Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 грудня 2025 року Справа№200/7475/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому проваджені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про:
- визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з Протоколу від 18.04.2025 № 31/в щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
- зобов'язання прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1січня календарного року.
В обґрунтування позову з позивач зазначає, що з 17.11.2020 по 23.07.2024 року проходив військову службу в лавах Збройних сил України, а саме у військові частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) №232-РС від 05.07.2024, старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку з виключенням з військового обліку за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» за станом здоров'я з 23.07.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2024 №207, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та знято з yciх видів забезпечення.
Відповідно до довідки міжрайонної ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 позивач був оглянутий для отримання медичних документів та направлення до обласного МСЕК для винесення відповідного рішення про втрату його працездатності внаслідок травми, пов'язаною і захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки обласного МСЕК м. Дніпро від 31.10.2024 серії 12ААА від № 031586, Позивачу встановлено 15% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаною і захистом Батьківщини, що сталася 16.12.2023 та 10% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із проходженням військової служби, що сталася 16.12.2023.
Позивач звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_2 до Міністерства оборони України з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідна заява, разом з усіма долученими до неї документами була направлена до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Відповідно до витягу з протоколу Комісії від 18.04.2025 № 31/в, позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової винагороди було відмовлено через те, що останній пропустив 3- місячний строк встановлення ступеня втрати працездатності після звільнення з військової служби, оскільки, позивача було звільнено з військової служби 23.07.2024, а втрату професійної працездатності встановлено 31.10.2025 (так в тексті позовної заяви).
Вважає спірне рішення протиправним, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, не погодившись із позовними вимогами, надав до суду відзив на позовну заяву, мотивований наступним.
Позивач у своїй позовній вимозі № 2 просить зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОГД лише за 15% втрати працездатності («захист Батьківщини»). Позивач не оскаржує і не просить зобов'язати здійснити виплату за 10% втрати працездатності («проходження військової служби»).
Такий вибірковий підхід до оскарження свідчить про те, що позивач та його представник, вочевидь, implicite (мовчазно) погоджуються із висновком Комісії про те, що причинний зв'язок «пов'язано з проходженням військової служби» не є тотожним поняттю «пов'язано з виконанням обов'язків військової служби» та не є законною підставою для виплати ОГД. Це підтверджує, що рішення Комісії, принаймні у цій частині, є настільки безспірно законним, що навіть позивач не оскаржує його, що додатково посилює правову позицію відповідача.
Аналіз фактичних обставин справи, підтверджених документами, наданими самим позивачем, свідчить про наступну хронологію:
1. Дата звільнення (виключення зі списків особового складу): 23.07.2024.
2. Кінцева дата тримісячного строку, встановленого Законом № 2011-ХІІ - 23.10.2024.
3. Дата встановлення МСЕК відсотка втрати працездатності (день виникнення права згідно з п. 3 Порядку № 975) - 31.10.2024.
Позивач був звільнений 23.07.2024. Однак, перше задокументоване звернення позивача до медико-соціальної експертної комісії (міжрайонної Васильківської МСЕК) відбулося лише 14.10.2024. Це звернення, до того ж, було лише для «отримання медичних документів та направлення до обласного МСЕК».
Тобто, позивач, будучи звільненим, з невідомих причин не вчиняв жодних дій для встановлення відсотка втрати працездатності протягом липня, серпня, вересня та майже половини жовтня 2024 року (майже 2 місяці та 3 тижні). Цей період бездіяльності жодним чином не обґрунтований у позові та не підтверджений доказами наявності об'єктивно непереборних обставин (наприклад, перебування на стаціонарному лікуванні, що унеможливлювало звернення).
Подальша процедура розгляду (з 14.10.2024 по 31.10.2024) тривала лише 17 днів, що є розумним строком для медичної експертизи. Таким чином, пропуск строку стався виключно внаслідок власної недбалості та несвоєчасного звернення позивача до уповноважених органів.
У витягу з протоколу Комісії чітко вказана друга підстава для відмови: «Виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцю у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, законодавством не передбачена (передбачено з виконанням обов'язків військової служби)».
Свідоцтво про хворобу Позивача № 192 та довідка МСЕК чітко розмежовують дві різні травми з різними причинними зв'язками: 1. Травма (15%) - «пов'язана із захистом Батьківщини» (що прирівнюється до «виконання обов'язків»); 2. Травма (10%) - «пов'язана з проходженням військової служби».
Причинний зв'язок «пов'язана з проходженням військової служби» не є тотожним поняттю «пов'язана з виконанням обов'язків військової служби» і не дає права на ОГД відповідно до Закону № 2011-ХІІ. Отже, відмова Комісії і в цій частині була повністю законною, що, як зазначалося, позивач навіть не оскаржує в суді.
Вказав, що вимога позивача про зобов'язання прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1січня календарного року є втручанням у його дискреційні повноваження.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2024 № 207 позивач звільнений з військової служби у запас з 23.07.2024 за станом здоров'я.
Відповідно до довідки Василівської міжрайонної МСЕК від 14.10.2024 позивач оглянутий вказаною МСЕК.
Надані медичні документи в порядку консультації, без рішення, за направленням Василівської м/р МСЕК, у 3-денний строк будуть передані до обл. МСЕК № 3.
Дата огляду у обл. МСЕК № 3 Дніпропетровського ОЦ МСЕ буде повідомлена додатково за телефоном або поштою.
Відповідно до довідки обласної МСЕК № 3 серії 12 ААА № 031586 від 31.10.2024 позивачу встановлено 15 відсотків втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини та 10 відсотків втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із проходженням військової служби.
11.11.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку із втратою працездатності 15 відсотків втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини та 10 відсотків втрати працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною із проходженням військової служби.
Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.04.2025 № 31/в позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги з наступних підстав.
Виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцю у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, законодавством не передбачена (передбачено з виконанням обов'язків військової служби).
Разом із тим, заявника звільнено з військової служби 23.07.2024, а 31.10.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ згідно із статтею 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини десятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно із пунктом 11 якого військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно із пунктом 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
При цьому, за приписами пункту 7 Порядку №975, у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Згідно із пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII, на який відповідач посилається в обґрунтування своєї позиції та прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Посилаючись на вказані норми представник відповідача вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини, був встановлений після спливу трьох місяців після звільнення позивача з військової служби.
Суд зазначає, що насамперед вказана норма передбачає право на отримання спірної допомоги, якщо військовослужбовець отримав поранення, захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, при цьому днем виникнення права на отримання такої допомоги в разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності дійсно відповідно до пункту 3 Порядку №975, на який посилається відповідач, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії саме від якої залежить розмір спірної допомоги (70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності (п.2 статті 16-2 Закону № 2011-XII).
Із матеріалів справи, судом встановлено, що встановлення позивачу ступеня втрати працездатності відбулося саме за наслідком отриманих травм та захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини, що мало місце під час проходження військової служби в Збройних Силах.
Вказана обставина сторонами визнається.
Отже, позивач у відповідності до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII має право на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовець, що отримав поранення, захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач звільнений з військової служби 23.07.2024, втрата працездатності позивачу встановлена лише 31.10.2024, тобто, після спливу тримісячного строку.
Так, аналіз вищевказаних положень Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
- тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
- причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20 червня 2018 року у справі №553/1642/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.
Разом з тим, в межах даної справи позивача направлено на відповідне обстеження 14.10.2024, тобто, в межах встановленого тримісячного строку.
Тобто, позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки у визначений законом строк після звільнення з військової служби.
Отримання такої довідки після спливу тримісячного строку від звільнення позивача з військової служби не залежало від його волевиявлення та зумовлене об'єктивними обставинами, а саме встановленим порядком направлення, розгляду документів та проведення огляду МСЕК, тривалість якого не підлягала контролю з боку позивача.
В межах спірних правовідносин, позивач не має зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до 23.10.2024.
Крім того, суд зауважує, що пропущений позивачем строк є незначним, та становить 8 днів.
Тому посилання відповідача на відсутність у позивача права на отримання допомоги у зв'язку з пропуском тримісячного строку є помилковим.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні спірної допомоги припустився до надмірного формалізму, не з'ясував підстав пропущення позивачем визначеного у законодавстві строку.
За таких обставин, відмова у призначенні спірної допомоги є протиправною.
В іншій частині рішення відповідача позивачем не оскаржується.
Суд не знаходить підстав для виходу за межі позовних вимог.
Отже, рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню в межах заявлених позивачем вимог.
Також суд зазначає, що в даному випадку до дискреційних повноважень віднесено лише розгляд заяви позивача.
Втім, право позивача на призначення спірної допомоги у повній мірі підтверджено судом в результаті розгляду цієї справи, а отже, прийняття рішення про її призначення є безальтернативним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом
- визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з Протоколу від 18.04.2025 № 31/в в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1січня календарного року;
- зобов'язання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 листопада 2024 року (вх. № 4697 від 15.11.2024) та прийняти рішення щодо призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1січня календарного року.
Позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку із чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з Протоколу від 18.04.2025 № 31/в в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум (місцезнаходження: 03168, м. Київ. проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) від 11 листопада 2024 року (вх. № 4697 від 15.11.2024) та прийняти рішення щодо призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Олішевська