26 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/33064/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/33064/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради про визнання протиправними та скасування припису,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради, в якому просив: визнати протиправним та скасувати припис начальника відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради №125 від 22.10.2024 про демонтаж рекламних конструкцій на фасаді будівлі за адресою: м.Кривий Ріг, вул.Героїв АТО 50.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року задоволено адміністративний позов, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував припис Відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради №125 від 22.10.2024.
Стягнув з Відділу з питань реклами виконавчого комітету Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 44338222, 50101, ДНІПРОПЕТРОВСЬКА область, місто КРИВИЙ РІГ, площа МОЛОДІЖНА, будинок 1) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.)
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що згідно п.48 Типових правил вивіски чи таблички повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються, не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків, не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об'єктах незавершеного будівництва, площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів.
Позивачем на будівлі 50 вул. Героїв АТО були розміщені різні рекламні конструкції, а саме: дахові рекламні засоби та банери, які не є вивісками чи табличками у розумінні пп. 2, 48 Типових правил розміщення зовнішньої реклами.
Скаржник зазначає, що конструкції неможливо легко демонтувати, оскільки для цих робіт обов'язково залучається спецтехніка та спецінструменти. Зазначені у приписі рекламні засоби всі більше 3 кв.м., рекламні засоби, зазначені у приписі, містять заклики до придбання конкретного товару чи отримання послуг та вказують на нього, а отже зазначені у приписі рекламні засоби відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» є зовнішньою рекламою.
Так, судом не правильно застосовано пп. 2, 48 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, наслідком чого стало безпідставне задоволення позовних вимог.
Позивачем було самовільно розміщені об'єкти зовнішньої реклами, останньому було направлено припис №125 від 22.10.2024, вимоги якого, зокрема, так ним виконані не були.
Згідно зі статтею 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Судом було не правильно застосовано матеріальну норму стосовно наявності дозволу на розміщення як обов'язкової умови для правомірності розташування зовнішньої реклами та стосовно повноважень робочого органу надавати відповідні приписи.
Певний перелік вимог, зазначений у пп. 2, 48 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, для визнання рекламного засобу саме вивіскою, таких як їх легкий демонтаж, їх площа, що не може бути більше 3 кв.м. та те що рекламні засоби не мають містити заклики до придбання конкретного товару чи отримання послуг.
Так, приписі про усунення порушень порядку розміщення рекламних засобів у м. Кривому Розі від 22.10.2024 №125 йшла мова про демонтаж всіх самовільно розміщених саме рекламних засобів.
Розміщені рекламні засоби на будівлі 50 по вул. Героїв АТО та зазначені у приписі №125 від 22.10.2024, є зовнішньою рекламою, для розміщення якої необхідно отримувати відповідні дозволи, що в свою чергу позивачем зроблено не було, а твердження позивача що зазначені у приписі рекламні засоби не є зовнішньою рекламою є хибними та не відповідають дійсності.
Судом не було досліджено вказані обставини справи та не було надано оцінку поданим доказам(фотознімки), які чітко фіксують інформацію стосовно того, що на споруді будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 розміщені саме рекламні конструкції, а не виключно вивіска.
Додатково слід зазначити, що твердження позивача, що ним не було отримано припис від 22.10.2024 №125 про усунення порушень порядку розміщення рекламних засобів у м. Кривому Розі не відповідає дійсності, оскільки відповідно до повідомлення про отримання припису засобами поштового зв'язку ним зазначений припис було отримано 30.10.2024.
Від позивачів надійшов відзив в якому він просив відмовити в задоволені скарги, а рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що у власності позивача перебуває нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі укладених договорів оренди, позивачем передано в оренду належне йому майно. Позивачем погоджено з орендарями розміщення на будівлі вивісок, які не є рекламними конструкціями, а тому не потребує отримання дозволу на розміщення.
Як вбачається з позовних матеріалів, на фасаді будівлі, над входом розміщені інформаційні вивіски, що, на переконання позивача, носить інформаційний характер про зареєстроване найменування особи, яка орендує у позивача приміщення, не містить закликів до придбання товару чи надання послуги, не є інформацією, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару (послуги), така вивіска розміщена не вище поверху, де знаходиться приміщення, що використовується орендарем, при цьому вивіска не закриває жодних архітектурних чи декоративних елементів будинку, в зв'язку з їх фактичною відсутністю.
Відповідач у оскаржуваному приписі дійшов помилкового висновку про розміщення на будівлі, що належить позивачу, зовнішньої реклами. Враховуючи викладене, позивач вважає припис відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Як вбачається з фото наданих позивачем разом з позовом, на ліцьовій частині будівлі знаходяться інформаційні щити, на яких міститься інформація про товари, що продаються орендарями у магазинах, що відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилам №1442, оскільки інформація, розміщена на інформаційному щиті не містить закликів до придбання товарів.
Таким чином, спеціальні конструкції, які наказано демонтувати оспорюваними приписами, не є рекламною конструкцією в розумінні Закону України "Про рекламу", а розміщені на виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, тому в силу вимог ст.2 Закону України "Про рекламу", всі положення вказаного закону на них не поширюються, так само як і вимоги, що встановлені Правилами розміщення зовнішньої реклами у місті Кривий Ріг.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Згідно відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 01.03.2017 про що внесено запис №22270000000065380.
Основний вид діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майно (основний)
Між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №25/02_2019, згідно предмета якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, надалі - Приміщення загальною площею 206.40 кв.м., яке належить орендодавцю на праві приватної власності та розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , 2й поверх.
Таким чином, ФОП ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність за вказаною адресою.
22.10.2024 начальником Відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради винесено Припис №125 про усунення порушень порядку розміщення рекламних засобів у м.Кривому Розі.
Згідно вказаного припису, перевіркою дотримання порядку розміщення рекламних засобів у місті Кривому Розі встановлено: рекламні конструкції на фасаді будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , розміщені без наявності дозволів на розміщення зовнішньої реклами та вважаються самовільно розташованими, що є порушенням вимог чинного законодавства України та відповідно до п.10.3.1 Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті мають бути демонтовані.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами частини 1 статті 51 Закону № 280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень
Відповідно до підпункту «а» пункту 13 частини 1 статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.
За приписами ч. 1 ст. 73 Закону № 280/97-ВР, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Закон України від 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон № 270/96-ВР) визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Відповідно до статті 1 Закону № 270/96-ВР:
внутрішня реклама - реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних заходів та спортивних змагань, що проводяться у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), в яких може розміщуватися інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються;
заходи рекламного характеру - заходи з розповсюдження реклами, які передбачають безоплатне поширення зразків товарів, що рекламуються, та/або їх обмін споживачам однієї кількості чи одного виду товарів, що рекламуються, на інший;
прихована реклама - інформація про особу, ідею та/або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду у програмі аудіального чи аудіовізуального медіа, матеріалах в іншому медіа, за допомогою інших рекламних засобів, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може ввести в оману споживачів реклами щодо справжньої мети таких програм чи інших матеріалів;
реклама - інформація про особу, ідею та/або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена, щоб сформувати або підтримати у прямий (пряма реклама, телепродаж) або непрямий (спонсорство, розміщення товару (продакт-плейсмент) спосіб обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких особи, ідеї та/або товару;
рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до споживачів реклами;
розміщення товару (продакт-плейсмент) - форма розповсюдження реклами, яка полягає у включенні за грошову або іншу винагороду безпосередньо товару, послуги, торговельної марки, іншого об'єкта права інтелектуальної власності, під якими провадиться діяльність, або рекомендації щодо них до будь-якої відмінної від реклами програми аудіовізуального медіа, включаючи фільми, або користувацького контенту;
розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.
Статтею 3 Закону № 270/96-ВР передбачено, що законодавство України про рекламу складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з ч. 8 ст. 8 Закону, розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.
Положеннями ч. 6 ст. 9 Закону№ 270/96-ВР встановлено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.
Статтею 16 Закону № 270/96-ВР передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах в першу чергу врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003, якою затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами.
За приписами пункту 1 Типових правил останні регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Пунктом 2 Типових правил визначено, що дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.
Отже, частина 1 статті 16 Закону № 270/96-ВР та пункт 2 Типових правил передбачають розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах лише на підставі дозволів, які в свою чергу видаються на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, яке дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.
У контексті предмету спору у пункті 2 Типових правил наголошено, що невід'ємною складовою дозволу є місце розташування зовнішньої реклами.
Згідно із пунктом 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі також Закон № 2806-IV).
Закон № 2806-IV визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Згідно статті 1 Закону № 2806-IV, дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, припиненням дії документів дозвільного характеру;
дозвільні органи - суб'єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру;
документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності;
дозвільна (погоджувальна) процедура - сукупність дій, що здійснюються адміністраторами та дозвільними органами під час проведення погодження (розгляду), оформлення, надання висновків тощо, які передують отриманню документа дозвільного характеру.
Отже, отримання дозволу або анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою у розумінні статті 1 Закону № 2806-IV, а відтак, на дану процедуру поширюються норми зазначеного закону, які мають вищу юридичну силу відносно Типових правил, відповідно норми останніх не мають суперечити Закону № 2806-IV.
Згідно із пунктом 23 Типових правил дозвіл надається строком на п'ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві.
За приписами п. 45 Типових правил контроль за додержанням цих Правил здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 46 Типових правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих правил звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.
Згідно з п. 48 Типових правил № 2067 вивіски чи таблички повинні розміщуватися без втручання у несучі конструкції, легко демонтуватися, щоб не створювати перешкод під час робіт, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом будівель і споруд, на яких вони розміщуються; не повинні відтворювати зображення дорожніх знаків; не повинні розміщуватися на будинках або спорудах - об'єктах незавершеного будівництва; площа поверхні не повинна перевищувати 3 кв. метрів. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання будь-які документи для розміщення вивісок чи табличок, не передбачені законодавством.
Відповідно до п. 49 Типових правил демонтаж вивісок чи табличок, розміщених з порушенням вимог цих Правил, здійснюється у разі: припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичної особи - підприємця; невідповідності розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, наданим у визначенні, та архітектурним вимогам, державним нормам, стандартам і правилам, санітарним нормам; порушення благоустрою території.
Розміщені вивіски чи таблички підлягають демонтажу за рахунок коштів юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців, якими вони були встановлені.
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі№323/3491/16-а дійшов висновку про те, що інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб'єктом, не є рекламою у розумінні ч. 7 ст. 8, ч. 6 ст. 9 Закону України "Про рекламу".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2021 у справі № 280/1330/19.
У постанові Верховного Суду від 04 09.2019 по справі №1340/4421/18 зазначено: «Певна інформація може бути визнана рекламою тоді, коли вона вказує на конкретну, індивідуально визначену особу, або на конкретний, індивідуально визначений товар, із зазначенням найменування, якісні показники, країну походження, виробника тощо. Враховуючи те, що на спірній вивісці міститься інформація, яка не містить закликів до придбання конкретного товару чи отримання послуг позивача, вона не є інформацією, призначеною сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається підприємством, а тому суди вважали, що така вивіска не є рекламою і не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами».
З аналізу вказаних правових норм та висновків висновується, що інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб'єктом, не є рекламою у розумінні частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 Закону України "Про рекламу".
Аналогічний висновок міститься зокрема у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 323/1360/17 (2-а/323/37/17), від 18 грудня 2019 року у справі № 809/459/18 та від 25 березня 2020 року у справі № 461/4489/16-а.
Матеріали справи свідчать, що на фасаді будівлі, а саме, на частині приміщення, що передав в оренду позивач (на поверсі, де знаходиться надане у користування приміщення), розмішена інформаційна вивіска з написом «Меблевий. Будь стильний у всьому! ТЦ "БУДАПЕШТ" ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВХІД 2 поверх».
З огляду на викладені обставини та висновки суду, розмішена інформаційна вивіска носить інформаційний характер, яка підпадає під поняття вивіски, яке надає законодавець, що означає, що вона не є рекламною конструкцією, а отже, не потребує спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами та не підлягає демонтажу.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
На підставі викладено, суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Відділу з питань реклами виконкому Криворізької міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/33064/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в адміністративній справі №160/33064/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко