Справа №:755/11960/25
Провадження №: 2-а/755/350/25
"26" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд: 1) визнати протиправною та скасувати постанову №418/1 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП від 06.04.2025 прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 та якою накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у розмірі 17 000; 2) судові витрати розподілити у відповідності до процесуального закону.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.04.2025 відносно нього ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято оскаржувану постанову №418/1 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17 000 грн. Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною, протиправною, прийнятою у спосіб не передбачений законодавством України, а відтак і такою, що підлягає скасуванню. Так, зі змісту протоколу №217 про адміністративне правопорушення від 05.04.2025 убачається, що о 19 год. 40 хв., позивач не надав військово-обліковий документ черговому ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. 15.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 прийнято постанову №418/1 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. З огляду на викладене, у позивача постає декілька доцільних питань: яке саме адміністративне правопорушення вчинене позивачем на думку відповідача, чи то ч.3 ст.210 КУпАП чи то ч.3 ст.210-1 КУпАП; дата скоєння такого адміністративного правопорушення, чи то 05.04.2025 чи то 03.04.2025. Позивач звертає увагу суду на той факт, що як за змістом протоколу про адміністративне правопорушення, так і у відповідності до змісту оскаржуваної постанови, його дії кваліфіковано як не надання для ознайомлення військово-облікового документу уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_3 , що передбачено ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано неможливість притягнення до відповідальності чи то за ч.3 ст.210 КУпАП, чи то за ч.3 ст.210-1 КУпАП, оскільки відомості про позивача можливо отримати від держателя Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрів (у тому числі публічних), базами (банками) даних, держателів (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, а отже оскаржувана постанова прийнята не в межах повноважень відповідача та не у спосіб передбачений законом, а відтак така постанова підлягає скасуванню. Крім того, як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення він складений 05.04.2025, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності прийнята вже на наступний день, що свідчить про неналежне повідомлення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, та як наслідок позбавлення її права на реалізацію гарантованих прав основним Законом України та ст.268 КУпАП. Відповідачем при складенні протоколу про адміністративне правопорушення не надано жодних доказів того, що станом на дату складання протоколу, старший офіцер ІНФОРМАЦІЯ_3 був уповноважений на складання щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Отже, беручи до уваги вищезазначене, позивач вважає, що відповідач не надав жодних належних, достатніх та достовірних доказів вчинення адміністративного правопорушення, тобто не довів законність постанови про накладання адміністративного стягнення, а отже факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення не підтверджено належними та допустимими доказами. Таким чином, позивач вважає, що постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю внаслідок відсутності складу інкримінованого адміністративного правопорушення.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18.07.2025 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.
30.07.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків із додатками, яка передана головуючому судді 31.07.2025.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.08.2025 поновлено позивачу строк на звернення до адміністративного суду із цим позовом, відкрито провадження у цій справі, яку призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідачу роз'яснено процесуальне право подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали.
Копію ухвали суду про відкриття провадження представник позивача та відповідач отримали 05.08.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Таким чином, суд дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, 05.04.2025 відносно ОСОБА_1 , старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_4 , складено протокол № 217 про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що 05.04.2025 о 19 год. 40 хв. ОСОБА_1 не надав військово-обліковий документ черговому ІНФОРМАЦІЯ_3 , що передбачено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
06.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесена постанова № 418/1 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 , документ, що посвідчує особу: паспорт НОМЕР_1 виданий Дніпровським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 16.01.2015.
Вказаною постановою встановлено, що гр. ОСОБА_1 згідно протоколу № 217 від 05.04.2025 не надав для ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачено ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив ч.6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно 03.04.2025 скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн.
17.06.2025 старшим державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кариною Олександровою відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про стягнення штрафу з ОСОБА_1 накладеного постановою ІНФОРМАЦІЯ_6 № 418/1 від 06.04.2025 у розмірі 34 000 грн.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягають до такої відповідальності.
Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.
Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КУпАП вищевказані обставини встановлюються на підставі доказів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Так, приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Приміткою до ст. 210 КУпАП вказано, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з Указом Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває по цей час.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини 6 статі 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За правилами частини 1 статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до частини 2 статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягало у не пред'явленні військово-облікового документу на вимогу уповноваженого представника ТЦК та СП.
Поряд із цим, відповідно примітки до статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для притягнення позивача до адміністративно відповідальності слугувало не пред'явлення військово-облікового документу на вимогу уповноваженого представника ТЦК та СП. Поряд із цим, матеріли справи про адміністративне правопорушення свідчать, що особу позивача встановлено з паспорта громадянина України, про що вказано як у протоколі так і у оскаржуваній постанові.
З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений можливості отримати відомості щодо позивача з реєстрів держателем яких він є.
При цьому, як зазначено вище, примітка до статті 210 КУпАП виключає у такому випадку можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП.
Таким чином, суд у сукупності встановленого та викладеного вважає, що у даному випадку відсутня вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Крім того суд звертає увагу, що оскаржувана постанова містить неточності, які не надають можливості в повній мірі встановити, яке саме адміністративне правопорушення інкримінується позивачу. Так, складаючи відносно позивача постанову, в останній вказано «№418/1 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення». В той же час, цією ж постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Крім того, з відомостей цієї постанови ОСОБА_1 06.04.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_7 не надав для ознайомлення військово-облікового документу представнику ТЦК та СП. Однак дані обставини в цій постанові встановлені на підставі протоколу від 05.04.2025. При цьому відповідач, як суб'єкт владних повноважень такі суперечності не усунув.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зазначений обов'язок відповідач не виконав, оскільки ним не доведено правомірності своїх дій, які полягають у притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно із приписами статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з статтею 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає серед іншого рішення про скасування постанови і закриття справи.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не встановлено належними, допустимими та достатніми доказами наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В порядку даної статті з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позовної заяви в розмірі 484, 48 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 139, 241-246, 255, 268-271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код в ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП про адміністративне правопорушення № 418/1 від 06.04.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 - скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 484,48 грн.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: