоряджатися майном, а не правом позивача на приватизацію квартири.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що батьки позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , даючи згоду на приватизацію квартири від імені позивача, фактично позбавили його права, після досягнення ним повноліття, прийняти участь у приватизації державного житлового фонду та скористатися правом на приватизацію житла за його власним вибором у майбутньому .
Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 32 Житлового Кодексу Української РСР передбачено, що громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 27 ЦК України визначено правило, згідно якого правовий акт органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.
Так, підставою для визнання незаконним рішення органів законодавчої та виконавчої влади, а також їх посадових осіб є невідповідність такого акту Конституції України та актам цивільного законодавства і порушення ним цивільних прав або інтересів.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ч. 1, 3, 7, 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку.
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.
Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що приватизація житлового фонду не є обов'язком позивача, а є його правом, при цьому волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі та бажанню, внаслідок чого він звернувся до суду з відповідним позовом для захисту особистих прав та інтересів, отже приватизація квартири у такий спосіб дійсно порушує його цивільні права і дає йому законне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Будь-яких відомостей та доказів на спростування встановлених судом обставин матеріали справи не містять.
За таких обставин та враховуючи позицію учасників даної справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність задоволення позову останнього.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 263, 259, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати п.8 розпорядження Білоцерківської міської ради народних депутатів виконавчого комітету №1-3-102 від 07.03.1995 року про передачу в особисту та спільну власність державних квартир громадянам міста в частині передачі квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 в спільну часткову власність з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Скасувати свідоцтво на право власності на житло № НОМЕР_1 від 07.03.1995 року, видане виконкомом Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області згідно з розпорядженням голови Ради виконкому №1-3-102 від 07.03.1995 року, яким закріплена спільна часткова власність квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. А. Сомок