Справа № 761/46062/25
Провадження № 1-кп/761/4303/2025
24 листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесенні в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025000000002433 від 17.09.2025 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст. 307 КК України
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на утримані має одну неповнолітню дитину, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України
До провадження Шевченківського районного суду міста Києва від Шевченківської окружної прокуратури міста Києва надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000002433, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.09.2025, за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст. 307 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.
При проведенні підготовчого судового засідання прокурор вважає за необхідне призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, оскільки він підсудний Шевченківському районному суду міста Києва та складений відповідно до норм КПК України. Також прокурором, в порядку ст. 315 КПК України, заявлено клопотання про продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , а також клопотання про продовження строку дії обов'язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 обґрунтовуючи які прокурор послався на наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Захисник ОСОБА_6 заперечував проти призначення обвинувального акту до судового розгляду, з огляду на те, що сторона захисту не ознайомилась зі всіма матеріалами досудового розслідування, з огляду на встановлені строки для ознайомлення, а також заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Крім того, захисником подано клопотання про закриття кримінального провадження, клопотання про повернення вилученого майна, а також скарги на постанову про визнання речей речовими доказами та передачу їх на зберігання; на постанову про вчизнання речовим доказом транспортного засобу; на дії слідчого, прокурора при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника, а також заперечував проти задоволення клопотання в частині дії покладених на нього обов'язків, просив задовольнити клопотання захисника та зменшити розмір застави. Крім того, просив здійснювати судовий розгляд суддею одноособово.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію захисника, заперечував проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор заперечив щодо клопотань та скарг сторони захисту, як такі, що не ґрунтуються на законі.
Вислухавши думку прокурора, захисників, обвинуваченого, вивчивши матеріали наявного у розпорядженні суду кримінального провадження, заявлені учасниками клопотання, суд вважає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст. 307 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України підлягає призначенню до судового розгляду, а клопотання захисту про закриття кримінального провадження необхідно залишити без задоволення.
Стаття 19 Конституції України закріплює обов'язок усіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому жодному із них не надано права роз'яснювати норми закону, або трактували їх за власним переконанням.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Так, відповідно до ст. 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.
Виходячи зі змісту ст. ст. 314, 315 КПК України, основною метою проведення підготовчого провадження є визначення судом наявності підстав призначення кримінального провадження до судового розгляду. За результатами проведення підготовчого судового засідання суд має право прийняти обмежене коло рішень (затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування, закрити кримінальне провадження, повернути обвинувальний акт, направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності, призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь) та вирішити питання, пов'язані з призначенням кримінального провадження до судового розгляду.
Зокрема, ч.3 ст.314 КПК України передбачає, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти таке рішення: повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Щодо клопотання про закриття кримінального провадження.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом.
Аналіз положень п. 2 ч. 3 ст. 314 та п. 10 ст. 284 КПК України дає підстави стверджувати те, що необхідність закриття кримінального провадження законодавець пов'язує виключно з фактом закінчення строку досудового розслідування.
У разі встановлення судом першої інстанції обставин, передбачених цією нормою закону, рішення про закриття кримінального провадження, передбачене п. 2 ч. 3 ст.314 КПК України, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді першої інстанції. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів судом першої інстанції у такому випадку є обов'язковим.
У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За наслідками розгляду клопотання судом не встановлено підстав для його закриття з огляду на його передчасність та відсутності у розпорядженні суду усього обсягу матеріалів кримінального провадження.
Щодо питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду, слід вказати на наступне. Від учасників судового провадження клопотань про здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні не надійшло. Також, на час підготовчого судового провадження, судом не встановлені обставини, передбачені ч. 2 ст. 27 КПК України, які могли б бути підставою для ухвалення рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні.
У зв'язку із цим судовий розгляд у даному кримінальному провадженні, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід здійснювати у відкритому судовому засіданні.
Вирішуючи питання щодо складу осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, суд дійшов висновку, що кримінальне провадження належить здійснювати за обов'язкової участі прокурора, обвинувачених та захисника.
З огляду на те, що після роз'яснення обвинуваченому ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні в тому числі особливо тяжкого кримінального правопорушення, права на колегіальний судовий розгляд, останній такого клопотання не заявив, судовий розгляд необхідно здійснювати суддею одноособово.
Кримінальне провадження відповідно до ст. ст. 32, 33 КПК України підсудне Шевченківському районному суду м. Києва, обвинувальний акт складено у відповідності до положень КПК України, суттєвих порушень вимог КПК України при його складанні, які б перешкоджали призначенню до судового розгляду не встановлено, як і підстав для прийняття рішень, передбачених п.1-4 ч.3 ст.314 КПК України, а тому суд приймає рішення про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст. 307 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.
Так, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення у відповідності до п.2 ч.3 ст. 283 КПК України, про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду 31.10.2025 року у порядку передбаченому ст. 291 КПК України, у зв'язку із чим, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно до положення ч.2 ст. 42 КПК України набули статусу обвинувачених у даному кримінальному провадженні.
В межах даного кримінального провадження під час досудового розслідування до обвинуваченого ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в ході чого, досліджувалось питання обґрунтованості підозри повідомленої обвинуваченому з огляду на приписи КПК України.
Так, перелік доказів зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування є вагомим, більш детальну оцінку яким суд надасть в ході судового розгляду під час вивчення змісту цих доказів, однак на даній стадії судового провадження, на думку суду цього достатньо для обрання обвинуваченому запобіжного заходу, про який йдеться у клопотання прокурора.
Зокрема, судом враховується міра покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення винуватості, і саме усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, про існування такого ризику як переховування від суду, незаконного впливу на свідків іншого обвинуваченого.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Метою продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 на даний час є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Разом з тим, вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою необхідно враховувати положення ч.1 ст. 183 КПК України, згідно якої тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ст.5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.
Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
В обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою прокурор в судовому засіданні не довів реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи обвинуваченого, не надав фактичних даних, котрі із певною вірогідністю давали підстави стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Суд вважає, що перебування ОСОБА_5 в умовах ізоляції протягом тривалого часу є на даний час необґрунтованим, а тому відносно нього потрібно змінити запобіжний захід, та призначити запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді домашнього арешту, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст. 129 Конституції України проголошено, що однією з основних засад судочинства є законність.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України передбачено, що Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Разом з тим, прокурор в судовому засіданні не обґрунтував необхідності продовження тримання під вартою ОСОБА_5 .
Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом враховуються дані про його особу, який вчинив інкриміноване діяння, місце проживання, стан його здоров'я, психологічний стан, міцність соціальних зв'язків, приходжу до висновку, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволенню є недоцільним, оскільки прокурором у супереч ст. 194 КПК України не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам.
Обираючи більш м'який запобіжний захід суд виходить з наступного: даних які б підтверджували неналежну поведінку обвинуваченого у цьому судовому засіданні стороною обвинувачення не надано, обвинувачений має місце проживання, одружений на утримані має одну неповнолітню дитину, та може бути проконтрольований відповідними правоохоронними органами.
Домашній арешт на думку суду на даному етапі забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, оскільки є не менш суворим чим тримання під вартою, а тому мінімізує ризики передбачені кримінально процесуальним законом.
Термін дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 у виді домашнього арешту у певний період доби, визначити терміном на два місяця, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, таким чино клопотання захисника про зміну ОСОБА_5 запобіжного заходу підлягає задоволенню.
Щодо клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків покладених на ОСОБА_4 слід зазначити наступне.
В межах даного кримінального провадження до обвинувачених застосовано запобіжні заходи, строк дії яких продовжувався декілька разів. Під час вирішення питання про продовження строку дії покладених на обвинувачених обов'язків, у зв'язку із внесенням останніми застави, судом досліджувалось як питання обґрунтованості підозри повідомленої останнім, так і те, що вони набули статусу обвинувачених.
Тобто, судом враховано наявність у цьому кримінальному провадженні обставин, які можуть переконати неупередженого спостерігача, що обвинувачені можливо вчинили інкриміновані їм злочини, що за позицією ЄСПЛ в рішенні у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» є обґрунтованою підозрою.
Згідно ч. 6 ст. 182 КПК України з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 194 КПК України, обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Частинами 5, 6 ст. 194 КПК України визначено правові підстави та надано перелік обмежувальних заходів (обов'язків), які покладаються на підозрюваного, обвинуваченого одночасно із застосуванням запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Однією із характерних рис таких обов'язків є їх строковий характер (ч. 7 ст. 194 КПК). Це означає, що обов'язки, покладені на підозрюваного, обвинуваченого у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу, виникають із моменту прийняття відповідного процесуального рішення слідчим суддею, судом (ухвали) або настання певної умови (внесення застави як альтернативного запобіжного заходу). Вони припиняють свою дію після закінчення, зміни або скасування запобіжного заходу, або після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки.
З огляду на наведене, для забезпечення ненастання існуючих ризиків у вигляді переховування від суду та впливу на свідків та іншого підозрюваного, щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , на час судового провадження слід продовжити строк дії обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України строком на два місця, в той же час в задоволенні клопотання захисника про зміну ОСОБА_4 запобіжного заходу та зменшення розмір застави слід відмовити на даній стадії.
Клопотання адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про скасування арешту майна суд повинен перевірити чи наявні підстави, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість скасування арешту майна - відсутність подальшої потреби в арешті або накладення арешту необґрунтовано.
Заявником не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відпала необхідність у застосуванні такого обмеження. Питання щодо обґрунтованості накладеного арешту було предметом дослідження під час вирішення питання про накладення арешту та йому надана оцінка в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 30.04.2025.
Щодо скарг захисника ОСОБА_6 : на постанову про визнання речей речовими доказами та передачу їх на зберігання; на постанову про вчизнання речовим доказом транспортного засобу; на дії слідчого, прокурора при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування, а також про повернення вилученого майна, слід вказати наступне.
Відповідно до ч.2. ст. 303 КПК України, скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу.
Відповідно до ч.3. ст. 303 КПК України, під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені п.п. 5 та 6 частини першої цієї статті, а це п.5 рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою, та п.6. рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом.
Водночас рішення, дії, бездіяльність слідчого чи прокурора, які не визначені у ч. 1 ст. 303 КПК, можуть бути оскаржені під час підготовчого судового засідання. Як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені лише 2 різновиди рішень: 1) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим; 2) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки.
У ст.ст. 314- 316 КПК України вказано які рішення має право прийняти суд у підготовчому судовому засіданні та ст. 315 КПК України, які питання повинен вирішити суд пов'язані з підготовкою до судового засідання. Статті 314-316 КПК України, взагалі не передбачають розгляд таких скарг судом під час підготовчого судового засідання.
З огляду на те, що в ст. 314-316 КПК України не передбачено особливого порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора у підготовчому провадженні, не визначено коло осіб, яким надано право на оскарження дій чи бездіяльності, не конкретизовано видів інших рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені, а також суб'єкти оскарження, суд вважає, що такий розгляд не може відбуватися за загальними положеннями судового розгляду.
Як вбачається з положень п. 18 ч.1 ст.3 КПК України, здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчих суддів.
Відповідно до ст. 303 КПК України, одним із способів такого судового контролю КПК України визначає можливість оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора саме під час досудового розслідування.
З огляду викладене, скарга неповернення вилученого майна, мала бути предметом розглядом під час проведення досудового розслідування, а на даній стадії суд вважає передчасним.
Враховуючи наведене, суд не знаходить процесуальних підстав для задоволення скарг захисника на даній стадії.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 174,177, 178, 182, 194, 314-316, 369-372,376 КПК України, суд
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12025000000002433 від 17.09.2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3 ст. 307 КК України, ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, який відбудеться у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А, о 15 год. 20 хв. 03 грудня 2025 року.
Судовий розгляд кримінального провадження здійснювати у відкритому судовому засіданні, суддею одноособово.
В судове засідання викликати прокурора, обвинувачених та захисника.
Залишити без задоволення клопотання прокурора про продовження підозрюваному ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Задовольнити клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу.
Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши ОСОБА_5 цілодобово залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 , за виключенням необхідності прослідування в укриття цивільного захисту.
Покласти на ОСОБА_5 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
-прибувати до суду за першою вимогою;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
-утримуватися від спілкування зі свідками та іншим обвинуваченим у даному кримінальному провадженні
-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання;
Негайно доставити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до місця тримання під домашнім арештом за адресою: АДРЕСА_3 , де звільнити останнього з-під варти.
Контроль за виконанням ухвали покласти на орган Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_5 .
Строк дії ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до обвинуваченого ОСОБА_5 визначити на два місяці, терміном до 24 січня 2026 року.
Клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу залишити без задоволення.
Клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків покладених на ОСОБА_4 задовольнити.
Продовжити строк дії обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
-прибувати до суду за першою вимогою;
-не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає,без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
-утримуватися від спілкування зі свідками та іншим обвинуваченим у даному кримінальному провадженні
-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання.
Строк дії обов'язків визначити на два місяці до 24 січня 2026 року включно.
Клопотання адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна - залишити без задоволення.
Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 про закриття кримінального провадження.
Клопотання захисника ОСОБА_6 про повернення вилученого майна залишити без задоволення.
Відмовити у задоволенні скарг захисника ОСОБА_6 : на постанову про визнання речей речовими доказами та передачу їх на зберігання; на постанову про вчизнання речовим доказом транспортного засобу; на дії слідчого, прокурора при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування.
Ухвала може бути оскаржена в частині продовження запобіжного заходу в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст оголосити 28 листопада 2025 року о 10 годині 20 хвилин.
Головуюча суддя ОСОБА_7