П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14618/25
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 25.07.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.03.2017 року по 30.04.2025 року включно;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.03.2017 року по 18.07.2022 року у сумі 3545,89 (три тисячі п'ятсот сорок п'ять) гривень 89 копійок та за період з 19.07.2022 року по 30.04.2025 року у сумі 39658,45 (тридцять дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) гривня 45 копійок.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ та наказом командира ВЧ від 20.03.2017 №66 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 20.03.2017 року.
Рішенням Одеського адміністративного суду від 21.05.2024 по справі №420/7487/24 визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.02.2017 року по 20.03.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язано ВЧ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.02.2017 року по 20.03.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 (Порядок №44); визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.03.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.03.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік із врахуванням отриманої щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (Постанова №889); зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік із врахуванням отриманої щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024року у справі № 420/7487/24 визначено: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024р. скасувати; прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ, Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити; визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15.02.2017р. по 20.03.2017р. включно виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15.02.2017р. по 20.03.2017р. включно виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44; зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-111 за період з 15.02.2017р. по дату фактичної виплати індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.03.2017р. по 28.02.2018р. включно виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.03.2017р. по 28.02.2018р. включно виходячи з базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до ЗУ від 19 жовтня 2000р. №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 21.03.2017р. по дату фактичної виплати індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44; визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за період з 15.02.2017р. по 20.03.2017р. включно; зобов'язати ВЧ провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889, за період з 15.02.2017р. по 20.03.2017р. включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, за період з 21.03.2017р. по 28.02.2018р. включно; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою №889, за період з 21.03.2017р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та з урахуванням раніше виплачених сум.
30.04.2025 року ВЧ виплатила позивачу 3550,87 грн. індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/7487/24.
Вважаючи, протиправними дії щодо не нарахування та невиплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої виходив з того, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, оскільки відповідачем допущено протиправну затримку розрахунку при звільненні, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку з порушенням строків виплати за період з 31.03.2017 року по 30.04.2025 року.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 20.03.2017 року (дата виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) усіх складових грошового забезпечення.
На виконання рішення суду по справі, 30.04.2025 року відповідач виплатив на користь позивача недоплачені складові грошового забезпечення, що підтверджується банківською випискою.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 30.04.2025 року.
Тобто, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 21.03.2017 року по 30.04.2025 року.
За приписами ст.116 КЗпП України (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Дійсно після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов'язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.
За правовими висновками Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
Період з 21.03.2017 року до 18.07.2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, в якому застосовується розрахунок з визначенням відсоткового розміру невиплаченої суми до загальної суми, виплаченої при звільненні та може бути застосований принцип співмірності.
Проте, період з 19.07.2022 року по день виплати коштів на виконання рішення суду регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23.
При цьому, суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п.1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Інструкцією №558.
Отже, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу з 20.03.2017, а останні виплати відповідачем здійснено 30.04.2025, то суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку з порушенням строків такої виплати за період з 31.03.2017 року по 30.04.2025 року.
При цьому, апеляційний суд звертає зазначає, що позивачем, в даному випадку не оскаржувалось рішення в частині визначення суми, яка підлягає стягненню, а відповідач оскаржує виключно право позивача на отримання такої виплати.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький