Справа № 420/26316/24
25 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника Військової академії (м. Одеса) про відстрочення виконання рішення суду по справі №420/26316/24,-
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі №420/26316/24 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, зобов'язано Військову академію (м. Одеса) здійснити перерахунок ОСОБА_1 в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо заниження ОСОБА_1 грошової надбавки за науковий ступінь кандидата наук та вчене звання доцент за період з 01.03.2022 року по 16.08.2024 року, зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 01.03.2022 року по 16.08.2024 року виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу та вчене звання доцент у розмірі 25% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
До суду надійшла заява Військової академії (м. Одеса) про відстрочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/26316/24 на 120 днів з моменту винесення ухвали суду. В обґрунтування заяви відповідач зазначив про те, що через те, що Військова академія є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, тому Військовою академією направлено клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання грошових коштів на виконання вказаного рішення. Але станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, академія досі не отримала відповіді від Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на вищевказане клопотання.
В судове засідання сторони не з'явилися, а тому на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України заява розглянута в порядку письмового провадження.
Суд вважає зазначену заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 5 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
У постанові від 06.12.2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Суд зазначає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.
При цьому, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів позивача.
Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, п. 27).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява №71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
В свою чергу, слід зазначити, що в заяві про відстрочення виконання рішення суду представником заявника констатується, що Військова академія є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, у Військовою академією направлено клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання грошових коштів на виконання вказаного рішення. Але станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, академія досі не отримала відповіді від Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на вищевказане клопотання.
Водночас відсутність на рахунках боржника коштів не є тією виключною підставою (непереборною обставиною), з якою законодавець пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення.
Між тим, невиконання відповідачем рішення суду не є підставою для відстрочення його виконання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява Військової академії (м. Одеса) про відстрочення виконання рішення суду у справі №420/26316/24 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника Військової академії (м. Одеса) про відстрочення виконання рішення суду по справі №420/26316/24 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА