м. Вінниця
26 грудня 2025 р. Справа № 120/1903/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, викладену в листі від 09.01.2025 року №281;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 22.11.2024 року.
Ухвалою від 18.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що, оскільки у матері позивача наявний інший член сім'ї другого ступеня споріднення, якій не встановлено необхідність в постійному догляді за рішенням МСЕК чи ЛКК, то умови для наявності підстав для звільнення позивача з військової служби відсутні. Від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 15.11.2024 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно довідки до акту МСЕК серії 12 ААД № 176604 від 03.10.2024, ОСОБА_2 присвоєно групу інвалідності І Б, визнано такою, що потребує сторонньої допомоги.
Батько позивача, ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, яке наявне в матеріалах справи.
Крім того, за другим колом споріднення у матері позивача є ще рідна сестра ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, як зазначає позивач, вона має свою сім'ю та проживає в АДРЕСА_1 , а також має ряд хвороб.
22.11.2024 позивач подав командуванню військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
За результатом розгляду рапорту позивача командиром т.в.о Військової частини НОМЕР_1 (відповідач) прийняте рішення про відмову у його задоволенні.
Вказане рішення відображено в лівому куті першої сторінки рапорту позивача шляхом накладення резолюції «Без реалізації», а правова підстава та обґрунтування відмови у задоволенні рапорту викладені на зворотньому боці першого аркушу рапорту та вказано «Старшому сержанту ОСОБА_1 необхідно долучити документи, які підтверджують, що його мати потребує постійного догляду (рішення МСЕК чи ЛКК); акт обстеження сімейного стану, затвердженого керівником ТЦК та СП; документи, які підтверджують, що рідня сестра його матері потребує постійного догляду (рішення МСЕК чи ЛКК)».
Вважаючи таку відмову з звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся з чим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч.2ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні почав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на момент розгляду даної справи.
Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.1ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ч.2ст.2 Закону №2232проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6ст.2 Закону №2232).
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цимЗакономта іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону №2232, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону №2232. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону №2232.
Таким чином, з моменту 24 лютого 2022року (Укази Президента України №64/2022та№ 69/2022) військовослужбовці звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону №2232-XII.
Підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України 2232 визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зі змісту наведеної норми випливає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24, що враховується судом, відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України.
Із матеріалів справи установлено, що позивач подавав рапорт про звільнення зі служби у зв'язку з необхідністю догляду за матір'ю , яка є особою з інвалідністю І групи.
До наведеного рапорту в якості додатків було долучено, такі докази: нотаріально засвідчена копія військового квитка на ім'я ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорту на ім'я ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП на ім'я ОСОБА_1 ; оригінал повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорта на ім'я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ім'я ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК ім'я ОСОБА_2 ; оригінал повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорту на ім'я ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП на ім'я ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія довідки про реєстрацію місця проживання/ перебування фізичної особи ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб на ім'я ОСОБА_3 ; оригінал Виписки №337 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 15.10.2024 року; власноручно написана заява гр. ОСОБА_1 про те, що він здійснює догляд, утримує та допомагає матері - інваліду І «Б» групи, а також про те, що інших працездатних осіб, які мають можливість та зобов'язані це робити, немає; нотаріально засвідчена заява гр. ОСОБА_2 від 19.11.2024 року про те, що вона являється інвалідом І «Б» групи та потребує утримання і постійного стороннього догляду, а також допомогу, яку надає її син - ОСОБА_1 , оскільки, інших осіб, які можуть та зобов'язані це робити немає.
Як слідує зі змісту відмови відповідача, відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки у матері позивача є родичі ІІ ступеня спорідненості - її сестра ОСОБА_3 . Зазначена обставина, не заперечується позивачем.
Позивач зазначає, що являється єдиним членом сім'ї, що може утримувати та доглядати за матір'ю, оскільки, остання стала цього потребувати через загострення ряду захворювань, що стали причиною інвалідності та потребує постійного стороннього догляду. Вказує, що за другим колом споріднення у матері позивача є ще рідна сестра ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак вона має свою сім'ю та проживає в АДРЕСА_1 , а також має ряд хвороб, а тому не може бути особою, що має можливість постійно доглядати за своєю сестрою.
Суд повторно зазначає, що пункт 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю I групи.
У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, необхідно встановити, чи реально вони не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин.
Водночас суд зазначає, що згідно долучених до рапорту документів відсутні документи, які б підтверджували те, що ОСОБА_3 сама потребує постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК.
Долучена ж позивачем виписка №337 від 15.10.2024 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, яка видана на ім'я ОСОБА_3 не є ні висновком МСЕК , ні висновком ЛКК, а видана лікарем ОСОБА_4 , а тому, не може вважатись належним доказом того, що ОСОБА_3 також потребує постійного догляду.
Також позивач вказує, що, відповідно до статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, саме на позивача, як на повнолітнього сина, покладено обов'язок утримувати матір з інвалідністю, а не на її сестру.
Водночас, поняття "обов'язку утримання" та "обов'язку здійснення постійного догляду" не є тотожними. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Матеріали справи не містять достатніх доказів що член сім'ї другого ступеню споріднення, не може з об'єктивних, незалежних від неї причин здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю позивача.
А тому позивачем не доведено суду, що наявні члени сім'ї другого ступеня споріднення реально не можуть здійснювати постійний догляд за матір'ю позивача з об'єктивних причин.
Вказані обставини враховані відповідачем при розгляді рапорту про що відповідач правомірно вказав у відповіді за результатами розгляду рапорту та обґрунтовано відмовив у задоволенні рапорту позивача у цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене вище, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: