26.12.2025 Справа № 756/8586/25
Унікальний номер 756/8586/25
Провадження номер 2/756/5164/25
24 грудня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.,
секретаря судового засідання - Лисенко Д.О.,
за участю: відповідача - ОСОБА_1 ,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання,
Короткий зміст заявлених вимог
У червні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за даною адресою.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що квартира є комунальною власністю. Позивач ОСОБА_3 в лютому 2002 році отримала ордер на житло на право заняття двокімнатної квартири на родину, яка складається з п'яти осіб: ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - сини та ОСОБА_9 - донька. Відповідач ОСОБА_1 є онукою позивача, не проживає в квартирі з народження з 2006 року, не сплачує за комунальні послуги, не бере участі в утриманні майна, позивач та інші члени родини перешкод в користуванні житлом не здійснюють, вважає, що відповідач не проживає в житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, тому просить визнати її такою, що втратила право користування житлом.
Рух справи
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2025 року справу передано для розгляду головуючому судді Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року відкрито провадження та призначено справу до підготовчого розгляду.
Від представника Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації 21 липня 2025 року надійшли пояснення в яких просять відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог. Також зазначають, що не є належними відповідачами, й пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Просять проводити розгляд справи за відсутності представника.
22 серпня 2025 року ОСОБА_1 отримала позовну заяву з додатками. Правом подання відзиву не скористалася.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання 25 серпня 2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 08 жовтня 2025 року.
Від представника позивача - адвоката Фещенка М.Л. 07 жовтня 2025 року надійшли додаткові пояснення, в яких посилається на практику суду касаційної інстанції, просить позов задовольнити через обрання відповідачем іншого постійного місця проживання. Долучив рішення суду від 25 листопада 2008 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 аліментів та акт про проживання ОСОБА_10 разом із донькою за адресою АДРЕСА_2 .
Через неявку позивача та її представника розгляд справи неодноразово 05 листопада та 19 листопада 2025 року відкладався.
В судове засідання 24 грудня 2025 року позивач та її представник не з'явилися про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.
В судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 повідомила, що через погане самопочуття мати ОСОБА_3 не може з'явитися в судове засідання. Підтримала заявлені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні з підстав та мотивів зазначених у позовній заяві. Також додала, що підставою зняття з реєстраційного обліку є бажання позивача здійснити приватизацію квартири лише на батьків і дітей, без внуків. На що запропонували відповідачу написати заяву про відмову від участі в приватизації.
В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечувала проти позову. Пояснила, що була неповнолітньою, після розлучення батьків за їх домовленістю проживала з матір'ю. Свого власного окремого житла не має. Бабуся, позивач у справі попросила її документи для приватизації квартири, вона надала. Вона зверталася до позивача, та батька ОСОБА_7 з вимогою про надання доступу до житла, надання ключів від квартири та намір проживати за місцем реєстрації, проте їй було відмовлено, долучила до справи аудіо запис розмови, який було досліджено в судовому засіданні.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд, заслухавши думку третьої особи та відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об'єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що згідно ордеру на жиле приміщення №033250 серія Б, який виданий Оболонською районною державною адміністрацією 11 лютого 2002 року ОСОБА_3 з сім'єю 5 осіб на право заняття жилого приміщення двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.40).
З витягу з Реєстру територіальної громади м.Києва від 14 травня 2025 року та довідки з місця проживання про склад сім'ї, за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані 8 осіб: ОСОБА_3 - наймач, ОСОБА_4 - чоловік наймача, ОСОБА_5 , ОСОБА_7 - сини наймача, ОСОБА_2 - донька наймача, ОСОБА_1 - онука; ОСОБА_6 , ОСОБА_8 - онуки (а.с.42,43).
ОСОБА_2 здійснює оплату за надані комунальні послуги, що доводиться платіжними інструкціями (а.с.15-39).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2008 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 аліменти на її утримання до досягнення дитиною ОСОБА_11 трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до Акту від 10 вересня 2008 року сусіди будинку АДРЕСА_4 підтверджують факт проживання ОСОБА_12 ,2006 року народження разом із матір'ю ОСОБА_10 .
Спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для припинення відповідачу, як онуки наймача житлового приміщення права на користування житлом.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03), та наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві» (рішення від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02).
У цій справі позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, заявлено з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України.
Стаття 71 ЖК України регулює питання збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім громадянином та передбачає загальне правило, згідно з яким при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.
Крім того, частиною третьою статті 71 ЖК України визначено випадки збереження житла за тимчасово відсутньою особою понад шість місяців, а частина п'ята цієї статті передбачає, що відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Отже, за нормами ЖК України особа втрачає право користування житловим приміщенням у разі відсутності в ньому без поважних причин понад шість місяців.
Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем прямо залежить від причин відсутності, то при вирішенні спору підлягають з'ясуванню обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Відповідно до частини першої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно із частиною другою статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк (постанови Верховного Суду від 04 листопада 2025 року в справі № 755/16458/23, від 19 січня 2022 року в справі № 344/9319/19).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частинами 1,2 та 3 статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень,які встановлюються законом. Місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них,з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає,якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Підстава, на якій місце проживання відповідача ОСОБА_1 реєструвалося у спірній квартирі не оспорюється, тому вважається, що вона за фактом народження набула права користування цим житлом на законних підставах.
Оскільки до 28 червня 2024 року ОСОБА_1 була неповнолітньою, вона не мала можливості самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення права користування цим житлом.
Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягненням певного віку.
У спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_7 - батько ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 правомірно набула право на користування житлом, після досягнення повноліття не втратила зацікавленості. З досліджених в судовому засіданні запису розмов вона просила позивача (бабусю та батька) надати їй примірник ключів та доступ до житла задля проживання, проте отримала відмову. Що спростовує твердження позивача в позовній заяві про відсутність перешкоди у праві проживання відповідача ОСОБА_1 .
Також в судовому засіданні як пояснила ОСОБА_9 фактично спір виник з приводу реалізації відповідачем права на приватизацію, як зареєстрованої особи в житловому приміщенні. Проте, позивач та члени її родини не бажають щоб участь в приватизації приймала відповідач, тому порушили спірне питання. Відповідач ОСОБА_1 також підтвердила викладені обставини, що надавала позивачу документи для участі в приватизації комунального житла, проте в подальшому їй було відмовлено, в проживанні в квартирі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria).
У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).
Зважаючи на наведені обставини, досліджені в судовому засіданні докази суд вважає, що визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , буде становити непропорційне втручання у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст. 8 Конвенції, не є виправданим, необхідним для захисту прав позивача та покладає на відповідача надмірний тягар.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації за місцем проживання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26 грудня 2025 року.
Суддя І.С. Шролик