Справа № 500/6044/25
26 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Шевченка Олега Анатолійовича надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не направлення на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та не видачі ОСОБА_1 довідки за формою згідно із додатком 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413;
- зобов'язати Міністерство оборони України видати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за формою згідно із додатком 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 з відображенням інформації про участь у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- зобов'язати Міністерство оборони України оформити та подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідку за формою згідно із додатком 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у 2 роті НОМЕР_1 окремого батальйону Української добровольчої армії. В період з 01.03.2022 по 12.05.2022 ОСОБА_1 був залучений до 2 роти НОМЕР_2 окремого батальйону Української добровольчої армії для виконання функцій стрільця та оператора гранатомета NLAW. Українська добровольча армія з 2015 року є самоорганізованим добровольчим формуванням та визнається воюючою стороною відповідно до ст.1 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (IV Гаазька конвенція). Зазначає, що безпосередньо брав участь у бойових діях під час захисту Батьківщини.
03 червня 2025 року адвокатом ОСОБА_2 у передбаченому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" скеровано адвокатський запит до НОМЕР_1 окремого батальйону Української добровольчої армії та Міністерства оборони України про надання довідки про безпосередню участь у бойових діях (Додаток 6). Проте, довідку про безпосередню участь (Додаток 6) не отримав. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 27.10.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позов. Зазначає, що на Комісію Міністерства оборони України покладається вирішення питання стосовно надання статусу УБД виключно стосовно військовослужбовців, які проходили військову службу апарату Міноборони, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях безпосереднього підпорядкування Міноборони.
Водночас, окрім Комісії Міноборони також створені Комісії Генерального штабу, Держспецтрансслужби, військової частини НОМЕР_3 , командувань видів Збройних Сил України, військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , військових частин НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , військової частини НОМЕР_13 , які розглядають питання надання статусу УБД стосовно військовослужбовців, які проходили військову службу у військових частинах, що їм підпорядковані. Таким чином питання підвідомчості відповідної комісії визначається виходячи з підпорядкування військових частин.
Відповідач зазначає, що діючим законодавством не передбачено отримання статусу УБД тими особами, хто добровільно брав чи бере учать у бойових діях після 25 березня 2022 року. Тож для отримання такого статусу доброволець має бути офіційно оформленим у військовій частині як військовослужбовець. Вказане також підтверджується і тим, що нормами Положення №369 передбачено, що питання можливості надання статусу УБД стосовно особового складу добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Держспецтрансслужби, військової частини НОМЕР_3 та інших, які перелічені вище.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач указує, що позивач не звертався до відповідної комісії (як безпосередньо, так і через командира військової частини (добровольчого формування)) щодо розгляду його документів для надання статусу УБД, у позовній заяві не обґрунтовується в чому полягає бездіяльність Міноборони чи її комісії у вигляді не направлення довідки за формою згідно з додатком 6 Порядку №413, не зазначається чи військова частина, у якій він проходив військову службу, належить до безпосереднього підпорядкування Міністерства оборони України.
Крім того, зазначає про безпідставність вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Міноборони у вигляді не направлення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання УБД і не видачі довідки за формою згідно з додатку 6 до Порядку № 413, оскільки така довідка видається військовою частиною (добровольчим формуванням), у якій особа проходила службу. При цьому, за твердженнями позивача, останній проходив службу у складі НОМЕР_2 окремого батальйону Української добровольчої армії, а не в Міністерстві оборони України, відтак обов'язок видати таку довідку безпосередньо Міністерством оборони України позивачем у позовній заяві не обгрунтовано.
Таким чином, на переконання сторони відповідача, позивачем застосовано формальний підхід як до визначення учасника справи, так і самого обґрунтування підставності позовної заяви. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 25.11.2025 постановлено витребувати у Міністерства оборони України належним чином засвідчені копії заяв/звернень ОСОБА_1 чи у його інтересах представників, у тому числі адвоката Шевченка Олега Анатолійовича у 2025 році, а також відповідей на такі заяви/звернення з додатками; адвокатського запиту Шевченка Олега Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 від 03.06.2025 та відповіді Міністерства оборони України на вказаний адвокатський запит із можливими долученими додатками.
На виконання цієї ухвали Міністерством оборони України 24.12.2025 повідомлено суд про ненадходження у 2025 році заяв/звернень від ОСОБА_1 , у тому числі через адвоката Шевченка Олега Анатолійовича. Натомість, 11.06.2025 отримано адвокатський запит адвоката Шевченка О.А., який за належністю 11.06.2025 скеровано до Генерального штабу Збройних Сил України.
Інших заяв до суду у цій справі не надходило.
У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами. Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.
Із долучених до позовної заяви матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 командиром 5-го ОБат УДА ОСОБА_3 видано посвідчення серії НОМЕР_14 від 01.04.2022 (дійсне до 01.04.2023) (а.с. 8).
З виданої ОСОБА_1 довідки від 18.05.2022 №18/05-2 слідує, що він був бійцем 2 роти НОМЕР_2 окремого батальйону Української добровольчої армії (а.с. 9).
Із долученого відповідачем до відзиву листа військової частини НОМЕР_8 від 16.11.2025 слідує, що Управлінням організації роботи з добровольчими формуваннями та підготовки громадян до національного спротиву військової частини НОМЕР_8 за дорученням Генерального штабу Збройних Сил України опрацьовано запит щодо добровольчого військового формування - Українська добровольча армія. За результатами опрацювання повідомлено, що у підпорядкуванні військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не перебувало та не перебуває добровольче формування територіальної громади - Українська добровольча армія.
03 червня 2025 року адвокатом ОСОБА_2 у передбаченому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" скеровано адвокатський запит до НОМЕР_1 окремого батальйону Української добровольчої армії та Міністерства оборони України про надання довідки про безпосередню участь у бових діях (Додаток 6) ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що довідку про безпосередню участь (Додаток 6) не отримав, що стало підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом статті 20 Закону №2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом України №393/96-ВР "Про звернення громадян" від 02.10.1996 (далі - Закон №393/96-ВР).
Цей Закон також забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Вказані конституційні положення, а також положення Закону України "Про звернення громадян" містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема до суб'єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов'язок розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, та встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
Частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності (частина друга статті 1 Закону №393/96-ВР)
Відповідно до статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
За положення частини першої статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. При цьому частинами третьою, четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства звернення громадян мають розглядатися тим органом, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Згідно частини першої статті 14 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). (частини перша статті 15 Закону №393/96-ВР)
За змістом частин третьої, четвертої статті 15 Закону №393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
За приписами статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно із статтею 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до положень статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Таким чином, у разі надходження до органу звернення громадянина, відповідний орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені у цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Це закономірно означає, що орган, до якого відбулося звернення, зобов'язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні, скарзі).
Верховний Суд у постанові від 27.04.2020 у справі №813/4351/16 зазначив, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов'язку суб'єктом владних повноважень. Істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція №735), визначено порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Згідно пункту 3 розділу І Інструкції №735 розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг і особистий прийом громадян є важливою ділянкою роботи органів військового управління, військових частин, дієвим засобом отримання інформації про недоліки в роботі цих органів, однією з форм зміцнення і розширення зв'язків з широкими верствами населення, участі в управлінні державними справами громадян України.
У роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням (пункт 4 розділу І Інструкції №735).
Відповідно до пункт 6 розділу І Інструкції №735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Положеннями пунктів 4, 5 розділу ІІІ Інструкції №735 встановлено що термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.
Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян. Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» у період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених Міністерством внутрішніх справ України.
Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України від 22.10.1993 №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 6 Закону №3551 учасниками бойових дій визнаються особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» або у складі добровольчих формувань у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.
У разі відсутності такої довідки, відповідно до абз. 6 п. 25 ст. 6 Закону №3551 підставою для надання статусу учасника бойових дій зазначеним особам є документи, дані та інформація, вказана у абзацах 7, 8 частини 1 статті 6 Закону.
У разі відсутності довідки, передбаченої абзацом 5 цього пункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, є:
свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків (одним із яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;
особам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу 1 пункту 19 частини 1 цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, за період, за який вони свідчать.
На виконання наведених вище приписів Закону №3551-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 20 серпня 2014 року №413 затвердив Порядок №413. Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №413 (в редакції від 23 грудня 2023 року) статус учасника бойових дій надається особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За змістом абзацу десятого пункту 4 Порядку №413 для осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, - довідка за формою згідно з додатком 6.
Системний аналіз вищевказаних норм свідчить, що для отримання відповідної довідки передусім особа повинна звернутися із відповідною заявою/зверненням у встановленому Законом України "Про звернення громадян", Інструкцією №735 порядку із зазначенням необхідних реквізитів такого звернення та викладенням у ньому відповідних обставин порушеного питання.
У позовній заяві представник позивача адвокат Шевченко О.А. вказує про те, що 03 червня 2025 року адвокатом Шевченком О.А. у передбаченому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" скеровано адвокатський запит до НОМЕР_1 окремого батальйону Української добровольчої армії та Міністерства оборони України про надання довідки про безпосередню участь у бойових діях (Додаток 6), відповідь на який не отримав.
З цього приводу слід зазначити, що адвокатський запит є однією із форм реалізації адвокатом своїх професійних прав для надання правової допомоги клієнту, про що прямо зазначено в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки запитувана адвокатом інформація необхідна останньому виключно для надання правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
З огляду на те, що адвокатський запит не є скаргою (вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян), а є письмовим запитом адвоката до органу державної влади про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту, то до останнього не може застосовуватись норма частини четвертої статті 7 Закону України «Про звернення громадян».
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Згідно зі ст.2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації; цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Отже, вимоги цього закону поширюються і на відносини щодо отримання інформації на адвокатський запит. Відтак, дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на відносини щодо отримання інформації на адвокатський запит, що спростовує відповідні аргументи позивача.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
За порушення такого професійного права адвоката встановлено різну відповідальність, зокрема: статтею 397 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за вчинення перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правничої допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці та частиною дев'ятою статті статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою встановлює відповідальність у вигляді штрафу за порушення права на інформацію (тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) (наприклад, рішення суду).
Таким чином, порушення професійного права адвоката щодо ненадання суб'єктом владних повноважень відповіді на його запити, або надання неповної відповіді на його запити в процесі здійснення ним адвокатської діяльності, - підлягає поновленню шляхом захисту порушеного права такого адвоката.
Судом встановлено, що до відповідача скеровано 03.06.2025 адвокатський запит адвоката Шевченка О.А., який надійшов до Міністерства оборони України 11.06.2025 за вх.№ 21424адв і цього ж дня надісланий до Генерального штабу Збройних Сил України для розгляду за належністю.
Відтак, бездіяльність щодо ненадання відповіді на адвокатський запит у порядку Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є порушенням професійних прав адвоката.
У той же час, суд вживав заходів для перевірки доводів позовної заяви щодо звернення позивача ОСОБА_1 або в його інтересах представників із заявою у порядку Закону України "Про звернення громадян" про надання відповідної довідки, ухвалою суду від 25.11.2025 витребувавши у Міністерства оборони України відповідні письмові докази.
На виконання цієї ухвали Міністерством оборони України 24.12.2025 повідомлено суд про ненадходження у 2025 році заяв/звернень від ОСОБА_1 , у тому числі через адвоката Шевченка Олега Анатолійовича. Натомість, 11.06.2025 отримано адвокатський запит адвоката Шевченка О.А., який за належністю 11.06.2025 скеровано до Генерального штабу Збройних Сил України. Доказів на спростування зазначених обставин позивачем не надано і судом не здобуто.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За приписами частини другої статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на наведене правове регулювання, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у цій справі, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Відповідно до 1 першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні "Петриченко проти України" (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи позивача у кожній справі мають оцінюватись судом на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити. Оскільки суд не встановив протиправної бездіяльності відповідача, як наслідок, не підлягають задоволенню і позовні вимоги зобов'язального характеру, позаяк вони є похідними від попередньо заявленої основної вимоги.
Враховуючи положення статті 139 КАС України понесення сторонами судових витрат які б підлягали розподілу при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом не встановлено.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 26 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_15 );
відповідач:
- Міністерство оборони України (місцезнаходження: просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00034022).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.