справа № 631/479/25
провадження № 3/631/281/25
12 травня 2025 року селище Нова Водолага
Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Тетяна Михайлівна, розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
09 травня 2025 року до Нововодолазького районного суду Харківської області від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області для розгляду по суті надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 .
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ№ 032163, складеного 29 квітня 2025 року інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Токар Тетяною Сергіївною, убачається, що 29 квітня 2025 року близько 10 години 00 хвилин ОСОБА_1 за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 вчинила домашнє насилля психологічного характеру, а саме: гучно кричав, неадекватно себе поводив, у відношенні своєї матері - ОСОБА_2 , що завдало шкоди психологічному здоров'ю постраждалої, в результаті чого остання була налякана.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як вчинення домашнього насильства психологічного характеру.
ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що 29 квітня 2025 року він перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, оскільки зустрічався з товаришем. Що відбувалось після того як товариш пішов, він не пам'ятає. Тільки пам'ятає як його розбудила працівник поліції та щось йому говорила. Після чого дала йому аркуш паперу з поясненнями, який він підписав не читаючи.
Крім того, у судове засідання з'явилась потерпіла, ОСОБА_2 , яка пояснила, що 29 квітня 2025 року вона викликала швидку медичну допомогу для свого сина, ОСОБА_1 , оскільки останній після зустрічі з товаришем поводив себе неадекватно. Перебуваючи у своїй кімнаті син то плакав, то сміявся, будучи занепоєною таким станом своєї дитини, вона вирішила викликати лікарів, які у свою чергу, сказали їй звернутись до поліції. Оскільки вона була розгублена та не розуміла, що твориться з сином, на прохання лікарів викликала працівників поліції. ОСОБА_2 зазначила, що її син по відношенню до неї ніяких дій психологічного характеру не застосовував, у них навіть не було конфлікту, вона лише була дуже стурбовано його станом. При цьому додала, що працівники поліції ніякі пояснення від ОСОБА_1 не відбирали, записували усе самі, лише дали йому якісь папери та він їх підписав.
Суддя, вислухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та пояснення постраждалої особи, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Згідно зі статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття245 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами статтей 251 та 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В обґрунтування вини ОСОБА_1 працівниками відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області надані наступні докази, які безпосередньо були досліджені у судовому засіданні, а саме:
протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 032163, складений 29 квітня 2025 року інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Токар Тетяною Сергіївною;
копію рапорту старшого інспектора-чергового чергової частини Відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Олександра Почтара про те, що 29 квітня 2025 року о 13 годині 19 хвилини надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 29 квітня 2025 року о 13 годині 17 хвилини за адресою: АДРЕСА_1 , син неадекватно себе поводить, кричить, свариться. Заявник: ОСОБА_2 . Даний рапорт зареєстрований в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) Відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 2251 від 29 квітня 2025 року;
письмові пояснення ОСОБА_2 , яка вказала, що 29 квітня 2025 року близько 10 години 00 хвилин її син, ОСОБА_1 , прийшов додому у стані алкогольного сп'яніння та почав поводити себе неадекватно, гучно кричати, плакати, взагалі ні на що не реагував. Їй стало страшно та вона вирішила, що у сина почався психічний розлад на фоні прийому алкогольних напоїв, тому викликала швидку медичну допомогу. Під час виклику швидкої диспетчер сказав, що ОСОБА_2 необхідно викликати працівників поліції. По приїзду швидкої медичної допомоги та поліції ОСОБА_1 продовжував поводити себе неадекватно, у останнього було діагностовано алкогольне сп'яніння та рекомендовано звернутися у лікарню. Така ситуація у них відбувалась вперше;
письмові пояснення ОСОБА_1 , з яких вбачається, що 29 квітня 2025 року він зранку вживав алкогольні напої. О котрій годині прийшов додому та що відбувалось вдома він не пам'ятає, так як був сильно п'яний. Коли прокинувся, то побачив, що працівники поліції спілкуються з його матір'ю. Підтвердив, що у присутності працівників поліції продовжував висловлювався на підвищених тонах та був попереджений про недопустимість такої поведінки;
письмові пояснення ОСОБА_3 , яка повідомила, що 29 квітня 2025 року зранку її брат, ОСОБА_1 , вживав алкогольні напої та коли повернувся додому пішов до своєї кімнати, там почав кричати та поводити себе неадекватно. В цей час їх мати - ОСОБА_2 викликала швидку медичну допомогу, щоб госпіталізувати Володимира до лікарні.
Також інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Токар Т. С. 29 квітня 2025 року заповнено «Форму оцінку ризиків вчинення домашнього насильства» стосовно постраждалої особи - ОСОБА_2 та кривдника - ОСОБА_1 , відповідно до якої поліцейським уповноваженого підрозділу поліції визначено рівень небезпеки як високий.
Крім того, 29 квітня 2025 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Ткачовим Максимом Володимировичем було винесено терміновий заборонний припис серії АА № 295112 стосовно кривдника - ОСОБА_1 та постраждалої особи - ОСОБА_2 , відповідно до якого останньому заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Терміновий заборонний припис винесено строком на 3 доби з 14 години 00 хвилин з 29 квітня 2025 року по 14 годину 00 хвилин 02 травня 2025 року.
Як вже зазначалося вище провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності (стаття 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Разом із тим слід зазначити, що у відповідності до вимог частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто адміністративним правопорушенням є вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Вимоги щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення визначені приписами статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
З аналізу наведених норм закону слід дійти висновку, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши у чіткій відповідності з встановленою законом процедурою наявність усіх складових адміністративного правопорушення, зобов'язана скласти протокол, в якому в обов'язковому порядку має бути зазначена суть адміністративного правопорушення, тобто у даному випадку дії особи, які відповідають диспозиції частині 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та утворюють об'єктивну сторону складу зазначеного правопорушення.
Оскільки у відповідності до приписів статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.
Домашнє насильство, відповідно до положень частини 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, являє собою насильство за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
У статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї», членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою в безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри, дружини (чоловіки); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
При цьому, психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, в тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали в постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (пункт 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Тобто, психологічне насильство в сім'ї - це насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Таким чином, під домашнім насильством, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Отже, законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Водночас домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї з ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Юридичний склад адміністративного правопорушення - це передбачений нормами права комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративний проступок.
Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Так, об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можуть бути як члени однієї сім'ї відповідно до визначеного поняття члена сім'ї в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», так і інші родичі та особи, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність повторюваності в часі інцидентів множинних видів насильства; системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, слід дійти висновку, що під домашнім насильством, умисним вчиненням діянь психологічного характеру, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розуміють не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а і інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі (або існувала реальна можливість їх настання).
Як убачається з багатьох рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, з рішення, ухваленого 30 жовтня 2014 року у справі «Швидка проти України», провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається кримінальним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також цей суд у своїй сталій практиці (рішення у справах: «Енгель та інші проти Нідердандів», ухвалене 08 червня 1976 року; «Озтюрк проти Німеччини», ухвалене 21 січня 1984 року; та «Лутц проти Німеччини», ухвалене 25 серпня 1987 року) автономно тлумачить поняття «кримінальний» - незалежно від національної термінології це поняття вживається щодо адміністративних, дисциплінарних та митних проступків тощо.
Відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які Європейський суд з прав людини поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), тощо. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 19 листопада 2009 року у справі «Олег Колесник проти України» (заява № 17551/02) вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Виходячи зі змісту статтей 7, 245, 279 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище фактично є обвинуваченням.
Як дослівно зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ№ 032163, складеного 29 квітня 2025 року інспектором відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Токар Тетяною Сергіївною: «29 квітня 2025 року близько 10 години 00 хвилин ОСОБА_1 за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 вчинила домашнє насилля психологічного характеру, а саме: гучно кричав, неадекватно себе поводив у відношенні своєї матері - ОСОБА_2 , що завдало шкоди психологічному здоров'ю постраждалої, в результаті чого остання була налякана».
Разом із тим, із наданих до протоколу доказів, зокрема письмових пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та самого ОСОБА_1 (які до речі не містять посилання, що були написані ним особисто чи з його слів, на відміну від пояснень інших осіб) не встановлено наявність вчинення саме домашнього насильства психологічного характеру. Жодна з вказаних осіб не повідомляла про наявність конфліктної ситуації, сварки тощо між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Усі опитані працівниками поліції особи лише повідомили про стан ОСОБА_1 , який перебуваючи один у своїй кімнаті щось голосно кричав та плакав.
Більш того, застосування психологічного насилля, а також будь-якої сварки чи конфліктної ситуації між нею та ОСОБА_1 29 квітня 2025 року, заперечувала у судовому засіданні й сама ОСОБА_2 .
Самі по собі крики у будинку (навіть, якщо вони були на адресу осіб, із числа передбачених статтею 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що в даному випадку також не зафіксовано) автоматично не утворюють собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, окрім як, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, що в даному випадку не було. Крім того, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення та долучених до нього доказів не простежується факт того, що взагалі мала місце конфліктна ситуація, яка викликала в постраждалої особи, ОСОБА_2 , побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдала шкоди психічному здоров'ю особи тощо. До того ж у протоколі не відображено у яких саме діях полягала неадекватна поведінка ОСОБА_1 .
Разом із тим, голосні висловлювання ОСОБА_1 у своїй кімнаті в будинку, не охоплюється диспозицією статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та не є об'єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнуто до адміністративної відповідальності.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєв проти Росії» (заява № 36673/04), серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
В даному випадку у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 032163, складеного 29 квітня 2025 року відносно ОСОБА_1 відсутній належний опис об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, яке викладене у диспозиції частини 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно, відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення жодної ознаки, яка вказана в диспозиції наведеної норми права, свідчить про відсутність об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, а відповідно складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 як підстави для притягнення до адміністративної відповідальності.
При цьому, як вже зазначалось, із досліджених у судовому засіданнях доказів, зокрема пояснень очевидців події, не встановлено застосування психологічного насильства з боку ОСОБА_1 по відношенню до своєї матері - ОСОБА_2 .
Як вже зазначалось, в силу частини 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту, тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування (рішення Європейського суду з прав людини від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України», заява № 39598/0).
Сам по собі протокол не є беззаперечним доказом на підставі якого встановлюється факт вчинення особою адміністративного правопорушення, а є документом, в якому фіксуються обставини можливого правопорушення. Водночас, факт вчинення адміністративного правопорушення має встановлюватись судом з урахуванням інших доказів по справі, які мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності та в своїй сукупності підтверджувати вину особи поза розумним сумнівом, що в даному випадку судом не встановлено.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
При цьому, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 12рп/2011 про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Системний аналіз змісту положень Кодексу України про адміністративні правопорушення в поєднанні із вказаною позицією Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, що ураховується з огляду на норми статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування пракрити Європейського суду з прав людини», свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, передбачені статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібранні працівниками відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, судом установлено, що вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Імперативними положеннями статті 3 Конституції України встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи з вимог статті 62 Конституції України, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише у разі доведення її вини в установленому законом порядку належними та допустимим доказами, що є складовою справедливого правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Так, статтею 62 Основного Закону України, в якій йдеться про презумпцію невинуватості представляє собою певну конституційну конструкцію, яка є узагальненим виразом гарантій прав особи.
Зазначена презумпція є джерелом гарантій для особи, яка притягується до відповідальності.
У відповідності до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З огляду на пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд має забезпечувати належне вивчення та оцінку доказів і аргументів, представлених сторонами.
В даному випадку, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Основного закону України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також суд вкотре враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09 вересня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» та рішенні від 15 травня 2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 27 червня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 560/751/17 вказав, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. А притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у своїй постанові від 08 липня 2020 року у справі з єдиним унікальним № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню в справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведення невинуватості цієї особи.
Із врахуванням положень і тлумачень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно редагувати суть адміністративного правопорушення та відшукувати докази винуватості особи у його вчиненні, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний із елементів, що є ключовими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Суттю адміністративного провадження є розгляд справи, який складається із: а) здійснення юридичної оцінки зібраних матеріалів; б) повного та всебічного дослідження матеріалів справи; в) встановлення об'єктивної істини у справі; г) винесення рішення (постанови) і доведення їх до відома учасників провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з частиною 2 статті 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова про закриття провадження виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
В зв'язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення, судовий збір стягненню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 7, 9 - 13, 23, частиною 1 статті 173-2, статтями 245, 246, пунктом 1 частини 1 статті 247, статтями 249 - 252, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 279, 280, 283 - 285, частиною 2 статті 287 та статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення (пункт 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку, у разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: Т. М. Трояновська