12 грудня 2025 рокуСправа №160/30525/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
21.10.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 44118658, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) №2035354-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що автостоянка може мати тимчасові споруди та малі архітектурні формі (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу, навіси, тощо), які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв'язку із чим у відповідача були відсутні підстави для визначення сум податкових зобов'язань. Таким чином, з огляду на те, що автостоянка є об'єктом нежитлової нерухомості та має малі архітектурні форми, використовується фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та платником єдиного податку, можна стверджувати, що зазначений об'єкт має всі необхідні умови для застосування норми пп. «е» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Враховуючи вищевикладене, зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №2035354-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки нарахування сум податкових зобов'язань Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області здійснено з порушенням чинного законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30525/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
04.11.2025 року ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи додаткові докази, зокрема акт обстеження майнового комплексу автостоянки по АДРЕСА_1 та паркувальні талони.
07.11.2025 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшов письмовий відзив проти позову, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі з огляду на наступне. За даними ІКС ОСОБА_1 є власником одного з об'єктів нежитлової нерухомості, а саме: - автостоянки, загальною площею 600 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , частка власності 100%, з 19.10.2020 по 23.06.2021. Керуючись пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, з урахуванням норм визначених п. 102.1, в межах строку давності, визначеному ст. 102 ПКУ, контролюючим органом, в автоматичному режимі, сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» (далі - ППР) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за кодом бюджетної класифікації (18010300) за період 2020 рік, а саме: - ППР № 2035354-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 на суму 3 542,25 грн., за податковий період 2020 рік.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Згідно п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Кодексу № 2755-VI від 02.12.2010 зі змінами та доповненнями не є об'єктом оподаткування: е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках. Мала архітектурна форма для здійснення підприємницької діяльності - тимчасова одноповерхова споруда соціально-культурного, побутового, торгівельного та іншого призначення висотою не вище ніж 4 метри, що має не більше 30 кв.м., виготовляється з полегшених конструкцій, встановлюється тимчасово без закладення фундаменту і має закрите приміщення для тимчасового перебування відвідувачів. Разом з цим, відповідно до акту вбачається, що літ. А-1 - вартова, загальною площею 8,8 кв.м; І - замощення, загальною площею 591,2 кв.м. Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 12.05.2025 №488 «Про деякі питання проведення технічної інвентаризації»: Замощення - спеціальне покриття вздовж зовнішнього боку стін будівлі для захисту фундаментів від атмосферних опадів. Відсутність технічного паспорту унеможливлює належне встановлення фактичного віднесення споруди до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм.
Враховуючи вищевикладене Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваного рішення про застосування фінансових санкцій №2035354-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року, діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Також у відзиві проти позову відповідачем викладено клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу. Так, відповідач зазначає, що заявлена до відшкодування сума є завищеною відносно предмету спірних правовідносин та суперечить принципу розумної необхідності судових витрат для конкретної справи.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України (далі - ІКС), ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС (Соборний район м. Дніпра), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 28.06.2023.
За даними ІКС ОСОБА_1 є власником одного з об'єктів нежитлової нерухомості, а саме: - автостоянки, загальною площею 600 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , частка власності 100%, з 19.10.2020 по 23.06.2021.
Керуючись пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, з урахуванням норм визначених п. 102.1, в межах строку давності, визначеному ст. 102 ПКУ, ОСОБА_1 , контролюючим органом, в автоматичному режимі, сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» (далі - ППР) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за кодом бюджетної класифікації (18010300) за період 2020 рік, а саме:
- ППР № 2035354-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 на суму 3 542,25 грн., за податковий період 2020 рік.
Позивач зазначає, що автостоянка є об'єктом нежитлової нерухомості та має малі архітектурні форми, використовується фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 - Допоміжне обслуговування наземного транспорту, та платником єдиного податку, можна стверджувати, що зазначений об'єкт має всі необхідні умови для застосування норми пп. «е» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Не погоджуючись з винесеним рішенням про застосування штрафних санкцій та вважаючи його протиправними ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Так, правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України та Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.
Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією із складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 Податкового кодексу. Податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.
Водночас, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України закріплено перелік об'єктів, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема віднесено:
е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках;
Таким чином, застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу можливе у разі дотримання таких обов'язкових умов:
- Об'єктний склад: об'єкти нежитлової нерухомості.
- Суб'єктній склад: суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу.
- Місце проведення діяльності: у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Суд зазначає, що приписи підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчать про те, що законодавець у кожному підпункті (від «а» до «л») передбачив чіткі умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.
Аналіз пункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить, що однією з істотних умов для звільнення від оподаткування відповідно на підставі цього пункту є ознака місця здійснення діяльності власником нерухомого майна - в малій архітектурній формі та на ринку.
Саме така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 21.12.2022 у справі №520/4333/2020.
Як вже було зазначено вище, позивач є власником нежитлової нерухомості - автостоянка.
Згідно акту приймання - передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне сяйво 2018» код ЄДРПОУ 42319894 від 22.06.2021 року у зв'язку з прийняттям рішення №22/06/21 одноособового учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне Сяйво 2018» від 22.06.2021 року про внесення до статутного капіталу Товариства, належного на праві приватної власності ОСОБА_1 нерухомого майна: майнового комплексу автостоянки, за адресою: АДРЕСА_1 , опис: літ. А-1 вартова, загальною площею 8,8 кв.м.; І-2204377912101; право власності зареєстровано 19.10.2020 року.
Також, до матеріалів адміністративної справи надано копії паркувальних талонів за 2020 рік, однак останні не містять інформації про суб'єкта господарювання та місця розташування автостоянки та не можуть бути взяті до уваги судом.
Доказів того, що позивачем у власній господарській діяльності застосовується об' єкт нерухомості: майнового комплексу автостоянки, за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 53-Б, опис: літ. А-1 вартова, загальною площею 8,8 кв.м. також до матеріалів справи не було надано.
Так, у підпункті 14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки.
Аналізуючи вищевикладене слід дійти висновку, що автостоянка є об'єктом нежитлової нерухомості, а отже є об'єктом оподаткування в розумінні норм ПК України. Суд погоджується з контролюючим органом у висновку про те, що в даному випадку підстави для застосування підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відсутні.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності, а також правове регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що контролюючим органом доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, натомість позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих контролюючим органом доказів та доводів щодо неправомірного формування даних податкового обліку виявлених під час перевірки.
Згідно із ч. 1ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук