П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8257/25
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 11.08.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Чекало Ельвізи Османівни в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУДМС) та просила:
- визнати протиправною бездіяльність, відмову ГУДМС у розробці та видачі паспорта-книжечки (без оцифровки персональних даних, без біометризації та цифрової ідентифікації) громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність ГУДМС у продовженні строку дії закордонного паспорту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ГУДМС розробити та видати паспорт-книжечку громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ГУДМС продовжити строк дії закордонного паспорту без оцифровки персональних даних, без біометризації та цифрової ідентифікації ОСОБА_3 - безстроково або на встановлений законом максимальний строк;
- заборонити ГУДМС оцифрування та біометризацію та/або обробку, збирання, використання, копіювання, передачу особистих даних (третім особам) не вносити дані до ЄДДР та УНЗР, й будь-які інші електронно-цифрові реєстри.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України на підставі паспорту серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження НОМЕР_2 .
Матеріалами справи підтверджено, позивачка звернулась до ГУДМС в особі Малиновського відділу у місті Одесі із заявою/вимогою довільної форми, в якій просила: знищити всі персональні дані про її сина; оформити та видати її сину паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до п.п. 2, 13 Постанови Верховної Ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України» від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Листом від 03.09.2024 року Малиновський відділ у місті Одесі ГУДМС в Одеській області повідомив позивачку про те, що відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, а також відсутня будь-яка можливість видалення персональних даних з відповідних баз даних.
Вважаючи надану відповідь відмовою у наданні паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, та вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, враховуючи правові позиції Верховного Суду, виходив з відсутності підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України Про громадянство України документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України Про громадянство України постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України, згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 року набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних.
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом а частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Законом №1474-VIII від 14 липня 2016 року частину 2статті 21 Закону №5492-VI викладено в такій редакції: Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою КМУ від 25 березня 2015 року №302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою №302, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку №302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року по справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року по справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року по справі №240/575/20.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, неповнолітній син позивачки вже був документований паспортом для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданим 02 листопада 2018 року, строком дії до 02 листопада 2022 року. При оформленні вказаного паспорта для виїзду за кордон було надано згоду на обробку персональних даних, дані про ОСОБА_2 внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і йому було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР):200811007-04312.
Тобто, аналізуючи викладене, колегія суддів враховує, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у зв'язку з чим ОСОБА_2 вже було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові по справі №160/1/21 від 21 грудня 2022 року, по справі №380/5977/21 від 08 червня 2023 року погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2024 року у справі №540/4500/21.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин висновки, викладені Великою Палатою в постанові по справі №806/3265/17 від 19.09.2018 року, судова колегія зазначає наступне.
Колегія суддів враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом), не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова, є, зокрема, таке.
По-перше, позивачка у цій справі звернулась до органу міграційної служби із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, замість паспорту громадянина України у вигляді ID-картки.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що позивачка отримувала паспорт громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм.
Отже, у Єдиному державному демографічному реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 , та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення даної справи до типової відносно зразкової справи №806/3265/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивачки на її бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки на підставі релігійних переконань, як на правомірну підставу її відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки ї, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 , та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Вимоги позивачки про визнання протиправними дій відповідача щодо збирання, обробки та внесення, а також знищення (видалення, анулювання) присвоєного УНЗР та зобов'язання ДМСУ знищити (видалити, анулювати) присвоєний унікальний номер запису у реєстрі не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про обробку персональних даних» (далі Закон №2297-VI) встановлено, що цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закон №2297-VI суб'єкт персональних даних має право, зокрема, пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону (ч.1 ст.15 Закон №2297-VI).
Статтею 4 Закону про ЄДДР визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру врегульовано ст. 10 Закону про ЄЄДР.
Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку (ч.3 ст.10 Закону про ЄДДР).
До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, крім іншого, паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон (п.1 ч.1 ст.13 Закону про ЄДДР).
Відповідно до обставин даної справи, що законний представник вже надавала згоду на обробку персональних даних ОСОБА_2 та УНЗР йому було присвоєно у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до заяв-анкет та облікової картки.
Позивачка обґрунтовуючи вимоги по даній справі вказує, що у заяві щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року вона просила знищити (видалити, анулювати) УНЗР, посилаючись на те, що відповідно до вимог Закону №2297-VI персональні дані дитини підлягають видаленню або знищенню, оскільки зібрані та оброблялись з порушенням закону.
Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач не надала.
Спірні правовідносини регламентовані Законом про ЄДДР, відповідно до якого, не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 21.08.2020 року у справі № 260/99/19, від 21.12.2022 року у справі № 160/1/21, від 08.12.2022 у справі №380/6916/20.
Стосовно частини позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача у продовженні строку дії закордонного паспорту ОСОБА_4 та зобов'язання продовжити строк дії закордонного паспорту без оцифровки персональних даних, без біометризації та цифрової ідентифікації Чекало Е.Ф. безстроково або на встановлений законом максимальний строк, колегія суддів зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28.02.2022 року №170 “Деякі питання внесення інформації до паспорта громадянина України для виїзду за кордон», яким затверджено Тимчасовий порядок внесення інформації до паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі, - Тимчасовий порядок).
Вказаним Тимчасовим порядком визначено процедуру внесення до паспорта громадянина України для виїзду за кордон інформації про продовження строку його дії.
Відповідно до пп.1-1 п.2 Постанови КМУ Тимчасовий порядок, затверджений цією постановою, застосовується Державною міграційною службою у разі відсутності у її територіальних органах/територіальних підрозділах технічної можливості оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон засобами Єдиного державного демографічного реєстру, а також у зв'язку з необхідністю термінового виїзду за кордон, пов'язаною з нагальною потребою в лікуванні від'їжджаючого, від'їздом особи, яка супроводжує тяжкохворого, чи смертю родича, який проживав за кордоном.
Згідно п.18 тимчасового порядку, строк дії паспорта для виїзду за кордон продовжується на підставі заяви особи або її законного представника. Заява може бути подана до закінчення строку його дії, але не раніше ніж за два місяці до дати закінчення строку дії паспорта для виїзду за кордон.
Заява про внесення до паспорта для виїзду за кордон інформації про продовження строку його дії (далі - заява про продовження строку) за формою згідно додатком 3 подається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, посольства або консульської установи України, за місцем звернення.
Заява про продовження строку подається особою, на ім'я якої оформлено паспорт для виїзду за кордон, особисто.
Для продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон дитині, яка на час подання заяви не досягла 16 років, заява про продовження строку подається її законним представником або представником на підставі довіреності, засвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Для продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон дитині віком від 16 до 18 років заява про продовження строку подається особою, на ім'я якої оформлено паспорт для виїзду за кордон, або її законним представником.
Строк дії паспорта для виїзду за кордон, виданого до запровадження оформлення паспорта для виїзду за кордон, зразок бланка якого затверджено Постановою КМУ від 23 грудня 2004 р. №1725, не продовжується.
Строк дії паспорта для виїзду за кордон продовжується на п'ять років з дати подання заяви про продовження строку. У разі подання заяви про продовження строку до дати закінчення строку дії паспорта для виїзду за кордон строк його дії продовжується на п'ять років з дати, що настає за датою закінчення строку його дії.
У разі продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон дитині, яка не досягла 16 років, за бажанням її законного представника або представника у такий паспорт поряд з відміткою про продовження строку дії або на іншій сторінці, де є вільне місце, вклеюється фотокартка дитини, зображення на якій відповідає досягнутому нею віку на момент продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон.
У разі продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон дитині віком від 16 до 18 років вклеювання фотокартки здійснюється за бажанням дитини.
Внесення до паспорта для виїзду за кордон інформації про продовження строку його дії здійснюється безоплатно в день звернення особи, на ім'я якої оформлено паспорт, чи її законного представника або представника.
Відповідно до п.18-1 Тимчасового порядку особа або її законний представник, представник для продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон подає такі документи:
1) паспорт для виїзду за кордон, строк дії якого необхідно продовжити;
2) заяву про продовження строку за формою згідно з додатком 3;
3) у разі вклеювання фотокартки у паспорт для виїзду за кордон дитини одночасно з продовженням строку його дії подаються дві фотокартки дитини розміром 3,5 х 4,5 сантиметра, зображення на яких відповідає вимогам, установленим законодавством;
4) документ/документи, що підтверджує/підтверджують повноваження особи як законного представника, представника та посвідчує його особу.
У зв'язку з необхідністю термінового виїзду за кордон, пов'язаною з нагальною потребою в лікуванні від'їжджаючого, від'їздом особи, яка супроводжує тяжкохворого, чи смертю родича, який проживав за кордоном, особа або її законний представник, представник також подає документ, що підтверджує необхідність термінового виїзду за кордон.
Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Такі документи подаються з перекладом на українську мову, засвідченим нотаріально.
Таким чином, Тимчасовим порядком передбачено продовження дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон у виключних підставах на підставі заяви заявника, за умови відсутності у її територіальних органах/територіальних підрозділах технічної можливості оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого).
Проте, позивач не надав докази того, що він звертався до відповідача із відповідною заявою встановленого зразка про продовження дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , та позивачу було відмовлено у задоволенні заяви за умови відсутності у її територіальних органах/територіальних підрозділах технічної можливості оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого).
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк