Справа № 180/2701/24 Номер провадження 22-ц/814/3518/25Головуючий у 1-й інстанції ДЯДЕЧКО І. І. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
22 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.
секретар: Горбун К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 11 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, за участю третьої особи приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Доценко Андрій Миколайович про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем за законом четвертої черги -
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом з про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2015 року до часу відкриття спадщини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати ОСОБА_1 спадкоємцем з законом четвертої черги.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював на посаді інженера-технолога у ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" з 2012 року по 2020 рік, де познайомився з ОСОБА_2 , який також там працював. ОСОБА_1 вказав, що за роки роботи разом із ОСОБА_2 вони неодноразово брали участь у робочих групах для виконання службових завдань й спільна трудова діяльність сприяла виникненню між ними дружніх, приязних відносин. Під час спілкування позивач дізнався, що у ОСОБА_2 не було близьких родичів й він був самотньою людиною. Зі свого боку, позивач також не має близьких родичів, зокрема батька, що сприяло формуванню між ними родинних відносин - ОСОБА_2 ставився до ОСОБА_1 як до власного сина. З 2014 року стан здоров'я ОСОБА_2 суттєво погіршився, що підтверджується відповідною медичною документацією. Останній проходив медичне обстеження, приймав медикаментозне лікування та перебував на стаціонарному лікуванні. За результатами обстеження йому був встановлений діагноз: варикозна хвороба нижніх кінцівок (ХВН) 3-4 ступеня, трофічна виразка правої гомілки, ішемічна хвороба серця (ІХС), дифузний атеросклероз, гіпертонічна хвороба. У зв'язку з наявними захворюваннями ОСОБА_2 було протипоказане фізичне навантаження, він мав значні труднощі з пересуванням та не міг самостійно здійснювати догляд за собою. Оскільки він не мав родичів або інших близьких осіб, які могли б забезпечити необхідний догляд, позивач, переїхав до місця його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з метою надання йому постійної допомоги та догляду. У вказаній квартирі ОСОБА_1 проживав разом із ОСОБА_2 у період з 2015 року та до моменту смерті останнього, що підтверджується свідками, а також спільними фотографіями. У вказаний вище період спільного проживання та ведення спільного господарства, позивач здійснював догляд за ОСОБА_2 , опікувався побутовими питаннями, а саме: купував ліки для ОСОБА_2 ; купив мультиварку для приготування їжі; купив килимову доріжку; купував одяг (джинси, взуття) для ОСОБА_2 ; купував продукти харчування та займався приготуванням їжі; здійснював оплату комунальних послуг за адресою спільного проживання. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , лікарським свідоцтвом про смерть № 1044 від 11 грудня 2021 року (у графі «Прізвище, ім'я, по батькові одержувача» зазначено « ОСОБА_1 »). ОСОБА_1 зазначив, що організацією поховання ОСОБА_2 займався виключно він. Також позивач вказав, що оплата послуг, пов'язаних із похованням та предметів ритуального характеру здійснювалася частково за рахунок ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», а частково за його рахунок. В свою чергу, організація поминальних обідів була здійснена виключно за його рахунок. ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 своїм майном не розпорядився, заповіту не складав, зокрема померлому належала на праві власності частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Інших спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку в спадщині - немає. Для оформлення свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Доценка А.М., але постановою від 26.12.2022 року йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Враховуючи вказані вище обставини, наявні підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 2015 року до часу відкриття спадщини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказав, що встановлення факту проживання з спадкодавцем однією сім'є має для заявника юридичне значення у зв'язку із необхідністю оформлення спадщини, тому він звернувся до суду з даною позовною заявою.
Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 11 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, за участю третьої особи приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Доценко Андрій Миколайович про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем за законом четвертої черги - задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер обліковї картки платника податків НОМЕР_2 , разом із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В апеляційному порядку рішення оскаржила Кременчуцька міська рада. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права без належного дослідження доказів по справі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з копії спадкової справи вбачається, що спадкова справа щодо майна ОСОБА_2 відкрита за заявою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про прийняття спадщини як спадкоємцем за законом, поданою 04.02.2022 приватному нотаріусу Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області. Разом із заявою ОСОБА_3 подано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , видане 11.12.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).
Окрім того , з матеріалів спадкової справи встановлено, що позивач ( ОСОБА_1 ) подав 16.03.2022 заяву про прийняття спадщини як спадкоємець за законом. Таким чином, ОСОБА_3 поданням до нотаріуса заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 своїм волевиявленням реалізував право на спадкування за законом. У зв'язку з вказаним вище, в разі подальшого подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 іншими особами передбачається наявність спору про право між ОСОБА_3 і такими особами. Окрім того, приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Доценком А.М. 14.10.2022 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_3 . Надалі, приватним нотаріусом Доценком А.М. 26.12.2022 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 . Вказане вище підтверджує наявність спору про право на спадкове майно ОСОБА_2 між позивачем та ОСОБА_3 .
Тож, апелянт зазначає, що належним відповідачем за позовом про встановлення факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності - територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням спадкового нерухомого майна.
Відтак , посилається на те, що судом першої інстанції не вирішено питання про належний склад відповідачів, а також не враховано наявні в матеріалах спадкової справи докази щодо об'єктивного існування спору про право між спадкоємцями позивачем ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 , а отже і належності ОСОБА_3 до складу відповідачів у цій справі та необхідності обов'язкового залучення його до судового розгляду в якості співвідпоідача.
Зважаючи на викладене , скаржник просить скасувати рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 11 червня 2025 року , та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу згідно змісту якого , позивач вказує, що твердження апелянта про прийняття спадщини ОСОБА_3 є передчасними та безпідставними оскільки ОСОБА_3 відмовлено приватним нотаріусом Доценко А. М. у вчиненні нотаріальної дії 14.10.2022 року, ОСОБА_3 статусу «спадкоємець» не набув, отже і законні підстави для залучення його в якості відповідача по справі - відсутні. Відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а рішення суду першої інстанції без змін.
З матеріалів справи встановлено , що ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 працювали разом з 2012 по 2020 рік на ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», що підтверджується записами з трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 та трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 .
Згідно наказу ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» від 28.11.2014 №435, для своєчасної розробки та виготовлення систем управління ескалатором було створено ініціативну групу з 01.12.2014 по 01.06.2015 до складу якої входив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який в свою чергу був її керівником.
Також, у судовому засіданні встановлено, що наказом №246 від 01.08.2016 було повторно створено ініціативну групу до складу якої входив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який в свою чергу був її керівником, функціонування якої в подальшому було продовдено, що підтверджується наказом ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» від 10.01.2017 №11.
Відповідно до розпорядження технічного директора ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» від 26.09.2017 №56, на період до 01.01.2019 було сформовано робочу групу до складу якої входив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який у свою чергу був її керівником.
Так, у судовому засіданні встановлено, що померлий ОСОБА_2 мав проблеми зі здоров'ям, що зокрема підтверджується випискою №1190 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 06.05.2019, випискою №202 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 07.02.2014.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, що підтверджується Лікарським свідоцтвом про смерть №1044, виданим Обласним бюро судово-медичної експертизи Кременчуцького міжрайонного судово-медичного відділення 11.12.2021.
Згідно довідки про причину смерті від 11.12.2021 року причина смерті - у зв'язку із атеросклеротичною хворобою серця.
Квартира АДРЕСА_2 , на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , що підтверджується, зокрема Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Управлінням житлово - комунального господарства виконкому Кременчуцької міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядженням від 05.11.1996 №10817/1.
На підставі вищезазначеного документу приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Спірідович Н.В. 18.07.2014 за реєстровим номером №736 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири після померлого ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 та 18.07.2015 за реєстровим номером №738 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири після померлої ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майна, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна сформованої 17.12.2021 за №291089283, вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 .
Враховуючи вищевикладене, після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина, в тому числі квартира АДРЕСА_2 .
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)).
Спірні правовідносини стосуються встановлення в судовому порядку факту, що має юридичне значення, а саме проживання однією сім'єю із померлим ОСОБА_2 .
За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім'єю.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.
Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зауважувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та статті 315 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Суд першої інстанції задовольняючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю керуючись сукупністю доказів у справі вірно вказав про підтвердження факту ведення спільного господарства, на час відкриття спадщини та більше ніж п'яти років до її відкриття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вірно визначив , що встановлення вказаного факту має для заявника юридичне значення, оскільки дозволяє реалізувати право на спадок.
Щодо посилань Кременчуцької міської ради на наявність спадкоємців та не залучення їх до участі у справі ОСОБА_1 , а відтак і наявності підстав для відмови в задоволенні позову, колегія суддів зауважує слідуюче.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
На переконання колегії суддів, із урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність заявником факту проживання однією сім'єю із померлим протягом не менш як п'ять років на момент відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20), зазначено, що належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.10.2022 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва по право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . Підставою відмови вказано , що ОСОБА_3 не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність будь якого родинного зв'язку між ним , ОСОБА_3 , та спадкодавцем ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до ЄДРСР.
Згідно з ч. 1 т. 4 вказаного Закону, судові рішення, внесені до ЄДРСР, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Так , згідно відомостей розміщених на офіційному веб-порталі судової влади України судом встановлено , що ОСОБА_3 , який на думку скаржника є спадкоємцем ОСОБА_6 та не був залучений ОСОБА_1 до участі у справі , дії приватного нотаріуса КМНО Полтавської області Доценко А.М. в судовому порядку не оскаржував. Відтак , постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину є чинною . Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Тож, в даному випадку згідно доказів у справі ОСОБА_3 , який не належить до осіб, визначених у статтях 1261-1265 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг), не набув право на спадкування майна ОСОБА_6 ані за заповітом, ані за законом.
Разом із тим, встановивши, що у спадкодавця ОСОБА_6 відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, які прийняли спадщину, суд поперешої інстанції вірно встановив, що в такому випадку саме орган місцевого самоврядування, який діє в інтересах майнових прав територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, є належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем.
Відтак , встановленням факту проживання однією сім'єю із померлим, ОСОБА_1 набуває право на спадкування за законом як спадкоємиця четвертої черги, що виходячи із доказів наявних у матеріалах справи не порушує прав інших осіб.
Отже, враховуючи наведені вище норми матеріального права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даній справі відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із незалученням належного відповідача.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 , 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 11 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М.Триголов
Судді: А.І.Дорош
О.А.Лобов