П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16949/25
Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,
повний текст судового рішення
складено 19.06.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУПФ) та просив:
-визнати протиправними дії ГУПФ щодо неповної виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 та 2024 роки у розмірі меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
-зобов'язати ГУПФ перерахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 та 2024 роки як учаснику бойових дій в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись з даною ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що судове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просить його скасувати та направити справу до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було належним чином усунуто недоліків позовної заяви на виконання ухвали про залишення без руху.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та вказати обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів або докази дотримання строку звернення до суду.
На виконання вказаної ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначав, що відповідач лише 16.04.2025 надав йому відповідь №9433-10692/А-02/8-10000/25, якою йому було відмовлено у повній виплаті щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 та 2024 роки у розмірі меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Будь-яких інших обґрунтувань чи доказів позивачем до суду надано не було.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/22361/15.
Питання, пов'язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Так, колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що відповідач лише 16.04.2025 надав йому відповідь №9433-10692/А-02/8-10000/25, якою було відмовлено у повній виплаті щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 та 2024 роки у розмірі меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, оскільки вказані обставини не перешкоджали позивачу звернутися до суду із цим позовом в установлений строк, а отримання позивачем вказаного листа не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, і свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права. При цому, ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 та 2024 роки, своєчасність/несвоєчасність її виплати, тощо.
Так, позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 та 2024 роки, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових її заробітної плати звернулась до державного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від державного органу відповіді на подану нею заяву.
Доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, позивачем не надано.
Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб'єктивний характер і не позбавляли останнього можливості подати позов у встановлений строк.
Щодо доданих до апеляційної скарги медичних документів, колегія суддів не надає їм оцінки, оскільки вони не були надані до суду 1-ї інстанції ані до позовної заяви, ані до заяви про усунення недоліків, та не були предметом оцінки суду під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що позивачем, в даному випадку, був пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами, та при цьому не зазначено поважних причин пропуску такого строку, а також не надано доказів, які б підтверджували наявність цих поважних обставин.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст.6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що враховуючи недоведеність заявником існування об'єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з цими вимогами, визнання неповажними зазначених заявником причин пропуску строку, та фактичне невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху - позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький