19 грудня 2025 рокуСправа №160/16328/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення 74045,22 грн., -
03.06.2025р. через систему "Електронний суд" Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася з адміністративним позовом до ОСОБА_1 та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 14.07.2025р., просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 74045,22 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України №2о/с від 21.01.2024 року до теперішнього часу; командиром військової частини НОМЕР_1 НГУ було видано наказ від 07.03.2025 № 115 «Про оголошення персонального переліку військовослужбовців, які здійснювали бойові (спеціальні) завдання у період дії воєнного стану, із визначенням кількості днів, за які необхідно провести виплату додаткової винагороди», однак, в зв'язку із недостатністю кількістю підтверджуючих документів, що підтверджує залучення особового складу управління військової частини НОМЕР_1 НГУ до утримання взводних опорних пунктів визначених бойовим наказом командира в/ч НОМЕР_1 НГУ від 09.11.2024 № 7т, 04.04.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 НГУ видано наказ № 178 «Про внесення змін до додатку № 1 наказу командиру військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2025 № 115», яким внесені зміни до додатку № 1 наказу командира військової частини від 07.03.2025 № 115 «Про оголошення персонального переліку військовослужбовців, які здійснювали бойові (спеціальні) завдання у період дії воєнного стану, із визначенням кількості днів, за які необхідно провести виплату додаткової винагороди», яким виключено особовий склад управління частини в повному обсязі; начальником Центрального територіального управління Національної гвардії України видано наказ від 02.04.2025 № 121 «Про проведення службового розслідування» за результатами якого встановлено, що дана виплата додаткової винагороди була передчасною та безпідставною у зв'язку із відсутністю необхідних документів, що підтверджують залучення особового складу управління військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо утримання взводних опорних пунктів, визначених бойовим наказом; начальником Центрального територіального управління Національної гвардії України видано наказ від 01.05.2025 № 182 «Про підсумки службового розслідування щодо встановлення можливих фактів безпідставного нарахування та виплати додаткової винагороди за грудень 2024 року, січень-лютий 2025 року управлінню військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 », яким за суттєві прорахунки, некомпетентність, упущення в роботі комісії по визначенню особливостей виплати додаткової винагороди за виконання бойових завдань особовому складу управління військової частини накладено дисциплінарне стягнення - «сувору догану»: старшому помічнику начальника відділення обліку особового складу штабу військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_2 , начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ молодшому лейтенанту ОСОБА_3 , начальнику медичної служби військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору м/с ОСОБА_4 , начальнику відділення організації служби з ОГП секції служби військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_5 , начальнику служби з охорони важливих державних об'єктів військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_6 , старшому помічнику начальника оперативного відділення секції планування застосування штабу військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_7 , начальнику фінансового відділення (головному бухгалтеру) військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ підполковнику ОСОБА_8 ; факт того, що відповідач не залучався до утримання вказаних вище взводних опорних пунктів на підставі бойового наказу командира військової частин НОМЕР_1 НГУ від 09.11.2024 № 7т. самим відповідачем не заперечується та підтверджений наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 01.05.2025 № 182; враховуючи, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ, як підстава для нарахування та виплати додаткової винагороди за грудень 2024 року, січень-лютий 2025 року скасований в частині виплат управлінню на протязі місяця після його видання, та те, що відповідачем не заперечується факт не залучення його на протязі грудня 2024 року, січня-лютого 2025 року до утримання взводних опорних пунктів вказаних вище, а також те, що даний факт підтверджений наказом начальника ЦТУ НГУ від 01.05.2025 № 182 можливо дійти висновку, що відповідач в даному випадку є недобросовісним набувачем додаткової винагороди за грудень 2024 року, січень-лютий 2025 року в сумі 74045,22 грн. В зв'язку з цим враховуючи вимоги статті 1212 Цивільного кодексу України позивач вважає, що дана виплата додаткової винагороди підлягаю стягненню з відповідача. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 30.06.2025р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано зокрема відповідачу надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності неповернення додаткової винагороди, що є предметом даного спору, виходячи з вимог ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
02.07.2025р. та 14.07.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду заперечення на адміністративний позов, в яких останній просив зокрема відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що спірна сума додаткової винагороди належить до категорії коштів, що не підлягають поверненню відповідно до ст.1215 ЦК України; військовослужбовці не мають повноважень самостійно перевіряти обґрунтованість наказів командування; службове розслідування встановило факт відсутності документів, але не визнало намір будь-якого військовослужбовців, зокрема, відповідача, набути майно безпідставно; факт добровільного повернення коштів іншими особами не створює для відповідача обов'язку діяти аналогічно; позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки: виплата була здійснена на підставі чинного наказу; не було рахункової помилки; відповідач діяв добросовісно; виплата є засобом для існування і не підлягає поверненню згідно зі стю1215 ЦК України. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду.
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 19.12.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 19.12.2025р.
Отже, рішення у даній справі приймається судом 19.12.2025р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну гвардію України» визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, Міністерством внутрішніх справи України було видано наказ №729 від 01.09.2023р. «Деякі питання виплати військовослужбовцям Національної гвардії України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» зокрема про затвердження Особливостей виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - Особливості №729).
Так, абз.7 п.4 Особливостей №729 передбачено виплату додаткової винагороди, зазначеної в абзаці четвертому підпункту 1 пункту 2 цих Особливостей поза районами ведення воєнних (бойових) дій у разі утримання у складі підрозділу визначених ротних (взводних) опорних пунктів у складі підрозділу.
Підпунктом 4 пункту 8 Особливостей визначені документи, які підтверджують участь військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 19.01.2024р. проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ на посаді начальника служби охорони праці, що підтверджується наявною у справі копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ №26 від 21.01.2024р.
Командиром військової частини НОМЕР_1 НГУ було видано наказ від 07.03.2025 № 115 «Про оголошення персонального переліку військовослужбовців, які здійснювали бойові (спеціальні) завдання у період дії воєнного стану, із визначенням кількості днів, за які необхідно провести виплату додаткової винагороди», на підставі якого ОСОБА_1 27.03.2025р. була виплачена додаткова винагорода за грудень 2024 року - лютий 2025 року у загальному розмірі 74045,22 грн. що підтверджується наявними у справі доказами та не заперечується учасниками справи.
В подальшому, командиром військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ було виданого наказ № 178 від 04.04.2025р. «Про внесення змін до додатку №1 наказу командиру військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2025 № 115», яким внесені зміни до додатку №1 наказу командира військової частини від 07.03.2025 №115 «Про оголошення персонального переліку військовослужбовців, які здійснювали бойові (спеціальні) завдання у період дії воєнного стану, із визначенням кількості днів, за які необхідно провести виплату додаткової винагороди», яким виключено особовий склад управління частини, що підтверджується змістом копії відповідного наказу та не заперечується учасниками справи.
За викладеного, позивач вважає, що відповідач повинен повернути йому сплачену суму додаткової винагороди за грудень 2024 року - лютий 2025 року у загальному розмірі 74045,22 грн.
Разом з тим, відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон № 160-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 4 ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (п. 5 ст. 1 Закону № 160-IX).
Як визначено ч. 2, 3, 4 ст. 8 Закону № 160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Так, начальником Центрального територіального управління Національної гвардії України видано наказ від 02.04.2025 № 121 «Про проведення службового розслідування» за результатами якого встановлено, що дана виплата додаткової винагороди була передчасною та безпідставною у зв'язку із відсутністю необхідних документів, що підтверджують залучення особового складу управління військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ щодо утримання взводних опорних пунктів, визначених бойовим наказом, що зазначено позивачем у позові та не заперечується учасниками справи.
У зв'язку з чим, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 видано наказ від 01.05.2025 № 182 «Про підсумки службового розслідування щодо встановлення можливих фактів безпідставного нарахування та виплати додаткової винагороди за грудень 2024 року, січень-лютий 2025 року управлінню військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 », яким за суттєві прорахунки, некомпетентність, упущення в роботі комісії по визначенню особливостей виплати додаткової винагороди за виконання бойових завдань особовому складу управління військової частини накладено дисциплінарне стягнення - «сувору догану»: старшому помічнику начальника відділення обліку особового складу штабу військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_2 , начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ молодшому лейтенанту ОСОБА_3 , начальнику медичної служби військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору м/с ОСОБА_4 , начальнику відділення організації служби з ОГП секції служби військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_5 , начальнику служби з охорони важливих державних об'єктів військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_6 , старшому помічнику начальника оперативного відділення секції планування застосування штабу військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ майору ОСОБА_7 , начальнику фінансового відділення (головному бухгалтеру) військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ підполковнику ОСОБА_8 , що зазначено позивачем у позові та не заперечується учасниками справи.
Тобто, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач є винною особою та на нього поширюються норми Закону України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі під час отримання нарахованою роботодавцем (позивачем) на підставі відповідного наказу про виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності позивача, в силу вимог ч. 2 ст. 8 Закону № 160-ІХ.
Таким чином, оскільки за результатами проведеного службового розслідування відповідача не було визнано винним та не було притягнуто до матеріальної відповідальності, то позовні вимоги є не обґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.
Судом враховується, що кошти були нараховані та виплачені позивачем добровільно на підставі чинного та діючого на час виплати коштів наказу командира військової частини.
Отже, отриману суму грошового забезпечення (додаткової винагороди) відповідачем не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п. 3 ст. 127 КЗпП України.
Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Верховний Суд України в постанові від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 зазначив, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч.1 ст.1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.
Таким чином, з системного аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошового забезпечення або якщо відпала підстава для його виплати, то ці кошти поверненню платнику не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025р. у справі №160/8005/24.
Оскільки виплата грошового забезпечення позивачем, відповідачу проведена військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки військової частини, а також відсутня недобросовісність з боку набувача у нарахуванні коштів позивачем, тому суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Проте, з урахуванням встановлених судом обставин справи, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено правомірності стягнення з відповідача суми 74045,22 грн. як суми заборгованості, оскільки вказана сума грошової допомоги не може вважатися заборгованістю у розумінні проаналізованих вказаних вище приписів чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 74045,22 грн. є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, а відтак, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб'єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб'єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_1 про стягнення 74045,22 грн. - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва