Справа № 640/410/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
25 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьмишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
05.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії в зв'язку з досягненням віку у 60 років, як винесену безпідставно, оскільки управління своєю бездіяльністю унеможливило своєчасне встановлення реального розміру загального страхового стажу ОСОБА_1 , та скасувати її;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві визнати підтверджений загальний страховий стаж позивача у розмірі 27 років 1 місяця 24 днів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком за наявності достатніх підстав для її нарахування, не зарахувавши до страхового стажу всі періоди трудової діяльності згідно із записами в трудовій книжці.
Позивач вважає таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправним та таким, що порушує його конституційні права.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. позовом задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії в зв'язку з досягненням віку у 60 років. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в «Інтер» ЗАТ Торговельно енергетична компанія з 01.03.1993 по 12.11.1993 та період проходження військової служби з 05.05.1982 по 26.12.1983. Стягнено на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що прийняте відповідачем рішення є протиправним, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 17.07.2018 у справі №220/989/17, зокрема, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно наданих до заяви документів про стаж, загальний страховий стаж позивача складає 25 років 6 місяців 3 дні, що недостатньо для призначення пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_1 з 01.03.1993 по 12.11.1993 р., оскільки відсутні дата та номер наказу (розпорядження) керівника підприємства при звільненні з роботи, а також період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки не зазначено фактичний період проходження військової служби.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
15 вересня 2020 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 22.09.2020 №2600-0314-8/133482 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відмова мотивована тим, що відповідно наданих до заяви документів про стаж, загальний страховий стаж складає 25 років 6 місяців 3 дні, що недостатньо для призначення пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_1 з 01.03.1993 по 12.11.1993 р., оскільки відсутні дата та номер наказу (розпорядження) керівника підприємства при звільненні з роботи, а також період проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки не зазначено фактичний період проходження військової служби.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Статтею 56 Закону № 1788 передбачено, що до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії подано дублікат трудової книжки НОМЕР_1 , в якій зазначені періоди роботи позивача, та підтверджені в передбачений Законом, а саме приписами: ст.62 Закону №1788-XII, п. 1 Порядку №637, спосіб - записом в трудовій книжці.
Щодо доводів відповідача стосовно того, що відсутні дата та номер наказу (розпорядження) керівника підприємства при звільненні з роботи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 вищезазначеної Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Разом з тим, пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю та ст. 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазначена, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність дати та номера наказу (розпорядження) керівника підприємства при звільненні з роботи відбулося не з вини позивача, й не може бути підставою для порушення його права на пенсійне забезпечення.
При цьому колегія суддів врахувала правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене.
При цьому, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
За приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Здійснюючи аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку № 22-1, колегія суддів зазначає, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Однак, в даному випадку, відповідач цим правом не скористався та будь-яких перелічених вище заходів не вживав.
Не можливість отримання даної інформації з причин, що не залежать від позивача, не можуть позбавити останнього від права на пенсійне забезпечення.
Щодо доводів відповідача стосовно не зарахування періоду проходження військової служби згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки не зазначено фактичний період проходження військової служби, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до Головного управління було подано Довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.09.2020 №всз/200, відповідно до якої підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в ЗС з 05.05.1982 по 26.12.1983 в/ч НОМЕР_3 , звільнений у запас на підставі наказу №094 від 26.12.1983.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії є протиправною, тому суд першої інстанції правильно обрав спосіб захисту прав позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в «Інтер» ЗАТ Торговельно енергетична компанія з 01.03.1993 по 12.11.1993 та період проходження військової служби з 05.05.1982 по 26.12.1983.
Разом з тим, у рішенні від 30.01.2003 N 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
О.М. Кузьмишина