26 грудня 2025 рокусправа № 380/19422/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просить:
- визнати противоправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3149-51 Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області здійснити коригування відомостей в інформаційній системі та в інтегрованій картці платника шляхом виключення відомостей про суму нарахованої недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 22500,72 грн., суму штрафів у розмірі 550,84 грн., суму пені у розмірі 1451,45 грн., всього - 24503,01 грн.;
- стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди в розмірі 137387,70 грн. (сто тридцять сім тисяч триста вісімдесят сім гривень 70 копійок).
Ухвалою суду від 11.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 16.05.2019 ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 22500,72 грн. Надалі ГУ ДПС у Львівській області повідомило ОСОБА_1 , що вимога скасована та відкликана з органів державної виконавчої служби. Натомість 05.11.2019 ГУ ДПС у Львівській області винесло нову вимогу на суму 22500,72 грн та рішення від 29.11.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) єдиного внеску в сумі 9256,97 грн. ОСОБА_1 оскаржив вимогу і рішення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №1.380.2019.007065, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Однак ГУ ДПС у Львівській області винесло нову вимогу від 02.09.2024 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 22500,72 грн, штрафу в сумі 550,84 та пені в сумі 1451,45 грн. В органах ДПС позивачу пояснили, що попередню вимогу та рішення зі сплати боргу по ЄСВ було скасовано рішенням суду від 18.02.2020 у справі №1.380.2019.007065, однак зміни до інтегрованої картки не внесено, оскільки таке цим судовим рішенням не передбачено. Оскільки дії відповідача є необгрунтованими, недобросовісними, нерозсудливими і несвоєчасними, вказана вимога є протиправною та слід скасувати.
Протиправні дії ГУ ДПС у Львівській області спричини погіршення стану здоров'я, а позивач переживає постійне відчуття несправедливості, розчарування, стурбованості та тривоги. Тривала невизначеність та інші негативні переживання, у тому числі страждання та приниження, зумовили позивача погіршення сну та фізичного здоров'я, тривалу неможливість виконувати нормально свої посадові обов'язки. Також, вказує, що перебував на лікуванні, а витрати на медичну допомогу лише за 15 днів стаціонарного лікування еквівалентні 30000 грн. Зазначає, що розмір моральної шкоди фактично рівний доходу позивача приблизно за два місяці. Окрім цього, позивач вказав, що у разі задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, такі кошти позивач має намір перерахувати на потреби військової частини.
Відповідач проти вказаних позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві. Зазначив, що вимогу винесено відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Вказав, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди доказуванню підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. З вимог у позовній заяві позивач не обгрунтовує протиправність діяння контролюючого органу, наявність причинного зв'язку між діянням і шкодою та його вини в заподіянні моральної шкоди. Обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом. Однак позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування земельного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач також подав додаткові пояснення, в яких вказав, що позивач намагається маніпулювати поняттями. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №1.380.2019.007065 ОСОБА_1 проведено коригування ІКП фізичної особи шляхом виключення нарахування єдиного внеску на суму 22500,72 грн. Станом на 09.10.2025 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 2002,29 грн (в т.ч. штрафна санкція 550,84 грн та пеня 1451,45 грн). Тому, провадження у справі слід закрити.
Зазначив, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди підлягає з'ясуванню факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Позивачем не було доведено та надано суду відповідні докази завдання йому моральної шкоди та не наведено, з яких міркувань позивач виходив при визначені розміру такої шкоди. Враховуючий викладене відповідач вважає вимоги викладені в позовній заяві безпідставними, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, додаткових пояснень, а також долучених письмових доказів,-
ОСОБА_1 отримав податкову вимогу від 02.09.2024 №Ф-3149-51, в якій вказано що відповідно до даних інформаційної системи ГУ ДПС у Львівській області за позивачем станом на 30.11.2021 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 24503,01 грн (недоїмка 22500,72 грн, штраф 550,84 грн, пеня 1451,45 грн).
Вважаючи податкову вимогу безпідставною та протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду із позовом, в якому також просить стягнути з відповідача моральну шкоду.
Вирішуючи справу, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI ).
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення.
Згідно з частиною 1 цієї статті рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 2 та 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Тобто, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів. При цьому податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначається Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі-Інструкція №449).
За приписами розділу IV Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера Ю (вимога до юридичної особи) або Ф (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина літера У (узгоджена вимога).
Відповідно до пункту 7 розділу VІ Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:
- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред'явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;
- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред'явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Частиною 13 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Ба більше, у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до податкового органу або позову до суду.
З доказів у справі судом встановлено, що 27.12.2019 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 /арк.спр.30/
ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу №Ф-3149-51У від 16.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 22500,72 грн.
ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу №Ф-3149-51У від 05.11.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 22500,72 грн.
ГУ ДПС у Львівській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску №0103235405 від 29.11.2019.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування цих рішень і Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 18.02.2020 у справі №1.380.2019.007065, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020, позовні вимоги задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано вимоги і рішення /арк.спр.16-26/.
Проте відповідач знову виніс вимогу від 02.09.2024 №Ф-3149-51 про сплату боргу (недоїмки), в якій вказано що відповідно до даних інформаційної системи ГУ ДПС у Львівській області за позивачем станом на 30.11.2021 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 24503,01 грн (недоїмка 22500,72 грн, штраф 550,84 грн, пеня 1451,45 грн).
З доказів у справі судом встановлено, що відповідач виніс нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) за періоди, по яких винесено вимогу №Ф-3149-51У від 05.11.2019, яка визнана протиправною та скасована рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2020, яке набрало законної сили.
Таким чином, винесення нової вимоги у 2024 році за тим самим боргом зі сплати єдиного внеску, що входив до скасованої судом вимоги від 2019 року є протиправним.
Покликання відповідача на зменшення боргу зі сплати ЄСВ на суму 22500,56 та необхідність закриття у зв'язку з цим провадження у справі суд до уваги не бере. Адже зменшення суми боргу в ІКП відбулося у зв'язку з виконанням судового рішення від 18.02.2020 про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача від 05.11.2019 №Ф-3149-51, а не вимоги від 02.09.2024 №Ф-3149-51. Підстав вважати, що відповідач скасував вимогу від 02.09.2024 у суду немає.
Оскільки суд висновує про протиправність вимоги про сплату боргу (неустойки) від 02.09.2024 повністю, задоволенню підлягає похідна вимога про коригування відомостей в інтегрованій картці платника шляхом виключення відомостей про борг по сплаті єдиного внеску, штраф та пеню.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд керується таким.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Як зазначено у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 статті 23 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 ЦК України).
Відповідно до частин 1 статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв'язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Так, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49 мотивувальної частини).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52 мотивувальної частини).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56 мотивувальної частини).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Верховний суд у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51 мотивувальної частини).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53 мотивувальної частини).
Суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
У справі, що розглядається позивач посилається на те, що діями відповідача, які полягали у неправомірному прийнятті податкової вимоги від 02.09.2024 №Ф-3149-51, йому заподіяна моральна шкода у розмірі 137387,70 грн.
Однак позивачем під час розгляду справи не надано жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також, не надано обґрунтувань щодо заявленого розміру моральної шкоди та доказів того, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою.
Суд зважає на покликання позивача щодо його перебування на стаціонарному лікуванні. Однак вказує, що відповідно до наданої медичної документації таке лікування мало періодичний характер та пов'язане із наслідками отриманих травм під час участі у бойових діях. Отже, надані позивачем докази перебування на стаціонарному лікування не підтверджують наявності причинного зв'язку між фактом прийняття податкової вимоги та перебування позивача на лікування, а також наявність вини контролюючого органу.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частиною 1 статті 138 КАС України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження витрат на поштові відправлення (вчиненням інших процесуальних дій) позивачем надано до суду: описи вкладень у цінні листи та фіскальних чеків на загальну суму 49,00 гривень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій у сумі 49,00 грн.
Щодо відшкодування витрат на покупку офісного паперу у сумі 371,80 грн суд зазначає, що з огляду на положення статті 132 КАС України такі витрати не належать до будь-якого із видів судових витрат.
Судові витрати, які складаються з витрат на оплату банківських послуг під час сплати судового збору в загальній сумі з оплатою судового збору, що становить 30,00 грн на переконання суду, не можуть стягуватися за рахунок відповідача, з огляду на таке.
Банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.
Оскільки банк обрано позивачем самостійно та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати, то стягненню на користь позивача підлягають виключно судові витрати без врахування комісії. Комісію за обслуговування стягнуто обраним позивачем банком за надані йому банківської послуги.
Така позиції викладена в ухвалі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №826/4893/17.
Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №523/12032/18 та від 05.03.2025 у справі №201/7848/21.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог. Тому, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3149-51 від 02.09.2024.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ ВП 43968090) внести зміни в інтегровану картку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, штрафів та пені, нарахованих на цю заборгованість (недоїмку).
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ ВП 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_1 ) судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 809 (вісімсот дев'ять) грн 45 коп.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ ВП 43968090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_1 ) витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, у сумі 49 (сорок дев'ять) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяКравців Олег Романович