24 грудня 2025 року Справа № 160/28306/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «КАМ'ЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№34)»
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
30.09.2025 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «КАМ'ЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№34)», в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кам'янська виправна колонія (№34)» щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року, допомоги для оздоровлення за 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у межах справи №826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн;
- зобов'язати Державну установу «Кам'янська виправна колонія (№34)» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 по 29.07.2025 року, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у межах справи №826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 по 29.07.2025 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кам'янська виправна колонія (№34)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць;
- зобов'язати Державну установу «Кам'янська виправна колонія (№34)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць, за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача та позивачу у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року грошове забезпечення та індексація, нараховувались на виплачувались не в повному обсязі та у період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року не було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року, допомоги для оздоровлення за 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у межах справи №826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн та щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць - протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане позивач, просив задовольнити позовні вимоги.
03.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
20.10.2025 року від Державної установи «КАМ'ЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№34)» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що згідно з Постановою КМУ №704 (в редакції Постанови КМУ №103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих посадових окладів не застосовується. Отже, відсутні підстави застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З 12.05.2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Тому у відповідача відсутні підстави для проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення позивачу за 2020-2025 роки. Також, позивачу правомірно було нараховано додаткову винагороду виходячи з кількості годин несення служби, тобто пропорційно до фактичних годин несення служби протягом звітного місяця, що відповідає приписам абз.1 п.1 постанови КМУ № 168 та узгоджується із поняттям «несення служби», яким оперує законодавець в зазначеній постанові. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволення позовних вимог.
24.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, а саме в Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№34)».
У період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року відповідач застосовував пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) в редакції яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18.
Також, у період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року, позивачу здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн., а саме:
- за період з 11 березня 2022р по 31 березня 2022р - було нараховано 6210,82 грн., яка розрахована: 30000,00грн : 31 день(кіл-ть днів у березні) : 24 години = 40,33грн/год.* 154 години (час несення служби з 11.03.2022р по 31.03.2022р);
- за період з 01 квітня 2022р по 30 квітня 2022р - було нараховано 8250,66 грн., яка розрахована: 30000,00грн : 30 день(кіл-ть днів у квітні) : 24 години = 41,67грн/год.* 198 години (час несення служби з 01.04.2022р по 30.04.2022р);
- за період з 01 травня 2022р по 31 травня 2022р - було нараховано 9195,24 грн., яка розрахована: 30000,00грн : 31 день(кіл-ть днів у березні) : 24 години = 40,33грн/год.* 228 години (час несення служби з 01.05.2022р по 31.05.2022р)..
Позивач вважає бездіяльність бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року, допомоги для оздоровлення за 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у межах справи №826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн та щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць - протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства - протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» «Про Державний бюджет України на 2023 рік», таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 - 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704.
Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у період з 02.03.2022 року по 20.05.2023 року відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням розрахованим з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у спірному періоді не здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення та інших виплат при звільненні позивача виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
При розгляді справи суд також вважає за необхідне зауважити, що з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
За приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами частково до набрання чинності Постановою № 481, суд дійшов висновку, що положення цієї Постанови є незастосовними при розгляді даної справи, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, позивачу за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року
Підсумовуючи вищевикладене, суд у даній справі дійшов переконання, що відповідач безпідставно здійснив обчислення та виплату грошового забезпечення позивача, застосовуючи механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначений Постановою №704, з урахуванням розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018, при цьому допускаючи помилкове тлумачення положень нормативно-правових актів у зв'язку із скасуванням у судовому порядку пункту 6 Постанови №103.
Отже, внаслідок протиправних дій відповідача відбулось неправильне з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704».
Кабінет Міністрів України постановив:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі 320/29450/24 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Таким чином з 18.06.2025 пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 визнано протиправним та нечинним.
У відповідності до ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 року по справі № 280/8605/24 зазначив, що посилання в касаційній скарзі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 є необґрунтованим, адже, згідно з частиною другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи визнання протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, суд дійшов висновку, що у період з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року наявні підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 по 29.07.2025 року, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 по 29.07.2025 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимог в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць, суд зазначає наступне.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV.
Відповідно до ч.1 ст.14 цього Закону до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2 ст.14 Закону № 2713-IV).
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (в первинній редакції), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
У подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесені зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 213-р внесені зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка», доповнивши його позицією «Дніпропетровська область».
Отже, Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, яка набрала чинності 08.07.2022 та застосовується з 01.06.2022, внесені зміни до пункту 1 Постанови № 168, згідно яким в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793, внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
-в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінено словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Згідно з пунктом 2 Постанови №793 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2022 року №1146 до Постанови №168 внесено зміни, відповідно до яких:
- в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні),» та «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)» виключено;
- доповнено абзац реченням такого змісту: «Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.».
