26 грудня 2025 року Справа № 160/31111/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника Головні Оксани Юріївни через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 44118658, 49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) №2035349-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №2035349-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки нарахування сум податкових зобов'язань Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області здійснено з порушенням чинного законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
14.11.2025 представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовної заяви просив відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що контролюючим органом використана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна, власником якого є позивач, а саме: автостоянки, що розташована за адресою: - автостоянки, загальною площею 5013,40 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , частка власності 100%, з 10.07.2020. Отже, відсутні підстави для застосування підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 статі 266 ПК України при нарахуванні податку на заначений вище об'єкт нерухомого майна.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (ПН НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 28.06.2023 року та є фізичною особою підприємцем з 02.07.2008 року. Основним видом підприємницької діяльності є 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту (основний).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником автостоянки, загальною площею 5013,40 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , Б, В, Г, літ. Г, літ. І, №2., частка власності 100%, з 10.07.2020.
Відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, з урахуванням норм визначених п. 102.1, в межах строку давності, визначеному ст. 102 ПКУ, контролюючим органом, в автоматичному режимі, сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» (далі - ППР) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за кодом бюджетної класифікації (18010300) за період 2020 рік, а саме: - ППР № 2035349-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 на суму 49 327,77 грн., за податковий період 2020 рік.
Не погодившись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 ПК України.
Пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно із положеннями пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
У відповідності до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Базою ж оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Кожен з визначених пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України буквених підпунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.
Підпунктом «е» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За ч. 1 ст. 188 Цивільного кодексу України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).
Пунктом 6 Правилам зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі - Правила) та ДБН В.2.3-15:2007 визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.
Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.
Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.
Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному вїзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.
Згідно ч. 5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно обов'язково дотриматися усіх наступних умов:
- об'єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості;
- об'єкт повинен використовуватися суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу;
- суб'єктам господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
Таким чином, відповідно до підпункту “е)» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
З матеріалів справи вбачається, що Автостоянка, що розташована за адресою: м. Дніпро, вулиця Набережна Заводська, будинок 102Б, А1, Б, В, Г, літ. Г, літ. І, №2 належала Позивачу на праві приватної власності, у 2020 році використовувалася ним у власній господарській діяльності, в оренду чи інше право користування третім особам не передавалась.
Вищезазначена стоянка є спеціально обладнаним майданчиком для надання послуг зі зберігання транспортних засобів, що відповідає вимогам ДБН В.2.3-15:2007 та Постанови КМУ №115 від 22.01.1996 року.
Також, на підтвердження провадження господарської діяльності позивачем надано до суду копію акта обстеження щодо технічної інвентаризації автостоянки від 01.10.2020 року, що підтверджує той факт, що об'єкт автостоянки відноситься до малих архітектурних форм та копії паркувальних талонів за період з січня по грудень 2020 року, які підтверджують провадження господарської діяльності на території автостоянки у податковому періоді.
Отже, враховуючи те, що об'єкт нерухомого майна використовувався ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності, що підтверджується належними та допустимими доказами, є усі правові підстави для застосування преференцій, передбачених підпунктом «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 160/7228/24 та від 25 лютого 2025 року по справі № 160/7225/24 (адміністративне провадження № К/990/3673/25).
Таким чином, з урахуванням викладеного в сукупності та встановлених судом обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача та про наявність підстав для задоволення позову.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт порушення позивачем положень податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за кодом бюджетної класифікації (18010300) за період 2020 рік, а саме: - ППР № 2035349-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 на суму 49 327,77 грн., за податковий період 2020 рік. є не обґрунтованим та прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мали значення, а тому не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією від 13.10.2025 року.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в загальній сумі 968,96 грн.
Керуючись 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-А, м. Дніпро, 49005; ІК в ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 44118658, 49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) №2035349-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ ВП: 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 26 грудня 2025 року.
Суддя Е.О. Юрков