12 грудня 2025 рокуСправа №160/31216/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним ОСОБА_1 до Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.10.2025 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, з вимогами:
- визнати протиправною відмову Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях про направлення до територіального органу ПФУ подання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до п. б) ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях направити до територіального органу ПФУ подання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до п. б) ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з метою отримання пенсії за вислугу років звернулась з відповідною заявою до відповідача. Однак у відповідь на звернення листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях було надано відмову, оскільки заявником не було досягнуто показників, необхідних для призначення пенсії за вислугу років, а саме: досягнення на день звільнення зі служби 45 років та наявності страхового стажу 25 років і більше та з них не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців служби. Позивач не погоджується з наданою відмовою та вважає, що має право на отримання пенсії за вислугою років, у зв'язку із чим звернулась до суду з цим позовом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
14.11.2025 року Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях ( філія ГСЦ МВС) надано відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. Повноваженнями щодо здійснення розрахунку вислуги років та складання подання згідно Додатку 7 Порядку № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону № 2262-ХІІ Позивачу регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) не наділений, а лише може надавати роз'яснення щодо наявності чи відсутності права на призначення пенсії для прийняття заяви та документів для подальшого їх направлення до уповноваженого органу - Відділу координації пенсійних питань Міністерства внутрішніх справ України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, зокрема, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України від 09.04.1992 №2262-Х11 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-Х11). Статтею 2 Закону №2262-Х11 зазначено: -військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Також, відповідно до частини першої статті 12 Закону право на пенсію за вислугу років мають особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, зокрема: у період з 1 жовтня 2020 року та після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше (пункт «а» статті 12 Закону) в разі досягнення особами, зазначеними у пунктах «б-д», «з» статті1(2) цього Закону, на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національної поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт «б» статті 12 Закону).
Для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону мають виконуватися одночасно всі три умови на дату звільнення зі служби: досягнення нею 45-річного віку, наявність необхідної тривалості страхового стажу та календарної вислуги років.
Згідно із наданнями документами на дату звільнення ОСОБА_1 , з органів внутрішніх справ (22.09.2011) вона досягла 32- річного віку, мала страховий стаж - 14 років 04 місяці 25 днів, з яких час служби в календарному обчисленні 13 років 10 місяців 11 днів , час роботи - 00 років 06 місяців 14 днів.
Оскільки не виконуються вимоги, передбачені статтею 12 (б) Закону, права на призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом №2262-Х11 у ОСОБА_1 немає. Таким чином вимога Позивача направити до територіального органу ПФУ подання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до п. б) ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суперечить вимогам законодавства, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 14.11.1986року по 25.09.2000 року проходила службу в органах внутрішніх справ безперервно 13 років 10 місяців 11 днів.
08.09.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях ( філія ГСЦ МВС) з заявою про оформлення подання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У відповідь на звернення 13.10.2025 року Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях ( філія ГСЦ МВС) надано лист №31/29/30/3-5446/10-2025-5621-2025, яким відмовлено у оформленні такого подання, оскільки ОСОБА_1 не набула на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ 45-річного віку та 25 років і більше страхового стажу. Цим же листом повідомлено позивача, що подання про призначення пенсії складається уповноваженим структурним підрозділом на підставі розрахунку вислуги років, який виготовляється Ліквідаційною комісією ГУМВС України в Дніпропетровській області за наявності права на пенсію згідно Закону.
Не погоджуючись з відмовою розгляду його заяви про призначення пенсії за вислугу років, та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою для призначення пенсії, далі - Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ст.1 Закону № 2262-ХІІ особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років
Згідно статті 12 Закону №2262-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається:
а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону;
б) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Статтею 17 Закону № 2262-ХІІ визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме, до вислуги років особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Отже, із аналізу зазначених норм вбачається, що Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначені умови призначення пенсії за вислугою років (стаття 12) та види служби і періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії (стаття 17).
Положеннями статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 17-2 Закону № 2262-ХІІ обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи особи, яка має право на пенсію за цим Законом. На виконання зазначених вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінетом Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затверджений Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок №393).
Порядок №393 визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
Відповідно до абзацу 1 п. 1 Порядку № 393 (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою для призначення пенсії) для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті ж статті 1 2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 14.11.1986року по 25.09.2000 року проходила службу в органах внутрішніх справ безперервно 13 років 10 місяців 11 днів.
08.09.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях ( філія ГСЦ МВС) з заявою про оформлення подання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У відповідь на звернення 13.10.2025 року Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях ( філія ГСЦ МВС) надано лист №31/29/30/3-5446/10-2025-5621-2025, яким відмовлено у оформленні такого подання, оскільки ОСОБА_1 не набула на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ 45-річного віку та 25 років і більше страхового стажу.
При цьому позивачем не було заявлено позовних вимог щодо зарахування певних періодів роботи до вислуги років та єдиним джерелом визначення відпрацьованої кількості часу в органах Міністерства внутрішніх справ є трудова книжки ОСОБА_1 , згідно якої стаж служби позивача становить 13 років 10 місяців 11 днів.
Отже, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, - є Закон № 2262-XII; пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393.
При цьому можливість пільгового обчислення вказаного періоду, передбачена Постановою № 393, пов'язується не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію, а з спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу роботи еквівалентно, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
Подібний висновок, про застосування постанови № 393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років поліцейським, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 3 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 750/9775/16-а, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Також у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що є необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Колегія суддів наголосила на необхідності врахування приписів підзаконних нормативно-правових актів при обчисленні вислуги років для призначення пенсії.
У наведеній постанові Судова палата зазначила: "...В цілях Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393".
Суд наголошує, що вислуга років позивача становить 13 років 10 місяців 11 днів, яка передбачена п. "б" ст. 12 Закону № 2262-ХІІ та інформації про пільгове обчислення вислуги років позивача матеріали адміністративної справи не містять.
В даному випадку, суд погоджується з твердження відповідача, що для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону мають виконуватися одночасно всі три умови на дату звільнення зі служби: досягнення нею 45-річного віку, наявність необхідної тривалості страхового стажу та календарної вислуги років.
Відповідачем наведено розрахунок згідно із наданими документами на дату звільнення ОСОБА_1 , з органів внутрішніх справ (22.09.2011) вона досягла 32- річного віку, мала страховий стаж - 14 років 04 місяці 25 днів, з яких час служби в календарному обчисленні 13 років 10 місяців 11 днів , час роботи - 00 років 06 місяців 14 днів.
Отже, суд дійшов до висновку, що позивач маючи вислугу років - 13 років 10 місяців 11 днів та яка передбачена п. "б" ст. 12 Закону № 2262-ХІІ не має права на призначення їй пенсії за вислугою років.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук