про повернення позовної заяви
26 грудня 2025 рокусправа № 380/24011/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, скасування наказу,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому виклав такі позовні вимоги:
- «визнати протиправними дії командира 1-ї роти роботизованих систем військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_2 , командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , відносно оператора відділення взводу роботизованих систем мінування 1-ї роти роботизованих систем військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 щодо інкримінування йому дисціплінарного (кримінального) проступку «самовільного залишення військової частини, місця служби здійсненого в умовах воєнного часу» яке за доповіддю командира 1-ї роти мало місце17.04.2025 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про проведення службового розслідування щодо дисциплінарного (кримінального) проступку про самовільне залишення військової частини, місця служби в умовах воєнного стану здійснене старшим солдатом ОСОБА_1 17 квітня 2025 року».
Також позивач просив поновити строк звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 12.12.2025 позовну заяву залишено без руху. Суддя вказав, що позовна заява надійшла до суду лише 09.12.2025, із суттєвим пропуском місячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, а викладені позивачем причини пропуску строк звернення до адміністративного суду, суддя не визнає поважними.
На виконання вимог ухвали суду від 12.12.2025 позивач подав клопотання про поновлення пропущеного строку, в якому вказав, що вперше звернувся до ТУ ДБР у місті Львові у червні 2025 року, а вдруге у серпні 2025 року. Вказує, що заява від 12.08.2025 ТУ ДБР не розглянута в установлений Законом України «Про звернення громадян» строк. Вказує, що до спірних правовідносин слід застосувати частина 4 статті 122 КАС України, а строк звернення до суду слід рахувати від дати повторного звернення позивача до ТУ ДБР у місті Львові. Отже, позивач вважає, що термін для поновлення строку звернення до суду відсутній.
Розглядаючи заяву суд керується таким.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №362/643/21 визначила, що військова служба є різновидом публічної служби.
Враховуючи те, що військова служба є різновидом публічної служби, а предметом позову є оскарження дій посадових осіб Військових частин НОМЕР_1 щодо проведення службового розслідування та прийняття наказу про проведення службового розслідування, слід виснувати, що цей спір є спором, що стосується проходження публічної служби.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З цього приводу слід зауважити, що позивач не скористався правом подати заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого строку, а лише виклав додаткові аргументи у клопотанні про поновлення пропущеного строку.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 щодо застосування строку звернення до суду передбаченого статтею 122 КАС України для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Із змісту позовної заяви суддя з'ясував, що позивач оскаржив дії посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття наказу та проведення службового розслідування про самовільне залишення військової частини, місця служби в умовах воєнного стану здійснене ОСОБА_1 17.04.2025.
Як вказав позивач у позовній заяві, що службове розслідування розпочате на підставі доповідної записки командира 1-ї роти від 17.05.2025. При цьому, як вказав позивач, його не повідомляли про початок проведення службового розслідування та не відбирали пояснення.
Проте також у позовній заяві позивач вказав, що 02.06.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 йому відмовлено у наданні скерування для проходження військово-лікарської комісії у зв'язку із тим, що з 17.04.2025 його оголошено в розшук, як військовослужбовця який самовільно залишив військову частину, місце служби.
Позивач 11.06.2025 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові щодо протиправних дій посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , за результатами розгляду листа позивач отримав відповідь від 28.06.2025.
Отже, про факт оголошення позивача у розшук, як військовослужбовця який самовільно залишив військову частину, місце служби позивач дізнався 02.06.2025, а уже 11.06.2025 звернувся до ТУ ДБР у місті Львові щодо протиправних дій посадових осіб відповідача.
Про звернення 11.06.2025 до ТУ ДБР у місті Львові щодо протиправних дій посадових осіб відповідача також вказано позивачем у клопотання про поновлення пропущеного строку.
Таким чином, позивач дізнався про порушене право ще у червні 2025 року та розпочав вчиняти дії щодо захисту порушеного права шляхом, зокрема, звернення до ТУ ДБР у місті Львові.
Однак позовна заява із вимогами про визнання протиправними дій посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття наказу та проведення службового розслідування надійшла до суду лише 09.12.2025, із суттєвим пропуском строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
Щодо покликань позивача на застосування частини 4 статті 122 КАС України та початок обрахунку строку звернення до суду від дати повторного звернення позивача до ТУ ДБР у місті Львові у серпні 2025 року, суддя зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 122 КАС України якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Як зазначає позивач у клопотання про поновлення пропущеного строку вперше він звернувся до ТУ ДБР у місті Львові 11.06.2025 та отримав відповідь 28.06.2025 від ТУ ДБР у місті Полтаві (Третій слідчий відділ). Однак із такою відповіддю позивач не погодився та звернувся повторно 12.08.2025 до ТУ ДБР у місті Львові. Відповідь на заяву від 12.08.2025 позивачу у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк не надана.
Враховуючи викладене позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено.
Суддя зауважує, що відповідно до пунктів 4, 5 та 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються:
- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
З викладених приписів пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України у сукупності із вимогами статей 5, 77 цього Кодексу (обов'язок доказування) висновується, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв'язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві котрий саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставини, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть бути різними, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
При цьому, обов'язок щодо визначення (формулювання) позовних вимог, з якими особа звертається до суду процесуальним законодавством покладено саме на позивача, для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України, і вказаний обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Отож, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №826/16958/17.
Суддя звертає увагу позивача, що предметом розгляду справи №380/24011/25, який визначений самим же позивачем, є оскарження дій посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо призначення та проведення службового розслідування у травні 2025 року.
Водночас перевірка дій територіальних органів Державного бюро розслідувань під час надання відповідей на заяви позивача від 11.06.2025 та 12.08.2025 не є предметом розгляду адміністративної справи №380/24011/25. При цьому, у позовній заяві не заявлено жодних позовних вимог до територіальних органів Державного бюро розслідувань. Також, у клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не вказав про уточнення та/або зміну позовних вимог.
З огляду на викладене суддя висновує про помилковість доводів позивача про відсутність пропущеного строку звернення до суду та застосування до спірних правовідносин положень частини 4 статті 122 КАС України.
Будь-яких інших покликань, причин (обставин) поважності пропуску строку звернення до суду позивачем у клопотання не викладено, доказів їх поважності до клопотання не долучено.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суддя висновує, що позивач не виклав жодних поважних причини пропуску строку звернення до суду ще з червня 2025 року та не долучив докази поважності причин його пропуску.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов'язками.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №804/6158/17.
Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 12.12.2025 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви. Викладених позивачем аргументів недостатньо для відкриття провадження у справі чи визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з частиною 5 статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, таку слід повернути позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248, 294 КАС України, суддя,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, скасування наказу - повернути позивачу.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
3. Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяКравців Олег Романович