Дата документу 16.12.2025
Справа № 334/4412/25
Провадження № 2/334/2664/25
16 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі
головуючого судді: Новікової Н.В.,
секретар судового засідання Сухова С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
02.06 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі - Товариство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обгрунтування позову зазначив, що 25 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Позикодавець) та ОСОБА_1 уклали договір позики № 1157666 (далі - договір позики).За умовами вказаного договору Позикодавець надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 500,00 гривень строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Позикодавець свої зобов'язання за договором позики № 1157666 від 25 квітня 2021 року виконав.
26 жовтня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2610, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» набуло право вимоги за договором позики.
03 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 030423-ФК, за яким право вимоги за договором позики перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ».
Зобов'язання за договором позики ОСОБА_1 , у результаті чого утворилася заборгованість у сумі 22 022,00 гривень, з яких: 6 500,00 гривень - заборгованість за основним зобов'язанням;15 522,00 гривень - заборгованість за відсотками, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Протоколом автоматизованогорозподілусудовоїсправиміжсуддямивід 02.06.2025 для розглядузазначеноїпозовної заяви ОСОБА_2
05 червня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, у якій визначив справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження.
08.09.2025 представником відповідачки надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачка позов не визнала та зазначила, що позивачем не надано доказів наявності у Товариства права вимоги за договором позики. Вважає, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за договором є, крім наданого договору та реєстру, докази на підтвердження оплати за договором. Надані до позовної заяви акти звірки взаємних розрахунків не є документами, що підтверджують проведення платіжних операцій. Крім того, зазначила, що позивачем нараховані відсотки за користування позикою за межами строку договору є не законним. Посилання позивача на п.4.2 договору позикив важає безпідставним, бо саме лише посилання на те, що відповідачка ознайомилася з Правилами не звільняє позивача від обов'язку довести факт такого ознайомлення.
11.09.2025 представником позивача надано відповідь на відзив, у якому наполягав на задоволенні позовних вимог та вважав твердження представника відповідачки щодо не доведеності права на грошову вимогу спростовується матеріалами справи, оскільки до позовної заяви додано докази здійснення оплати за договорами факторингу. Окрім того, згідно з п.5.2 договорів факторингу встановлено, що перехід прав вимоги за портфелем забогованості відбувається в момент підписання Актів прийому-передачі Реєстру Заборгованостей, після чого Фактор набуває Прав вимог. Щодо нарахування відсотків за користування позикою зазначила, що п.4.2 договору позики передбачено, що відповідачка своїм підписом під договором засвідчила ознайомлення із Правилами надання грошових коштів у позику, які розміщені на сайті позикодавця.
22.09.2025 представником відповідачки надано заперечення, у яких зазначила, що акти взаємних розрахунків не підтверджують здійснення оплати за договорами факторингу. Крім того, наполягала на позиції викладеній у відзиві на позовну заяву щодо нарахування позивачем відсотків за користування позикою за межами строку договору є не законним. Посилання позивача на п.4.2 договору позики вважає безпідставним, бо саме лише посилання на те, що відповідачка ознайомилася з Правилами не звільняє позивача від обов'язку довести факт такого ознайомлення.
У задоволенні клопотання позивача про витребування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформації щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку та виписки по картковому рахунку, суд відмовляє у зв'язку з відсутністю заперечень відповідачки щодо належності їй вказаного карткового рахунку та отримання нею у позику грошових коштів у сумі 6500 гривень.
У судове засідання представник позивача не з'явився. До початку розгляду справи надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив, просила їх задовольнити.
Представник відповідачки у судове засідання не з'явився. До початку розгляду справи надав заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідачки. Позов не визнала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях. Просила суд відмовити у його задоволенні.
Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
25 квітня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Позикодавець) та ОСОБА_1 уклали договір позики № 1157666 (далі - договір позики).За умовами вказаного договору Позикодавець надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 500,00 гривень строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день.
Договір позики підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання нею одноразового ідентифікатора (електронного підписуst8npr4amm, що був надісланий на вказану відповідачкою електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1).
Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою позикодавцем акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕПЦ у формі одноразового ідентифікатора. Одноразовий ідентифікатор st8npr4amm. Час відправки ідентифікатора позичальнику 25.04.2021 17:05:56. Електронна пошта, на яку направлено ідентифікатор:ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до електронної платіжної інструкції № c3c1ab1b-5b39-40f8-a797-7168a838b394 від 25.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за посередництва платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес» на банківський картковий рахунокперерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 500,00 гривень; призначення платежу: кошти згідно договору позики № 1156766.
Згідно довідки №КД-000022602/ТНПП від 23.04.2025 ТОВ «ФК Фінекспрес» підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції № c3c1ab1b-5b39-40f8-a797-7168a838b394 від 25.04.2021, наданої Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та перерахування на картковий рахунок відповідачки грошових коштів у сумі 6500 гривень, номер платежу c3c1ab1b-5b39-40f8-a797-7168a838b394.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 1156766 від 25.04.2021, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», станом на 17.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 за договором позики становить 22 022,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6 500,00 гривень, заборгованість за процентами 15 522,00 гривень.
Відповідно до п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затверджених рішенням загальних зборів учасників Товариства (протокол №11/02/2021 від 11.02.2021, у разі неповернення/повернення не повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику товариство має право нарахувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики за кожен день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.
26 жовтня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2610, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» набуло право вимоги за договором позики.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимог від 26.10.2021 до договору факторингу №2610 від 26.10.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило право вимоги заборгованості відповідачки за договором позики від 25.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами».
Згідно Акту звірки взаємних розрахунків за період січень 2021-грудень 2022, складений між ТОВ«1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованість станом 31.12.2022 у сумі 1157902,04 гривні відсутня.
Відповідно до Акту прийому-передачі інформації згідно реєстру Заборгованості в електронному вигляді за договором факторингу №2610 від 26.10.2021, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» інформація передана Фактору у повному обсязі.
Відповідно до Акту прийому-передачі реєстру Заборгованості в електронному вигляді за договором факторингу №2610 від 26.10.2021, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» Реєстр Заборгованості переданий Фактору у повному обсязі.
03 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 030423-ФК, за яким право вимоги за договором позики.
Відповідно до Реєстру заборгованості від 03.04.2023до договору факторингу № 030423-ФКТовариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами». відступило право вимоги заборгованості відповідачки за договором позики від 25.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ».
Згідно Акту звірки взаємних розрахунків за період з 03.04.2023 по 01.11.2024, складений між ТОВ «Фінансова компанія управління активами'та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість у сумі 22073367,99 гривні відсутня.
Відповідно до Акту прийому-передачі інформації згідно реєстру Заборгованості в електронному вигляді за договором факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023, укладеного ТОВ «Фінансова компанія управління активами'та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» інформація передана Фактору у повному обсязі.
Відповідно до Акту прийому-передачі реєстру Заборгованості в електронному вигляді за договором факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія управління активами'та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» Реєстр Заборгованості переданий Фактору у повному обсязі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 4 ЦПК України).
Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Між сторонами у справі виникли правовідносини щодо виконання зобов'язань за договором позики.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) визначала порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України"Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Закону України "Про електронну комерцію" (у редакції, чинній на час укладення договорів) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні системи та переказі коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України. Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерськийоблік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Особові рахунки та виписки з них обов'язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за договором позики, адже вони підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені відповідачем протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.
У постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 Верховний Суд виснував, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, надані банком Умови про надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору».
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тобто в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (статті 625 ЦК України) в розмірі, визначеному договором або законом.
Відповідно до ч.8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
У постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц Верховний Суд виснував, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
У постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contraproferentem". "Contraproferentem" (лат. "verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("noindividuallynegotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contraproferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contraproferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contraproferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contraproferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пунктом 1 частини 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про факторингу, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (див. (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 334/3056/15 Верховний Суд зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, суд під час розгляду цієї справи має оцінити надані сторонами докази і відповісти на такі питання:
1) чи є договір позики укладеним?
2) чи виконали сторони договору свої зобов'язання за ним?
3) чи перейшло до Товариства право вимоги за договором позики?
4) чи правильно нарахована заборгованість за договором?
Напідтвердження укладення відповідачемдоговору позики позивач надав копію договору № 1157666, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ОСОБА_1 25.04.2021, який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що зазначений договір є укладеним, оскільки одноразовий ідентифікатор за своєю сутністю є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При цьому, без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт Товариства і здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання позики, договір між позивачем і відповідачкою не був би укладений.
На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов'язань за договором позики Товариство надало електронну платіжну інструкцію № c3c1ab1b-5b39-40f8-a797-7168a838b394 від 25.04.202, за якою Товариство перерахувало відповідачці грошові кошти в у сумі 6500,00 гривень; призначення платежу: кошти згідно з договором №1156766.
Суд бере до уваги зазначений доказ, оскільки він є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідачка укладення договору позики та отримання грошових коштів у сумі 6500,00 гривень на власний картковий рахунок визнала.
На підтвердження переходу до Товариства прав вимоги за договором №1156766 позивач надав:
-договір факторингу № 2610, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» набуло право вимоги за договором позики та витяг з Реєстру прав вимог від 26.10.2021 і акт звірки взаєморозрахунків за договором факторингу № 2610;
- договір факторингу № 030423-ФК, за яким право вимоги за договором позики перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та витяг з Реєстру прав вимог від 03.04.2023 і акт звірки взаєморозрахунків за договором факторингу № 030423-ФК.
Зазначені докази беззаперечно підтверджують перехід до Товариства права вимоги до ОСОБА_1 задоговором позики від 25.04.2021.
Однак розрахунок процентів за користування позикою суд оцінює критично.
Відповідно до договору позики № 1157666, укладеного 25 квітня 2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , позикодавець надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 500,00 гривень строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день.
На підтвердження правильності нарахованих сум відсотків представник Товариства посилається на п. 4.2. договору позики, відповідно до якого позичальник до моменту підписання вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), розміщених на вебсайті Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - Правила); їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації йому зрозумілі.
Суд не бере до уваги вказані аргументи позивача, оскільки ним не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), розміщених на вебсайті Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Надані позивачемПравила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою договору позики, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту договору позики.
Отже, саме лише посилання на те, що відповідачка ознайомилася з Правилами не звільняє позивача від обов'язку довести факт такого ознайомлення.
На Правилах, що додані до позовної заяви, підпис відповідачки, в тому числі електронний, відсутній.
Щодо незастосування до цієї справи постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У правовій доктрині правовідносини, зазвичай, розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб'єктами права щодо об'єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов'язках цих суб'єктів. Тобто, до складу правовідносин включають їх суб'єктів, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.
Якщо подібність правовідносин установлюється за усіма вказаними критеріями, такі правовідносини є тотожними.
Проте системне тлумачення ч. 4 ст. 263 ЦПК України свідчить, що процесуальний закон не вимагає встановлення тотожності правовідносин при врахуванні судами правових висновків Верховного Суду. Достатньо констатувати їх подібність.
При цьому основним критерієм, без якого неможливо встановити подібність правовідносин, є змістовний (права й обов'язки суб'єктів правовідносин).
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з укладенням юридичною особою (кредитодавцем) та фізичною особою (позичальником) договору позики з процентами за користування нею. Різні суб'єкти, час укладення кредитного договору зміст вказаних правовідносин не змінюють. Окрім того, укладення договору позики в електронній формі не звільняє банк від обов'язку надати докази конкретних запропонованих відповідачці Правил.
Постанови Верховного Суду, на які посилається представник Товариства, не підлягають врахуванню в цій справі, оскільки існування зобов'язання після закінчення строку дії договору свідчить про необхідність його виконання на умовах, погоджених сторонами, а не на умовах, які містяться в документі, розробленому однією стороною (кредитором), з яким боржник не був ознайомлений.
Умовами договору позики (п. 2) чітко і безальтернативно визначені сума позики, яка становить 6500 гривень; строк позики (строк договору) - 30 днів; процентна ставка -1,99 % в день (фіксована); дата надання позики - 25.04.2021; дата повернення позики - 25.05.2021.
Водночас поданий позивачем розрахунок процентів за користування позикою дозволяє виснувати, що нарахування відсотків здійснювалося поза межами встановленого строку.
Суд акцентує, що умови договору позики повинні бути чіткими та зрозумілими, а нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами фінансових послуг тлумачаться на користь споживача.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача за відсотками, суд застосовує тлумачення "contraproferentem" та керується чітко обумовленими між сторонами договору умовами, якими визначено тіло позики, строк і розмір відсотків.
Наведене повністю відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сума заборгованості відповідача задоговором позики становить 10380,50 гривень, з яких: заборгованість за тілом- 6500,00 гривень, заборгованість за процентами за користування позикою 3880,50 гривень.
Доказів повернення ОСОБА_1 зазначених коштів матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольнив позов частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1138,53,35 грн (10380,50 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 2 422,40 грн (сума сплаченого судового збору) / 22022,00 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 1138,53 грн.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:
1) їх дійсність;
2) необхідність;
3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві Товариство просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 гривень.
До позовної заяви Товариство долучило договір про надання правової допомоги №01-11/24 від 01.11.2024, укладений між адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та Товариством (клієнт) (далі - договір).
Згідно з п. 1.1. договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п.4.1 договору Клієнт сплачує на користь Адвоката винагороду у розмірі 3500 гривень за вивчення та аналіз документів, визначення правової позиції, судової практики, збір доказів для підготовки позовної заяви - 500 гривень та підготовку позовної заяви - 3000 гривень.
Відповідно до положень п. 4.4. договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість.
На підтвердження надання правничої допомоги адвокатом надано копію витягу з Акту №12-11 від 30.04.2025 приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором №01-11/24 від 01.11.2024 та платіжну інструкцію кредитового переказу від 30.04.2025.
Дослідивши надані позивачем докази, суддійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є доведеною і реальною.
З огляду на те, що суд задовольнив 47% позовних вимог (10380,50 грн *100 % / 22 022,00 грн), сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1645,00 гривень (3500,00 грн * 47% / 100 % = 1645,00).
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики від 25 квітня 2021 року в сумі 10380,50 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 6500,00 гривень, заборгованість за процентами за користування позикою 3880,50,00 гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРО МАРКЕТ» судовий збір у сумі 1138,53 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1645,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Реквізити учасників:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (місцезнаходження: місто Ірпінь, вулиця Стельмаха Михайла, будинок 9а, офіс 204, ЄДРПОУ 43311346).
Відповідачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Суддя