Згідно з пунктом 2 Постанови №1146 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування (18 жовтня 2022 року) та застосовується з 01 вересня 2022 року.
Отже, відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 18 жовтня 2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Надаючи оцінку аргументам відповідача щодо таких понять як «несення» та «проходження служби», суд вважає за необхідне зазначити те, що вказане питання вже було предметом дослідження Верховним Судом, який у своїй постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22, від 18 січня 2024 року справа № 200/297/23, від 24 жовтня 2024 року справа № 200/5154/22 тощо, зазначив, що поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо.
Тобто, Постанова № 168 в редакції від 22.03.2022 не ставить в залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби до виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
Суд вважає, що під «несенням служби» слід розуміти лише несення служби в нічний час, виконання завдань в складі оперативної групи, несення вахти, перебування на блокпостах, тощо, оскільки лише вказані види несення служби вказують на особливий характер служби.
Суд зазначає, що законодавство не містить визначення терміну «несення служби» відмінного від загального поняття проходження служби.
Окремі норми «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, не свідчать про наявність такого розмежування понять, а лише вказують, що Порядок визначає різні розміри та порядки обрахунку оплати праці за різні форми несення служби.
Так, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників ДКВС, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Частиною 1 статті 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Таким чином, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Так, в указаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, до яких відноситься позивач, мають право на додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно відпрацьованому робочому часу відповідного місяця.
Так відповідач, як підставу для відмови у задоволені позову, посилається на те, що за спірний період відповідачем було нараховано та виплачено додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022р. в розмірі 30000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно відпрацьованому часу несення служби.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, здійснюючи розрахунок додаткової винагороди відповідач виходив з розрахунку відпрацьованих годин. При цьому, визначаючи суму винагороди, яка підлягає виплаті, відповідач враховував 30000,00грн поділені на кількість календарних днів у відповідному місяці та поділені на кількість годин на добу, а саме 30000 загальної суми додаткової винагороди) / 31 (30) (робочі дні за місяць) / 24 години доби.
Суд зазначає, що у справі № 260/3564/22 Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду сформульовано однозначний висновок, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн. на місяць відповідно до постанови № 168 залежить від пропорційності відпрацювання саме норми робочого часу відповідного місяця.
За приписами трудового законодавства, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Наведений розрахунок відповідача свідчить, що додаткова винагорода, встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі 30000 грн. виплачується у разі відпрацювання працівником безперервно 24 години на день 7 днів на тиждень на протязі усіх календарних днів на місяць, що прямо суперечить приписам законодавства.
Відповідно до норм робочого часу у 2022 році передбачено 40 годинний робочий тиждень, при цьому, тривалість робочого часу в годинах по спірним періодам склала: березень 2022 - 154 години, квітень 2022 - 198 годин, травень 2022 - 228 годин.
Зазначене також підтверджується посиланнями відповідача на інформацію з табелів обліку робочого часу позивача, за якими позивач відпрацював відповідну встановлену норму годин на місяць.
Відповідачем не доведено, що ним встановлено норма робочого часу на місяць для 30 денного місяця у кількості 720 годин, а для 31 денного у кількості 744 години.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 року «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка.
При цьому, доповнено його позицією «Дніпропетровська область» - розпорядженням Кабінету Міністрів України № 213-р від 11.03.2022 року.
З урахуванням наведеного, позивач має право на отримання спірної доплати з 11.03.2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, оскільки доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав, на підставі аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню шляхом протиправною бездіяльності Державної установи «Кам'янська виправна колонія (№34)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць та зобов'язання Державної установи «Кам'янська виправна колонія (№34)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць, за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року, з урахуванням виплачених сум.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «КАМ'ЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№34)» (51912, Дніпропетровська область, м.Кам'янське, вул. Михайла Грушевського, 214, код ЄДРПОУ 08562967) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кам'янська виправна колонія (№34)» щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року, допомоги для оздоровлення за 2020 року, 2021 року, 2022 року, 2023 року відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 року по 29.07.2025 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну установу «Кам'янська виправна колонія (№34)» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 по 29.07.2025 року, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 рік - відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 2710-ІХ на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., з 18.06.2025 по 29.07.2025 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 4059-ІХ на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кам'янська виправна колонія (№34)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць.
Зобов'язати Державну установу «Кам'янська виправна колонія (№34)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі 30000,00 гривень на місяць, за період з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року, з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв