Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 грудня 2025 р. Справа № 520/1290/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.01.2020 р. №12 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як державному службовцю на підставі ст.21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 р. пенсії за віком як державному службовцю на підставі ст.21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.01.2020 №12 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як державному службовцю на підставі ст.21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 року пенсії за віком як державному службовцю на підставі ст.21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в України".
З програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" судом встановлено, що 10.08.2020 вищезазначене судове рішення набрало законної сили.
Позивачем подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій вона просила суд зобов'язати особисто керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у 20-денний строк з дня набрання ухвалою законної сили звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 у справі № 520/1290/2020.
В обґрунтування заяви про встановлення судового контролю позивач зазначила, що відповідачем рішення суду від 10.03.2020 не виконано в повній мірі.
Ухвалою суду від 23.09.2025 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 по адміністративній справі №520/1290/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 по справі № 520/1290/2020 скасовано.
Адміністративну справу № 520/1290/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що розгляд справи було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами та відсутня необхідність розгляду питання про встановлення судового контролю в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в порядку письмового провадження.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
З аналізу зазначених норм вбачається, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч. 1 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Суд зауважує, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 25 листопада 2020 року по справі №554/10283/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що позивачем у заяві про встановлення судового контролю зазначено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.20 по цій справі задоволено позов та зобов'язано ГУ ПФУ у Харківській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 01.01.20р.
Як зазначено позивачем у поданій заяві, рішенням суду ані розмір, ані сума пенсії не встановлювались, не визначались.
Позивачем у вказаній заяві також зазначено, що рішенням Департаменту пенсійного забезпечення ПФУ від 06.10.2021 № 29309-2924/К-03/8-2800/21 встановлено розмір щомісячної пенсії позивачці: 10 068,09 грн. Період, з якого призначено пенсію у розмірі 10 068.09 грн.: з 01 січня 2020 року довічно. Таким чином, рішення суду в частині призначити пенсію відповідачем виконано.
Однак, рішення суду в частині - здійснити виплату призначеної пенсії з 01.01.2020 не виконано.
Пенсія позивачці не виплачується за кожний місяць за період з 05.2020 по 11.2021, на загальну суму 85 928.22 грн., незважаючи на рішення суду. Пенсія виплачена лише за період з січня по квітень 2020 р. Тобто, як зазначає заявник, рішення суду не виконано в повній мірі.
Так, суд повторно зазначає, що ні розмір, ні сума пенсії не встановлювались, не визначались, а також рішення Департаменту пенсійного забезпечення ПФУ від 06.10.2021 № 29309-2924/К-03/8-2800/21 не було предметом розгляду даної справи, в судовому порядку воно позивачем не оскаржувалось, доказів протилежного до суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Так, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, позивачем у поданій позивачем заяві про встановлення судового контролю жодних обґрунтованих доводів та доказів у їх підтвердження щодо неналежного виконання відповідачем рішення суду, неможливості виконання судового рішення в порядку примусового виконання або щодо необхідності встановлення судового контролю за рішенням суду в даній справі в заяві не зазначено.
Судом встановлено, що матеріали даної справи не містять обґрунтованих доказів, які б вказували, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчиняє перешкоди для виконання рішення суду у даній справі з приводу не виконання якого позивач звернулась до суду із заявою в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, до заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду таких доказів також позивачем не надано.
Суд зазначає, що заявником не наведено переконливих аргументів, підтверджених відповідними доказами, щодо того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення залишиться невиконаним.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та відсутність підстав для зобов'язання керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у 20-денний строк з дня набрання ухвалою законної сили звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 у справі № 520/1290/2020.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 по адміністративній справі №520/1290/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.М.Панов