про повернення позовної заяви
Справа № 500/6936/25
26 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Грицюк Р.П., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Бучацької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними рішень та недійсним договору оренди земельної ділянки ,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бучацької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 10.12.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом:
- зазначення інформації про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача та позивача;
- подання до суду документа про сплату судового збору у належному розмірі;
- подання уточненої позовної заяви із зазначенням суб'єктного складу усіх учасників справи (сторін, третіх осіб) і виконання передбачених ч. 1 ст. 161 КАС України вимог.
До суду за допомогою засобів поштового зв'язку до відкриття провадження у справі 26.12.2025 (дата реєстрації за вхідним номером) на виконання ухвали суду від 10.12.2025 позивачем подано уточнену позовну заяву із зазначенням додатково до первісних позовних вимог інших позовних вимог, зокрема:
1. Визнати протиправною бездіяльність Бучацької міської ради щодо не розгляду клопотання від 03.07.2025.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Бучацької міської ради № 5173 від 26.09.2025 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби в оренду громадянці ОСОБА_2 .
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Бучацької міської ради № 5298 від 11.12.2025 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби ОСОБА_2 ».
4. Визнати недійсним договір оренди землі, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 на підставі вищевказаних рішень.
5. Скасувати у Державному реєстрі речових прав запис про державну реєстрацію права оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6121280400:02:016:0062.
6. Зобов'язати Бучацьку міську раду повторно розглянути клопотання від 03.07.2025 з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), у частині першій якої зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналіз змісту статті 19 КАС України та статті 19 ЦПК України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Судом встановлено, що спірні правовідносини пов'язані з тим, що позивач вважає:
неправомірною бездіяльність щодо нерозгляду клопотання від 03.07.2025,
протиправними рішення Бучацької міської ради № 5173 від 26.09.2025 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби в оренду громадянці ОСОБА_2 ", № 5298 від 11.12.2025 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби ОСОБА_2 »,
недійсним договір оренди землі, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 ,
протиправним запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав.
Отже, у даному випадку спір стосується правомірності надання дозволу на розроблення і затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби в оренду громадянці ОСОБА_2 , визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 , та скасування у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6121280400:02:016:0062, оскільки позивач вважає, що має право на пріоритетний розгляд його заяви на укладення договору оренди землі та реєстрацію права оренди в Державному реєстрі речових прав на користування спірною земельною ділянкою.
Відтак, спірні правовідносини у даній справі пов'язані із захистом права користування (оренди).
Отже, спір у цій частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди і скасування запису про державну реєстрацію такого права, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідачі ОСОБА_2 і Бучацька міська рада, укладаючи договір оренди земельної ділянки із подальшою реєстрацією відповідного права у Державному реєстрі, не мали публічно-правових відносин саме з позивачем.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Спір про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування запису щодо державної реєстрації права на користування земельною ділянкою за іншою особою у Державному реєстрі речових прав є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16.
Спір у цій частині не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки позивач, вказуючи на недійсність договору оренди земельної ділянки, укладеного відповідачем із третьою особою, фактично зазначає про наявність такого права за ним.
Отже, позовні вимоги зазначені в уточненій позовній заяві, зокрема, про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 , та скасування у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6121280400:02:016:0062 має розглядатись як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача, що має приватно-правовий характер.
Оскарження договору оренди земельної ділянки, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 , із оспорюванням запису у Державному реєстрі речових прав про державну реєстрацію права оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6121280400:02:016:0062 безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права, відтак дані позовні вимоги свідчать про приватноправовий характер спору у цій його частині.
Аналогічна позиція викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №826/3051/18.
Отже, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, визнання недійсним договору (стаття 16 ЦК України).
За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 , та скасування у Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію права оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6121280400:02:016:0062 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами ЦПК України.
У той же час, інші позовні вимоги, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності Бучацької міської ради щодо не розгляду заяви позивача від 03.07.2025 і зобов'язання Бучацької міської ради розглянути заяву від 03.07.2025 підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства і є підсудними окружному адміністративному суду.
Разом із тим, у пункті 3 частини 1 статті 4 КАС України міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно з яким - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 цієї частини статті під адміністративним судочинством розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із частинами 1, 4, 6 статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини 1 статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у цій статті в частинах 4, 5 та 6 встановлено заборону об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду.
Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина 4 цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина 5 цієї статті).
За пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Як убачається зі змісту позовної заяви у цій справі позивач об'єднав кілька вимог, які підлягають розгляду за правилами як цивільного, так і адміністративного судочинства.
А тому, оскільки зазначені вимоги підсудні різним судам, у цій справі суд дійшов висновку про повернення позовної заяви особі, яка її подала.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 241, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Бучацької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними рішень та недійсним договору оренди земельної ділянки повернути позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 26 грудня 2025 року.
Суддя Грицюк Р.П.