Справа № 620/15153/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
25 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд:
- визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 12.11.2024 № о/р 253450002690 про відмову перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця на підставі положень статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 стаж її роботи у податкових органах з 02.07.1990 по 25.10.2013 та з 26.09.2014 по 01.05.2016 та перевести її з 06.11.2024 на пенсію державного службовця згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, при цьому розмір пенсії обчислити на підставі довідок №38/25- 01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 39/25-01-10-02-06 від 04.11.2024, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.11.2024 № о/р НОМЕР_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 02.07.1990 по 25.10.2013, з 26.09.2014 по 01.05.2016 в податкових органах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком, відповідно до пункту 12 розділу ХІ Закону №889-VІІІ та статті 37 Закону №3723-ХІІ, нарахування та виплату пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати №38/25- 01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 39/25-01-10-02-06 від 04.11.2024, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області, з 06.11.2024.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що внаслідок перерахунку пенсії позивачу, проведеного на виконання рішення суду право на встановлення щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» №713 від 14.07.2021 відсутнє.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_1 06.11.2024 звернулась до пенсійного органу із заявою про перехід з пенсії за віком, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком, згідно Закону України "Про державну службу", за результатами розгляду якої, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 12.11.2024 № о/р 253450002690 їй відмовлено з підстав відсутності 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом №3723-XI.
01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон України «Про державну службу» № 889-VIII), відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» визначено визнати такими, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Тобто, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII (далі - Закон України «Про державну службу» № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон України «Про державну службу» № 3723-ХІІ).
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018, за результатом розгляду зразкової справи №822/524/18.
Пенсійним органом не заперечується, що у спірний період позивач працювала на різних посадах в податкових органах, однак відповідач вказує, що стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців позивач не має.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач працювала з 02.07.1990 по 25.10.2013 та з 26.09.2014 по 01.05.2016 в податкових органах на посадах інспектора, радника податкової служби, радника податкової та митної служби.
11.11.1992 інспектор податкової служби присвоєно 1 ранг;
01.07.1994 позивач прийняла присягу державного службовця;
15.04.1997 інспектор податкової служби присвоєно 1 ранг;
19.12.2002 радник податкової служби 3 рангу;
26.09.2014 радник податкової та митної служби 1 рангу.
Визначаючись щодо не зарахування спірного періоду роботи у податкових органах до стажу державної служби, суд виходить з наступного.
Так, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання законної сили Законом України №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Абзацами другим та третім пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини 1, 4 статті 15 цього Закону).
Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержували заробітну плату за рахунок державного бюджету, - мають право на зарахування періодів такої роботи до стажу державної служби.
Також, відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, у яких колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Відтак, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідного статті 37 Закону №3723-ХІІ. Отже, проходження служби позивача в податкових органах у спірний період зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ГУ ПФУ в Донецькій області без детального з'ясування обставин та документів поданих позивачем для переходу на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", прийняв рішення про відмову, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.
Щодо вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною третьої статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналіз наведеної норми доводить, що законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки. При цьому цей обов'язок має бути покладений на суб'єкта владних повноважень, який приймав рішення про відмову у призначенні ( перерахунку) пенсії.
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана протиправною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Враховуючи, що судом визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 12.11.2024 № о/р 253450002690, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що з метою відновлення прав позивача за захистом яких він звернувся до суду, позов слід задовольнити частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 12.11.2024 № о/р 253450002690; зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до загального стажу державної служби періоди роботи позивача з 02.07.1990 по 25.10.2013, з 26.09.2014 по 01.05.2016 в податкових органах та здійснити переведення позивача на пенсію державного службовця за віком, відповідно до пункту 12 розділу ХІ Закону №889-VІІІ та статті 37 Закону №3723-ХІІ, з 06.11.2024.
Щодо позовних вимог про проведення перерахунку пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати від №38/25- 01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 39/25-01-10-02-06 від 04.11.2024, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області, суд зазначає наступне.
З аналізу положень Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 можна дійти висновку, що призначення пенсії державного службовця на умовах пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VІІІ здійснюється за заявою особи, до якої долучаються довідки про заробітну плату.
Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 (далі Постанова № 1-3) затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII Про державну службу:
-форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
-форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
-форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Як вже суд встановив, позивач до заяви про призначення пенсії від 06.11.2024 додав довідки від №38/25- 01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 39/25-01-10-02-06 від 04.11.2024, видані Головним управлінням ДПС в Чернігівській області про складові заробітної для перерахунку пенсії державного службовця.
За змістом пункту 4 Порядку № 622 умовами визначення пенсії державного службовця із врахуванням норм абзацу 6 пункту 4 цього Порядку є:
- висловлене особою бажання здійснення розрахунку пенсійних виплат із застосуванням абзацу 6 пункту 4 Порядку № 622;
- наявність не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців;
- особа на час виходу на пенсію не перебуває на державній службі.
Отже, у спірному випадку позивач підпадає під умови, визначені пунктом 4 Порядку № 622, тому нарахування та виплата пенсії має бути проведена з урахуванням даних, зазначених у довідках №38/25- 01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 39/25-01-10-02-06 від 04.11.2024, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області.
Враховуючи наведене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії, виходячи з даних, вказаних у довідках про складові заробітної плати №38/25- 01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 39/25-01-10-02-06 від 04.11.2024, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог до ГУ ПФУ в Чернігівській області, то як вірно зазначено судом першої інстанції, у задоволенні таких вимог слід відмовити, оскільки рішення про відмову у перерахунку пенсії вказаним відповідачем не приймалось, тобто права позивача з його боку не порушувались.
Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 "Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя І. О. Грибан
(Повний текст постанови складено 25.12.2025)