26 грудня 2025 рокуСправа №160/24669/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (Полтавська обл., Полтавський р-н., м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
28.08.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) від 26 червня 2025 року № 045550027725 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком із 19 червня 2025 року із зарахуванням до страхового стажу періодів навчання ОСОБА_1 в Абхазькому держуніверситеті ім. О.М. Горького із 01 вересня 1981 року по 28 червня 1985 року і роботи на території Грузинської РСР та Республіки Грузія із 02 вересня 1985 року по 23 вересня 1991 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що після досягнення пенсійного віку остання звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішенням від 26.06.2025 №045550027725 відмовлено в призначені пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу. Не зарахований період навчання з 01 вересня 1981 року по 28 червня 1985 року, періоди роботи з 02 вересня 1985 року по 23 вересня 1991 року, з огляду на відсутність документів, що підтверджують зарахування періодів роботи в іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державні до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 за №562 (надалі по тексту також Порядок №562).
З такою позицією пенсійного органу позивач не погоджується, що й стало підставою для звернення до суду.
01.09.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
24.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №21197/25), в якому у задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що згідно з наданими документами страховий стаж позивача становить 23 роки 07 місяців 17 днів. Вважає, що на осіб, які працювали на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав до 01.01.1992 поширюються норми Угоди від 13.03.1992 щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території, окрім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Не зараховано періоди роботи (навчання) з 01.09.1981 по 28.06.1985 та з 10.01.1986 по 23.09.1991 в республіці Абхазія. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком (грудень 2024 року) в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також зазначає, що оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 12.03.1992 згідно якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, тому відсутні правові підстави для врахування до страхового стажу періоду роботи в іншій країні.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 26.12.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
19.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №04555027725 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У вказаному рішенні, відповідачем зазначено наступне:
Пенсійний вік, визначений ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить від 24 до 35 років.
Страховий стаж особи становить 23 роки 07 місяців 17 днів.
До загального страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.05.1990 не зараховано період роботи з 07.05.1990 по 05.06.1998, оскільки запис в трудовій книжці зроблено до дати виготовлення бланку трудової книжки, а саме бланк даної трудової книжки затверджено постановою КМУ “Про трудові книжки» від 27.04.1994 №301. Крім того, трудова книжка завірена печаткою МП “Лашана» Абхазька РСР. Враховуючи, що період трудової діяльності до 01 січня 1992 року з 01.09.1981 по 28.06.1985 (навчання), з 02.09.1985 по 23.09.1991, з 10.01.1986 по 23.09.1991 за межами України в республіках колишнього Союсу РСР, а саме в Грузії, тому зазначений період не зараховано до страхового стажу.
Не погоджуючись з означеним рішенням, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі також - Закон №1058-IV).
Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно із частиною 4 статті 26 Закону 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Пенсійний орган зазначає про наявність у позивача на час звернення із заявою про призначення пенсії 23 роки 07 місяців 17 днів загального страхового стажу.
Позивач вважає протиправним не зарахування до її страхового стажу періодів навчання в Абхазькому держуніверситеті ім. О.М. Горького із 01 вересня 1981 року по 28 червня 1985 року і роботи на території Грузинської РСР та Республіки Грузія із 02 вересня 1985 року по 23 вересня 1991 року.
За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (надалі також - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо спірного періоду у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (згідно довідки про переклад з грузинської мови від 06.10.2007 №1-7851, містяться наступні записи:
- 02.09.1995 тимчасово призначена вчителем початкового класу Чубурхінджської середньої школи на підставі наказу №49 від 02.09.1985 (запис №1);
- 10.01.1986 переведена на посаду вчителя початкового класу у Наріджованську середню школу підставі наказу №22 від 10.01.1986 (запис №2);
- 23.09.1991 з 01-го вересня переведена на посаду вчителя початкового класу у Гальську середню школу №1 на підставі наказу №265 від 23.09.1991 (запис №3).
Запис про звільнення в трудовій книжці відсутній.
Суд звертає увагу, що відповідачем не зараховано період трудової діяльності до 01 січня 1992 року з 01.09.1981 по 28.06.1985 (навчання), з 02.09.1985 по 23.09.1991, з 10.01.1986 по 23.09.1991 за межами України в республіках колишнього Союсу РСР, а саме в Грузії, тому зазначений період не зараховано до страхового стажу.
Вирішуючи питання щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначеного періоду її роботи, суд вказує наступне.
Згідно частини 1 статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. (частина 2 статті 24-1 Закону №1058-IV)
Отже, зарахування особі періоду її роботи за межами України до страхового стажу для призначення пенсії здійснюється у випадку наявності відповідної міжнародної угоди, ратифікованої Верховною Радою України, а також за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат такій особі.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
15 квітня 1994 року була підписана Угода «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України.
Ця Угода не застосовується:
до біженців та вимушених переселенців;
до осіб вільних професій та артистів, які в'їхали на короткий строк;
до осіб, які приїжджають спеціально з метою здобути освіту.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Стаття 9 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року визначає, що питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (та) двосторонніми угодами.
Отже, наведені положення вищевказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Обрахування розміру пенсії за віком працівнику який працював на підприємстві іншої держави проводиться за наявності інформації про сплату страхових внесків, у разі якщо внески сплачувалися до Пенсійного фонду України така інформація повинна міститися в системі персоніфікованого обліку, або така інформація повинна міститися у довідках, виданих підприємством іншої держави особі яка претендує на призначення пенсії за віком, у разі якщо облік сплати страхових внесків які сплачуються підприємствами інших держав ведеться компетентними органами таких держав.
Суд зазначає, що враховуючи те, що до 1992 року Абхазія була автономною республікою у складі Грузинської РСР, то до неї слід застосовувати норми Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
За приписами частини 2 статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Листом Міністерства закордонних справ України від 06.01.2023 №72/14-612-2008 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, Офіс Генерального прокурора, Посольство України в Республіці Білорусь, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), повідомляємо, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони припинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року, дія зазначених міжнародних договорів для України припиняється 29 грудня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із росією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Дію угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 також було припинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь на підставі Закону № 3192-IX від 29.06.2023.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угода «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підлягають застосуванню при зарахуванні стажу роботи позивача в період їх чинності.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії.
Таким чином в спірному випадку стаж, набутий на території Грузинської РСР стаж до денонсації Угоди від 13.03.1992, Угоди від 15.04.1994 у відносинах із республікою Грузії та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права позивача на пенсію і її обчисленні.
Відтак, оскільки позивач працювала на території Грузинської РСР, під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угоди від 15.04.1994, тому мала легітимні очікування щодо зарахування такого періоду до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовило позивачу в зарахуванні періодів роботи в Грузинській РСР, обмежившись обґрунтуванням неможливості взагалі врахувати при обрахунку страхового стажу та розміру пенсії страховий стаж, здобутий на території Грузинської РСР, без оцінки конкретних обставин щодо наявності такого стажу.
Враховуючи викладене, суд вбачає підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача період роботи на території Грузинської РСР та Республіки Грузія із 02 вересня 1985 року по 23 вересня 1991 року.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду навчання ОСОБА_1 в Абхазькому держуніверситеті ім. О.М. Горького із 01 вересня 1981 року по 28 червня 1985 року, суд зазначає наступне.
Пунктом «д» ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.
Отже, навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах до 01 січня 2004 року зараховується лише період з денною формою навчання і підтверджується дипломами та іншими документами.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року передбачено, що сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Згідно диплому серії НОМЕР_4 від 29.06.1986 вбачається, що ОСОБА_1 навчалась в Абхазькому держуніверситеті ім. О.М. Горького у період з 1981 по 1985 роки за спеціальністю “Педагогіка та методика початкового навчання».
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що означені підстави для незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання є необґрунтованими, а отже суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на вказане вище суд виснує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області області протиправно прийнято рішення від 26 червня 2025 року № 045550027725 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 про відмову у призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд звертає увагу, що у рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо здійснення розрахунку стажу позивача, а також вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» віднесено до дискреційних повноважень пенсійного органу, а тому, суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його призначати пенсію, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо необхідності захисту прав позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 19.06.2025, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн. пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (Полтавська обл., Полтавський р-н., м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36000; ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) від 26 червня 2025 року №045550027725 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) зарахувати до страхового стажу періодів навчання ОСОБА_1 в Абхазькому держуніверситеті ім. О.М. Горького із 01 вересня 1981 року по 28 червня 1985 року і роботи на території Грузинської РСР та Республіки Грузія із 02 вересня 1985 року по 23 вересня 1991 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (Полтавська обл., Полтавський р-н., м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36000; ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 ( чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 26.12.2025.
Суддя О.В. Царікова