Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 грудня 2025 року справа №520/33615/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва Ольга Вікторівна, розглянувши у письмовому провадженні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСІ" про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСІ" до Харківської міської ради про визнання протиправним та скасування припису
Товариство з обмеженою відповідальністю "МОСІ" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд
- визнати протиправним та скасувати припис №6/120 від 17.12.2025 Управління реклами Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради в частині зобов'язання здійснити демонтаж: щит на фасаді розміром 8,00х0,80х1 - Мегасварка MOSI; щит на фасаді розміром 3,00х2,50х1 - Магазин "Мегасварка".
Разом з позовною заявою до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСІ" про забезпечення позову, згідно якої заявник просить:
- вжити заходів забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ТОВ "МОСІ" до Управління реклами Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради;
- зупинити дію припису №6/120 від 17.12.2025 в частині зобов'язання позивача демонтувати: o щита на фасаді (8,00х0,80х1) - "Мегасварка MOSI"; o щита на фасаді (3,00-2,50-1) - магазин "Мегасварка", до набрання законної сили судовим рішенням в даній справі;
- заборонити Харківській міській раді, її виконавчим органам, структурним підрозділам, комунальним підприємствам та будь-яким іншим особам за їх дорученням здійснювати демонтаж фасадних вивісок: o щита на фасаді (8,00х0,80х1) - "Мегасварка MOSI"; o щита на фасаді (3,00х2,50х1) - магазин "Мегасварка", розташованих за адресою: м.Харків, вул.Полтавський Шлях, 83-Б до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що до моменту ухвалення судового рішення по суті у даній справі існує реальна і безпосередня загроза примусового демонтажу спірних фасадних вивісок, оскільки така можливість прямо передбачена самим приписом №6/120 від 17.12.2025, яким позивача зобов'язано усунути виявлені, на думку відповідача, порушення шляхом демонтажу відповідних конструкцій у визначений строк, із застереженням про застосування подальших заходів у разі невиконання припису. Таким чином, загроза демонтажу є не гіпотетичною, а впливає безпосередньо з оскаржуваного індивідуального акта, що і обумовлює необхідність невідкладного вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в рамках якої її подано, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Судом встановлено, що відповідно до припису №6/120 від 17.12.2025 Управління реклами Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради демонтажу підлягає належний ТОВ "МОСІ" щит на фасаді розміром 8,00х0,80х1 - Мегасварка MOSI; щит на фасаді розміром 3,00х2,50х1 - Магазин "Мегасварка", який розташований за адресою: м.Харків, вул.Полтавський Шлях, 83-Б.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018р. у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову в частині щодо посилання на наявність очевидних ознак протиправності оскарженого рішення, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, а забезпечення позову з цих підстав за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Щодо посилання заявника на те, що невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом, вказаним у поданій заяві, може призвести до порушення прав та законних інтересів ТОВ "МОСІ", оскільки в разі демонтажу конструкції, призведе до фактичної втрати предмета спору, унеможливить або істотно ускладнить виконання судового рішення у разі задоволення позову відновлення порушених прав заявника потребуватиме значних зусиль, часу та витрат, суд зазначає таке.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В цій справі, необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник мотивував тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених прав.
Закон України від 03.07.1996р. №270/96-ВР Про рекламу (далі Закон №270/96-ВР) визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Відповідно до статті 1 цього Закону, зовнішня реклама це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.
Статтею 3 Закону №270/96-ВР передбачено, що законодавство України про рекламу складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 (далі Типові правила №2067). Ці Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
За приписами пункту 28 Типових правил № 2067 (зі змінами), у разі зміни містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування рекламного засобу, які зумовлюють необхідність зміни місця розташування рекламного засобу, робочий орган у семиденний строк письмово повідомляє про це розповсюджувача зовнішньої реклами. У десятиденний строк з початку зміни містобудівної ситуації, реконструкції, ремонту, будівництва робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами інформацію про інше рівноцінне місце. У разі досягнення згоди щодо нового місця розташування рекламного засобу вносяться зміни у дозвіл.
Отже, Типові правила № 2067 місять підстави та порядок зміни місць розташування рекламного засобу з наданням розповсюджувачу зовнішньої реклами інформації щодо іншого рівноцінного місця.
Суд наголошує, що рішення про демонтаж щитів не є розпорядженням майном, проте демонтаж має здійснюватися з підстав передбачених нормативним актом про рекламу, який у визначених випадках передбачає повернення майна.
Водночас, припис №6/120 від 17.12.2025 Управління реклами Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради, яке ТОВ "МОСІ" оскаржує в судовому порядку, прийняте органом місцевого самоврядування та є чинним, отже до розгляду справи по суті передчасно робити висновки щодо його протиправності або спричинення шкоди внаслідок його реалізації.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №580/332/19, від 17.10.2019 у справі №640/7285/19, від 18.02.2021 у справі №640/3755/20 та від 11.03.2021 у справі №260/1168/19, а також в аналогічній справі у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №160/6846/21.
Суд зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Зазначені заявником у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства. Тобто, заявником у межах цієї справи наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
З доводів заявника не прослідковується наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.
З урахуванням вказаного, суд доходить до висновку, що за результатами розгляду заяви про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст.150 КАС України, отже, подана ТОВ "МОСІ" заява є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 150, 151, 154, 156, 241-243, 256, 294, 295 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСІ" про забезпечення позову у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "МОСІ" (вул.Сумський шлях, буд.54, кв.119, с-ще Солоницівка, Харківський р-н, Харківська обл., 62370, код ЄДРПОУ: 36625193) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61003, код ЄДРПОУ: 04059243) про визнання протиправним та скасування припису - залишити без задоволення.
Копію ухвали направити сторонам у справі.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА