26 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/18801/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року в адміністративній справі №160/18801/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ), в якому просив:
- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2024 № 91 «Про підсумки службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 № 375» про притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом накладення дисциплінарного стягнення «ДОГАНА» та встановлення ознак в діях лейтенанта ОСОБА_1 кримінального злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального Кодексу України;
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 04.06.2024 № 91 «Про підсумки службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 № 375».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2024 № 91 «Про підсумки службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 № 375».
Скасував наказ командира військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 04.06.2024 № 91 «Про підсумки службового розслідування за фактом невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 № 375».
В іншій частині - відмовив.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального права та невірній оцінці обставин справи, просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що лейтенант ОСОБА_1 безпідставно не виконала наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 №385 щодо вибуття з ППД в м. Новомосковськ до району виконання бойових завдань військовою частиною в АДРЕСА_1 , який їй було доведено безпосереднім керівником - командиром 2 стрілецької роти капітаном ОСОБА_3 та ТВО відповідального за організацію несення добового наряду, організацію повсякденної діяльності та обліку особового складу в пункті постійної дислокації АДРЕСА_2 лейтенантом ОСОБА_4 .
Посилання позивача на норми КЗпП України є безпідставними, оскільки вибуття військовослужбовця в район виконання бойових завдань не є відрядженням в розумінні спеціального законодавства, яке регулює спірні питання.
Ураховуючи, що наказ про вибуття в район виконання бойових завдань було належним чином доведено як безпосереднім командиром 2 стрілецької роти, так і ТВО відповідального за організацію несення добового наряду, організацію повсякденної діяльності та обліку особового складу в пункті постійної дислокації АДРЕСА_2 , а підставі для виконання такого наказу у позивача не було, то вбачається, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, слід зазначити, що наказ №91 за своєю суттю є наслідком проведеного службового розслідування і ґрунтується саме на відповідному акті службового розслідування. Даний акт службового розслідування ні в адміністративному, ні в судовому порядку скасовано не було, а відтак і підстав для скасування похідного від нього наказу також немає.
Щодо посилання на виконання позивачем вимоги пункту 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, скаржник зазначає, що в акті службового розслідування під час розгляду справи судом відповідні посадові особи військової частини НОМЕР_1 не спростовували факт своєчасної доповіді. Відтак таке порушення встановлено і не було. Надання оцінки поважності причин неможливості виконати наказ своєчасно та у повному обсязі відноситься до дискреційних повноважень командира військової частини.
Як убачається з акту службового розслідування, розслідуванням встановлено, що позивач порушила військову дисципліну внаслідок власної недисциплінованості та самовпевненості, що виразилось у невиконанні наказу від 27.05.2024 № 385.
В акті службового розслідування в повній мірі досліджено обставини, які були викладені позивачем після ознайомлення з наказом від 27.05.2024 №385. Під час проведення службового розслідування капітаном ОСОБА_5 було досліджено правову підставу невиконання наказу лейтенантом ОСОБА_6 , в результаті чого він прийшов до висновку, що аргументи останньої не відповідають чинному законодавству (Вибуття у складі військової частини не є відрядженням в розумінні як спеціального, так і загального законодавства).
Крім того, у разі неможливості виконувати обов'язки військової служби через необхідність догляду за малолітньою дитиною до 6 років військовослужбовець - жінка має змогу піти у відповідну відпустку для догляду за дитиною, що в подальшому , неодноразово було здійснено позивачем.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що службове розслідування, за результатами якого винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності від 04.06.2024 року №91 проведено неповно і не об'єктивно. Не виявлено (з'ясовано) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також не встановлені обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, що суперечить Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України затвердженого Наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608.
Обставини щодо неможливості виконати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 №375, зазначені позивачем, відповідачем під час службового розслідування не досліджені.
Судом першої інстанції зазначено, що надання оцінки поважності причин неможливості виконати наказ своєчасно та у повному обсязі відноситься до дискреційних повноважень командира військової частини.
Як убачається з акту службового розслідування, розслідуванням встановлено, що позивач порушила військову дисципліну внаслідок власної недисциплінованості та самовпевненості, що виразилось у невиконанні наказу від 27.05.2024 № 385.
Водночас суд зазначив, що акт службового розслідування хоча і містить відомості про повідомлення позивачем про причини неспроможності виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, наведено відповідні обставини (наявність дитини до 14 років та проходження чоловіком - батьком дитини військової служби), проте в акті службового розслідування не надано оцінки ані факту повідомлення про неспроможність виконати наказ вчасно, ані причинам такої неможливості.
Докази відмови позивачки від виконання наказу про вибуття у район виконання бойових завдань у матеріалах справи відсутні.
Посилання скаржника на те, що у разі неможливості виконувати обов'язки військової служби через необхідність догляду за малолітньою дитиною до 6 років військовослужбовець - жінка має змогу піти у відповідну відпустку для догляду за дитиною, що в подальшому неодноразово було здійснено позивачем, є неприпустимими. Ніхто не в праві порушувати права передбачені Конституцією та законами України та вказувати, чи примушувати військовослужбовця-жінку оформлювати відпустку для догляду за дитиною через своє упереджене і неприязне ставлення до жінок.
Посилання скаржника на те, що станом на момент винесення судового рішення даний акт службового розслідування ні в адміністративному, ні в судовому порядку скасовано не було, а відтак і підстав для скасування похідного від нього наказу також немає, є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні та застосуванні норм чинного законодавства.
Акт службового розслідування лише фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Акт службового розслідування є лише передумовою для прийняття уповноваженим суб'єктом відповідного рішення.
Рішеннями, які створюють для особи правові наслідки, є рішення, якими посадова особа, яка призначила службове розслідування, у встановленому порядку за наявності підстав вживає адміністративних та організаційних заходів, чи ініціює питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Оскаржуваний позивачем наказ про результати службового розслідування є підставою щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Оцінка акта службового розслідування, в тому числі й оцінка дій посадових осіб щодо його складання, викладення у ньому висновків, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Отже, оскаржуваний позивачем наказ про його результати, самі по собі створює безпосередньо для позивача правові наслідки. І може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивач проходить військову службу з 2015 року по теперішній час, приймала участь у проведенні антитерористичної операції, у проведенні Операції Об'єднаних Сил в Донецькій та Луганській областях, приймала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військової агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою про проходження служби.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
05.04.2023 наказом Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України № 116 ОСОБА_7 прийнято на військову службу за контрактом на посаду заступника командира 2 стрілецької роти з морально - психологічного забезпечення.
22.05.2024 наказом № 378 командира механізованої роти лейтенанта ОСОБА_4 було призначено тимчасово виконуючим обов'язки відповідального за організацію несення добового наряду, організацію повсякденної діяльності та обліку особового складу в пункті постійної дислокації АДРЕСА_2 з 23.05.2024 по 29.05.2024.
23.05.2024 позивач звернулась з рапортом щодо надання їй дозволу на вибуття з пункту постійної дислокації частини в район виконання бойових завдань з 24.05.2024 по 26.05.2024 у зв'язку із службовою необхідністю, а саме з метою проведення службових розслідувань.
27.05.2024 під час ранкової перевірки особового складу лейтенантом ОСОБА_4 позивачу був доведений наказ командира військової частини НОМЕР_1 за № 385, яким лейтенанту ОСОБА_8 наказано прибути з пункту постійної дислокації АДРЕСА_2 до 17:00 27.05.2024 в район виконання бойових завдань в АДРЕСА_1 .
Після доведення наказу позивач повідомила, що вона не відмовляється виконувати наказ, але не може убути в район виконання бойових завдань через сімейні обставини, а саме через те, що її чоловік проходить військову службу, а вона має на утриманні дитину до 14 років.
Вказане підтверджується копією рапорту від 27.05.2024, відомостями, що містяться в акті службового розслідування, затвердженого наказом від 04.06.2024, копією аркуша доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 385 від 27.05.2024.
Матеріали справи містять рапорт начальника групи ЦВС старшого лейтенанта ОСОБА_9 , у якому зазначено, що позивач 27.05.2024 ознайомилася із наказом щодо необхідності убути в район виконання бойових завдань, про що зробила відповідний запис в аркуші доведення.
Пояснення ОСОБА_10 від 04.05.2024 містять відомості про те, що позивач 27.05.2024 ознайомилася із наказом про вибуття в район виконання бойових завдань, про що розписалася в аркуші доведення, проте зазначення підстав не вибуття в аркуші доведення відбулося лише наступного дня. Суд зазначає, що докази зазначення підстав неможливості виконати наказ наступного за 27.05.2024 дня відсутні.
Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 від 17.02.2017.
Як вбачається з довідки від 30.05.2024 за № 1126 ОСОБА_11 перебуває на військовій службі.
Як вбачається зі свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 03.06.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_11 є батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як убачається з рапорту командира 2 стрілецької роти капітана ОСОБА_13 від 27.05.2024 лейтенант ОСОБА_1 станом на 17.00 годин 27.05.2024 не прибула в район виконання бойових завдань згідно наказу командира вч НОМЕР_1 від 27.05.2024.
27.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 було складено доповідь про невиконання наказу військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_14 , з якої вбачається, що лейтенант ОСОБА_1 27.05.2024 не прибула в район виконання бойових завдань згідно наказу командира вч НОМЕР_1 від 27.05.2024.
Як вбачається з пояснень командира 2 стрілецької роти капітана ОСОБА_13 у телефонній розмові 27.05.2024 о 09-06 годині позивач повідомила його, що не може приїхати 27.05.2024 до 17-00.
27.05.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 386 призначено службове розслідування з метою уточнення причин та умов, які призвели до невиконання позивачем наказу № 375 від 27.05.2024.
04.06.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про підсумки службового розслідування» встановлено, що ОСОБА_2 безпідставно не виконала наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 № 385 щодо вибуття з ППД в м. Новомосковську до району виконання бойових завдань, за що на позивача накладено дисциплінарне стягнення догана.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 - 4, 12, 14 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов'язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пункту 5 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008)
За п. 5, 6 Положення № 1115/2009, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Згідно пункту 112 Положення № 1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Відповідно до пункту 252 Положення № 1153/2008, у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду, зокрема:
7) військовослужбовці, які переміщуються на інші посади за штатами воєнного часу, а також військовозобов'язані, приписані на посади до військових частин, та резервісти, призначені на посади до військових частин, після призову приступають до виконання обов'язків за цими посадами з моменту їх призначення наказами по стройовій частині відповідно до мобілізаційного призначення.
Якщо військові частини змінили місце дислокації, військовослужбовці та резервісти зобов'язані прибути до найближчого органу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або територіального центру комплектування та соціальної підтримки і діяти відповідно до наказу (розпорядження) відповідного начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Особи, які не повернулися своєчасно без поважних причин з відпустки до місця проходження військової служби або не прибули після оголошення мобілізації у визначені для них пункти і строки, несуть відповідальність згідно із законодавством. З моменту оголошення мобілізації виїзд військовозобов'язаних та громадян призовного віку з місця постійного проживання без дозволу керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки забороняється.
У відповідності до статті 11 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Закон № 548), до загальних обов'язків військовослужбовців відноситься необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
За статтею 12 Статуту, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статут).
Згідно із ст. 14 Статуту, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Закону № 548).
Статтею 17 Закону визначено, що на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України..
Згідно із статтею 26 Статут, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 35 Статуту визначено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Статтею 37 Статуту визначено, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до ст. 58 Статуту, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Пунктами 1, 2 Дисциплінарного статут визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Пунктом 5 Дисциплінарного статут передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Відповідно до статей 4-6 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Відповідно до п. 45 Дисциплінарного статут, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Згідно статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.
У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
За положенням ст. 87, 88 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Статтями 96, 97 Дисциплінарного статут визначено, що дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність.
У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення";
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
За пунктом 1 розділу II Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктом 2 розділу IІI Порядку № 608, Міністр оборони України, Головнокомандувач Збройних Сил України, начальник Генерального штабу Збройних Сил України, командувачі видів (сил), окремих родів військ Збройних Сил України, інших органів військового управління можуть призначати службові розслідування безпосередньо або доручати їх проведення (призначення) підпорядкованим посадовим (службовим) особам.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що посадові (службові) особи Збройних Сил України зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Повноваження осіб під час службового розслідування встановлені розділом ІV Порядку №608. Зокрема, відповідно до пункту 1 цього розділу, особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Пунктом 12 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що до участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування.
Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Згідно з п. 1 розділу ІV Порядку №608 у разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України (пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).
Згідно з п. 1 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до п. 5 розділу V Порядку №608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Пунктом 6 розділу V Порядку №608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Приписами пункту 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Згідно з вимогами пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акту про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Відповідно до п. 6 розділу VI Порядку №608, якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Суд наголошує на особливості періоду, під час якого виникли спірні правовідносини.
Так, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому був продовжений.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, вся країна мужньо бореться за виживання, надаючи реальний опір агресору. У таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, оскільки відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Ураховуючи обставини, які склались на цей час у державі, зокрема, дотримання дисципліни та виконання наказів є першочерговим обов'язком всіх військовослужбовців. Саме від виконання наказів та дотримання дисципліни, наразі залежить майбутнє держави, її територіальна цілісність та незалежність. Отже, застосування негативних наслідків для військових, враховуючи перебування країни у воєнному стані, пов'язане, насамперед, із захистом країни.
Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2024 року справа № 420/17256/22 зазначив, що задля встановлення законності спірного наказу за результатами проведеного службового розслідування щодо встановлення наявності чи відсутності складу дисциплінарного проступку позивача - попередження про неповну службову відповідність, судам необхідно надати правову оцінку характеру та обставинам вчиненого правопорушення, його наслідкам, ступеню вини, попередній поведінці порушника, невиконанні або неналежному виконанні покладених на нього обов'язків з урахуванням бойового наказу командира роти, згідно з бойовим розпорядженням командира батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_4 від 04 жовтня 2022 року №640/281/178дск, посилання на який міститься в акті службового розслідування.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу вказаних нормативних актів вбачається, що причини та умови вчинення правопорушення, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з'ясовуються відповідним командиром самостійно або під час службового розслідування, і повинні бути відображені у відповідному висновку службового розслідування. Проведення службового розслідування у межах визначених положенням законодавства може бути доручено підпорядкованим посадовим (службовим) особам, яка відповідно до Порядку № 608 проводить та підписує Акт службового розслідування.
З аналізу норм Дисциплінарного статуту вбачається, що вирішальним при притягненні до дисциплінарної відповідальності за скоєний військовослужбовцем проступку є характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступінь вини, попередня поведінка порушника, а однією із обставин, які потрібно довести, є вина особи в невиконанні або неналежному виконанні покладених на нього обов'язків. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з'ясовуються відповідним командиром самостійно або під час службового розслідування, і повинні бути відображені у відповідному наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або висновку службового розслідування.
Суд зазначає, що приписами статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України» та Порядку № 608 прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення «може» передувати службове розслідування. Тобто з наведеної норми вбачається, що проведення службового розслідування не є обов'язковою підставою для накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та є правом, а не обов'язком командира.
Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі №822/2446/17.
Суд наголошує, що службове розслідування призначене за передбаченими законодавством підставами для призначення такого розслідування, з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб).
Так, висновок службового розслідування - документ, який складається за результатами службового розслідування, містить правову оцінку виявлених фактів та обставин, дій чи бездіяльності осіб рядового і начальницького складу, висновки та пропозиції.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою акт службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення.
Акти службового розслідування не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результаті службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, акт за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. Водночас обов'язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 808/965/17, від 10.02.2021 у справі № 640/9600/20, від 28.04.2022 у справі №240/10485/19.
Отже, посилання скаржника на не оскарження акту службового розслідування, як підставу для відмови у задоволені позовних вимог, не ґрунтується на приписах законодавства.
При цьому, порушення процедури при прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Верховний Суд в постанові по справі №813/1021/17 від 19 лютого 2020 року висловив правову позицію відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
У наказі № 91 від 04.06.2024 «Про підсумки службового розслідування», що оскаржується, зроблено висновки про порушення позивачкою вимог статей:
1) 1 (Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності) та 16 (Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України
2) 1-4 (Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби), Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що виразилося у невиконанні наказу від 27.05.2024 № 385, що мало наслідком притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту «б» ст. 48 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України - накладення дисциплінарно стягнення «Догана».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірний наказ не містить обґрунтування, чому до позивача застосовано відповідне дисциплінарне стягнення, при цьому не можливо застосувати більш легке.
Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання норм пункту 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, було повідомлено про неможливість виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, а саме позивач повідомив, що вона не відмовляється виконувати наказ, але не має можливості убути в район виконання бойових завдань через сімейні обставини.
При цьому, у наказі відповідач дійшов до висновку, що позивач відкрито відмовився виконати наказ начальника. Проте, докази відмови позивачки від виконання наказу про вибуття у район виконання бойових завдань у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів зазначає, що під час судового розгляду підтверджений факт того, що позивач доповіла командирові, який віддав наказ ( ОСОБА_15 ), і своєму безпосередньому командирові ( ОСОБА_16 ), про неспроможність виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, повідомивши про причини такої неспроможності.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач при проведенні службового розслідування , не надав оцінки діям позивача під час отримання наказу, командиром після отримання пояснень позивача, не надав оцінку наявності або відсутності підстав не виконання наказу.
Так, надання оцінки поважності причин неможливості виконати наказ своєчасно та у повному обсязі відноситься до дискреційних повноважень командира військової частини. Проте, під час службового розслідування відповідач зобов'язаний надати оцінку діям як відповідача так і командира.
З акту службового розслідування вбачається, що розслідуванням встановлено, що позивач порушила військову дисципліну внаслідок власної недисциплінованості та самовпевненості, що виразилось у невиконанні наказу від 27.05.2024 № 385.
Так, акт службового розслідування містить відомості про повідомлення позивачем про причини неспроможності виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, наведено відповідні обставини (наявність дитини до 14 років та проходження чоловіком - батьком дитини військової служби), проте не надано оцінки ані факту повідомлення про неспроможність виконати наказ вчасно, ані причинам такої неможливості.
Отже, акт службового розслідування та викладені у ньому висновки мали наслідком настання певних негативних юридичних наслідків для позивача - притягнення до дисциплінарної відповідальності, врахування факту притягнення до відповідальності при преміюванні, направлення копії розслідування до Державного Бюро Розслідувань для внесення відомостей до ЄРДР.
За усталеною практикою Верховного Суду, підтриманою, зокрема, у постанові від 29 лютого 2024 року у справі №420/6303/20, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Верховний Суд у вищевказаному рішенні наголошує, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення .
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
У контексті спірних правовідносин, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що допущені відповідачем процедурні порушення притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є істотними, оскільки позбавлення позивача прав на участь у службовому розслідуванні безпосередньо вплинуло на об'єктивність та всебічність висновків службового розслідування.
За умови дотримання відповідачем передбаченої законом процедури проведення службового розслідування останній міг встановити причину невиконання позивачем наказу.
Таким чином, в порушення статті 86 Дисциплінарного статуту, військовою частиною при проведенні службового розслідування не з'ясовано та не враховано всі обставини вчинення правопорушення.
Отже, з огляду на неналежне дослідження відповідачем всіх обставин та істотність допущених відповідачем процедурних порушень притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, які безпосередньо вплинули на прийняте рішення - спірного наказу командира військової частини, та мають наслідком неправомірність такого рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року в адміністративній справі №160/18801/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко