24 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 703/1465/25
Провадження № 22-ц/821/1842/25
Категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кам'янського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про звільнення від заборгованості зі сплати аліментів, -
18 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості зі сплати аліментів.
З урахуванням уточненої позовної заяви, яка надійшла до суду першої інстанції 11.07.2025, просила звільнити її від сплати заборгованості по аліментах у розмірі 18051,44 грн за період з 22.11.2013 по 18.08.2020 на користь ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що постановою Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 ОСОБА_1 звільнено від сплати аліментів та заборгованості по аліментах, що виникла з 18.08.2020.
Вказувала, що їй було відмовлено у звільненні від сплати заборгованості по аліментах, які виникли за період з 22.11.2013 до 18.08.2020 у сумі 31649,44 грн.
На момент виконання виконавчого провадження по стягненню аліментів на користь ОСОБА_3 , сума боргу на користь ОСОБА_2 становила 18051,44 грн.
Зазначала, що вона має інвалідність, хвороба потребує постійного лікування і вона не може себе утримувати через неспроможність працювати, та розмір її пенсії по інвалідності становить з врахуванням аліментів на користь ОСОБА_3 менше ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб і пенсія по інвалідності є єдине джерело для її існування.
Ухвалою Кам'янського районного суду Черкаської області від 18.08.2025 провадження у даній справі закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами у даній цивільній справі є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом заявленого позову є звільнення від заборгованості зі сплати аліментів за період з 22 листопада 2013 року по 18 серпня 2020 року в сумі 18051,44 грн.
З дослідженої цивільної справи № 703/3449/20 вбачається, що сторонами у даній справі були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом заявленого позову у цивільній справі аналогічно є звільнення від заборгованості зі сплати аліментів, підстави звернення до суду також є тотожними з цивільною справою № 703/1465/25.
Предметом позовної заяви, в задоволенні частини якої на підставі постанови Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 у цивільній справі № 703/3449/20 було відмовлено, являлася вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах за період з 22 листопада 2013 року по 18 серпня 2020 року в сумі 18051,44 грн.
Суд прийшов до висновку, що суб'єктний склад, підстави для звернення та предмет позову у справах є повністю ідентичними, з огляду на що констатував наявність зловживання процесуальними правами зі сторони позивачки.
Враховуючи наявність рішення Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 у справі № 703/3449/20, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих саме підстав, провадження у даній цивільній справі № 703/1465/25 суд першої інстанції закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду від 18.08.2025, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в позові у справі № 703/3449/20 не було зазначено про причину заборгованості, а саме хворобу, яка призвела до інвалідності.
Зазначає, що систематична сплата аліментів відбувалася в період з 2013 року до 2016 року, в період з 2016 року по 2019 рік була часткова сплата аліментів, де вона була не в змозі працювати, через прогресування хвороби.
Вказує, що враховуючи відсутність учасників справи в судовому засіданні з поясненнями та додатковими документами у справі, суд прийшов до висновку щодо тотожності даної справи з справою № 703/3449/20.
Зазначає, що має нові обставини, а саме неможливість органами ДВС виконувати виконавче провадження по постанові Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 та наявність заборгованості у зв'язку з важкою хворобою.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
26.11.2025 на адресу апеляційного суду через засоби поштового зв'язку надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у даній справі, дійшов висновку про наявність підстав для закриття визначених п. 3. ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України.
Аналіз п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є, зокрема наявність ухвали суду про закриття провадження у справі, що набрала законної сили, постановленої з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У розумінні цивільного процесуального законупредмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких обставин і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.
Колегія суддів, проаналізувавши подану позовну заяву в новій редакції, дійшла висновку про те, що викладені в ній обставини та доповнення, які стосуються причини виникнення заборгованості, а саме наявності хвороби скаржниці, яка призвела до інвалідності, не свідчать про зміну підстав позову та не спростовують тотожність поданих позовів, тобто не є свідченням пред'явлення позову з інших підстав.
Апеляційний суд, порівнявши сторони, підстави та предмет спору у справі № 703/1465/25 та у справі № 703/3449/20, в яких сторонами є позивачка ОСОБА_1 , відповідачем ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і в яких ОСОБА_1 просить звільнити її від заборгованості зі сплати аліментів, приходить до висновку про тотожність цих позовів.
Оскільки у справі № 703/3449/20 ОСОБА_1 просила звільнити її від заборгованості зі сплати аліментів починаючи з 23.09.2013, а у справі № 703/1465/25 просить звільнити її від заборгованості за період з 22.11.2013 по 18.08.2020.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 у справі № 703/3449/20 ОСОБА_1 звільнено від сплати заборгованості по аліментах на користь ОСОБА_2 , що виникла після 18.08.2020.
В мотивувальній частині даного рішення суд вказав, що ОСОБА_1 не заперечує свого обов'язку брати участь у вихованні дитини, проте посилається на тяжке матеріальне становище та на те, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи з липня 2019 року. Однак суд вказав, що основна частина заборгованості по аліментам виникла, ще до встановлення позивачці інвалідності, при цьому позивачка мала можливість при наявності визначених законом обставин, звернутись до суду з позовом про зміну розміру аліментів, але цього не зробила, а відтак та обставина, що вона стала особою з інвалідністю не може бути підставою для звільнення її від сплати заборгованості по аліментам. Суд встановив, що відповідач, в зв'язку з позбавленням батьківських прав, не може бути законним представником дитини, а відтак на його користь не можуть стягуватись аліменти і відповідно не може виникнути заборгованість, тому позивачка підлягала звільненню від сплати заборгованості по аліментах, з часу набрання рішенням суду, про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , законної сили, тобто з 18 серпня 2020 року.
З наведеного вбачається, що період з 22.11.2013 по 18.08.2020, за який просить ОСОБА_1 звільнити її від заборгованості по сплаті аліментів у справі № 703/1465/25 на користь ОСОБА_2 , входив до періоду, який був предметом розгляду у справі № 703/3449/20.
Цивільним процесуальним законодавством України передбачено право особи, у разі незгоди з постановою суду апеляційної інстанції, оскаржити її в порядку касаційного провадження. Натомість, аналізуючи матеріали справи, вбачається, що позивачка не вчиняла вказаних процесуальних дій щодо оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 у справі № 703/3449/20, що свідчить про її згоду з ухваленим судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За викладеного, доводи апеляційної скарги про те, що у справі № 703/3449/20 не було зазначено про хворобу, яка призвела до інвалідності, не заслуговують на увагу, оскільки в постанові Черкаського апеляційного суду від 25.03.2021 у справі № 703/3449/20 в мотивувальній частині апеляційний суд вказував про наявність у ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи з липня 2019 року, дана обставина врахована судом та надана їй правова оцінка.
Відтак, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та приведені вимоги закону, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Кам'янського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков