26 грудня 2025 року м. Київ справа №320/32298/25
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі довідки Апарату Верховної Ради України від 12.06.2025. №15/59-920 про розмір грошового забезпечення;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з 19.06.2025, перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , у розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України - члена Комітету Верховної Ради України, з урахуванням доплати за інтенсивність праці, "дитині війни", пенсії за особливі заслуги перед Україною, пенсії інваліда 3-ї групи (ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС), на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Апаратом Верховної Ради України 12.06.2025 № 15/59-920, без обмеження граничного розміру пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що із липня 1994 року йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» в розмірі 90 відсотків місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії, додаткова пенсії інваліда 3-ї групи (ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС). З того часу він перебуває на обліку у відповідача.
12.06.2025 Управлінням справами Апарату Верховної Ради України позивачу видано довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України № 15/59-920 від 12.06.2025, внаслідок чого останній 19.06.2025 звернувся до відповідача із заявою до відповідача із заявою про перерахунок раніше призначеної їй пенсії без обмеження граничного розміру пенсії на підставі вказаної довідки.
Проте, відповідач перерахунок пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про статус народного депутата України», за даними наданої довідки № 15/59-920 від 12.06.2025 позивачу не здійснив та відмовив у здійсненні вказаного перерахунку.
Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві протиправними, позивач стверджує, що нездійснення йому перерахунку пенсії відповідачем грубо порушено його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення та вказує, що право на отримання пенсії у розмірі 90% від розміру місячної заробітної плати, з урахуванням доплати за інтенсивність праці, "дитині війни", пенсії за особливі заслуги перед Україною, пенсії інваліда 3-ї групи (ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС), як і право на йому перерахунок у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України, було надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі чинного на той час законодавства, а отже таке право не може бути обмежено чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Згідно з ч.2 ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд назначає наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в місті Києві 03.12.1999.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 є народним депутатом України першого (дванадцятого) скликання Верховної Ради України з 15 травня 1990 року по 18 червня 1992 року.
З 28 червня по 8 жовтня 1990 року Позивач був обраний членом Комісії Верховної Ради Української РСР з питань агропромислового комплексу, а з 8 жовтня 1990 року по 18 червня 1992 року - членом Комісії Верховної Ради Української РСР з питань Чорнобильської катастрофи.
Позивач із квітня 1997 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, в розмірі 90 відсотків місячної заробітної плати працюючого народного депутата на момент призначення пенсії, а саме заробітної плати члена Комітету Верховної Ради України.
Судом встановлено, що Управлінням справами Апарату Верховної Ради України видано позивачу довідку про заробітну плату працюючого народного депутата України №15/59-920 від 12.06.2025, відповідно до якої заробітна плата працюючого народного депутата України члена Комітету Верховної Ради України станом на 12.06.2024 вираховується з таких складових: посадовий оклад - 30280,00 грн, надбавка за інтенсивність праці (100 % від посадового окладу) - 30280,00 грн, доплата за науковий ступінь кандидата наук - 15 % від посадового окладу, доплата за науковий ступінь доктора наук - 25 %, доплата за наукових ступінь, народним депутатам України, яким надається доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності, персонально встановлюється компенсація за роботу з відомостями, що становлять державну таємницю, у розмірі 20 % до посадового окладу.
19.06.2025, Позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з письмовою вимогою здійснити перерахунок та виплату йому пенсійного забезпечення, згідно вищевказаної довідки Апарату Верховної Ради України від 12.06.2025 № 15/59-920.
У відповідь на вимогу Позивача на його адресу, з ГУ ПФУ в м. Києві, надійшов лист від 23.06.2025 № 2600-0202-8/114145 яким останньому було відмовлено у перерахунку пенсії за довідкою Апарату Верховної Ради України від 12.06.2025 № 15/59-920.
Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 22 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень визначає Закон України "Про статус народного депутата України".
Відповідно до ч.12 ст.20 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, що діяла станом на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.
У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014, пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015, який набрав чинності 28.03.2015, визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", Про прокуратуру", Про судоустрій і статус суддів", Про статус народного депутата України", Про Кабінет Міністрів України", Про судову експертизу", Про Національний банк України", Про службу в органах місцевого самоврядування", Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
11.10.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, яким було внесено зміни до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України", а абз. 3 ч. 6 ст. 20 вказаного закону було виключено. Згідно вказаних змін, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Припис пункту 5 розділу III визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 5-р(II)/2020 від 18.06.2020.
З прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 № 2148-VIII внесені зміни до частини 12 статті 20 Закону України Про статус народного депутата України, згідно з якою пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, у зв'язку із набуттям чинності вищезазначених Законів, норми частини 12 статті 20 Закону України Про статус народного депутата України, що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата втратили чинність.
При цьому, слід зауважити, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VII не містить аналогічної норми, яка визначала б умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України.
У пункті 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213, зазначено лише про призначення пенсій, тобто це стосується осіб, які звертаються вперше про призначення пенсії.
Отже, новий порядок призначення та виплати пенсії, встановлений вищевказаними законами, не поширюються на народних депутатів України, пенсія яким призначена до набрання чинності змін до законодавства. Крім того, такі зміни стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберегти її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України.
Положеннями статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, нова редакція положень ст. 20 Закону України «Про статус народного депутата України» суттєво звужує і обмежує зміст та обсяг прав пенсіонерів з числа народних депутатів, яким пенсія призначена до набрання чинності вказаних законів.
У своєму рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008, Конституційний Суд України вказав, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Тлумачення словосполучення звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина, що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація.
Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена" (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні N 6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій слідує, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Таким чином, внесені зміни повинні стосуватись саме порядку призначення пенсії у разі реалізації особами права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009, вказуючи на недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, закріплених у законах України, наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань призводить до порушення принципів соціальної, правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, оскільки положення статті 22 Конституції України забороняють законодавцю погіршувати становище людини у суспільстві та закріплюють принцип недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, то не можуть бути звужені не тільки конституційні, а й усі права та свободи, передбачені законами України (відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України ці права та свободи так само, як і їх гарантії, визначаються виключно законами України), та зміст і обсяг конституційних прав і свобод розкривається не тільки в Основному Законі України, а й в інших законах України.
Статтею 64 Конституції України передбачено принцип заборони свавільного обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина. Згідно з цим принципом наявні певні межі цих прав і свобод, які мають визначатися лише Конституцією України. Із системного аналізу статей 8, 64 Основного Закону України випливає, що якщо будь-який закон чи нормативно-правовий акт передбачає певні обмеження (або скасування) тих чи інших прав і свобод людини і громадянина, крім тих, що визначені Конституцією України, то ці обмеження не є правомірними, суперечать Конституції України, тому не повинні братися до уваги.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при перерахунку пенсії позивача, як народного депутата, мають застосовуватися положення законодавства України, які діяли на момент призначення їй пенсії, а саме положення ч. 12 ст. 20 Закону України Про статус народного депутата України від 17 листопада 1992 р. у редакції, чинній станом на день призначення позивачу пенсії, які надають позивачу право на перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням заробітної плати працюючого народного депутата голови комітету Голови Верховної Ради України діючого скликання.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа зробила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. theUnitedKingdom", № 44277/98, п. 37).
У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства", "Пічкур проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.
Слід зазначити, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі поданих документів, зокрема довідки щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої позивач вийшов на пенсію, станом на час здійснення перерахунку. При цьому, згідно положень ч. 12 ст. 20 Закону, такий перерахунок має здійснюватися без обмеження граничного розміру пенсії.
З метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити позивачу виплату недоплачених сум пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності свого рішення.
Відтак, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту у спосіб, який визначений адміністративним позовом.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», отже питання розподілу судових витрат не розглядається.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі довідки Апарату Верховної Ради України від 12.06.2025. №15/59-920 про розмір грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з 19.06.2025, перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , у розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України - члена Комітету Верховної Ради України, з урахуванням доплати за інтенсивність праці, "дитині війни", пенсії за особливі заслуги перед Україною, пенсії інваліда 3-ї групи (ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС), на підставі довідки про заробітну плату працюючого народного депутата України, виданої Апаратом Верховної Ради України 12.06.2025 № 15/59-920, без обмеження граничного розміру пенсії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.