про арешт майна
Справа №348/1746/24
Провадження №1-кп/348/105/25
24 грудня 2025 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Надвірна клопотання прокурора про накладення арешту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 та ч. 2 ст.310 КК України,-
Прокурор Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна обвинуваченого ОСОБА_4 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання у кримінальному провадженні № 12024091200000139, шляхом заборони відчуження та розпорядження на майно, а саме: земельну ділянку із кадастровим номером 2624055900:02:003:0101 площею 0,0742 га, та земельну ділянку із кадастровим номером 2624055900:02:003:0102 площею 0,1844 га, які на праві власності належать обвинуваченому ОСОБА_4 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що у провадженні Надвірнянського районного суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024091200000139 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 310 КК України (справа №348/1746/24).
У сукупності ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 310 КК України.
При цьому, санкцією ч. 2 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, а тому для унеможливлення відчуження майна обвинуваченого ОСОБА_4 виникла необхідність у накладенні арешту на вказане майно.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельні ділянки із кадастровим номером 2624055900:02:003:0101 площею 0,0742 га, та кадастровим номером 2624055900:02:003:0102 площею 0,1844 га, на праві власності належать обвинуваченому ОСОБА_4 .
Незастосування заборони відчуження та розпорядження може призвести до неможливості застосування конфіскації майна як виду покарання.
Арешт майна у цьому випадку є достатнім для забезпечення конфіскації майна та пропорційним втручанням у права власника і не матиме надмірних наслідків для такої особи.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з підстав, зазначених у ньому та просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, зазначив, що земельні ділянки є його єдиним майном, яке він отримав у спадок.
Захисник - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти клопотання, оскільки порушений процесуальний порядок такого клопотання, ні на досудовому розслідуванні, ні під час підготовчого провадження таке клопотання не було подане.
Заслухавши прокурора, обвинуваченого, захисника, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши додані докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до п.3 ч.2 цієї ж статті арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно ч.10 ст.170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Обґрунтовуючи необхідність накладення арешту, прокурор вказує на необхідність збереження майна, на яке суд може в подальшому призначити покарання у виді конфіскації майна, оскільки незастосування заборони відчуження та розпорядження може призвести до неможливості застосування конфіскації майна як виду покарання.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 310 КК України.
При цьому, санкцією ч. 2 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Згідно з ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельні ділянки із кадастровим номером 2624055900:02:003:0101 площею 0,0742 га (інформаційна довідка №457869206 від 23.12.2025), та кадастровим номером 2624055900:02:003:0102 площею 0,1844 га (інформаційна довідка №457868399 від 23.12.2025) на праві власності належать обвинуваченому ОСОБА_4 .
Також суд зазначає, що накладення арешту на таке майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням такого права. Хоча власник обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, однак такий захід є тимчасовим. Негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, судом не встановлено.
За викладених обставин, враховуючи правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, суд доходить висновку, що з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання клопотання прокурора про арешт належних обвинуваченому ОСОБА_4 земельних ділянок, шляхом заборони їх відчуження та розпорядження, підлягає задоволенню, так як незастосування арешту може призвести до відчуження такого майна.
Керуючись ст.ст. 170-175, 372 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Надвірнянської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна - задовольнити.
З метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накласти арешт у вигляді заборони у відчуженні та розпорядженні на:
- земельну ділянку із кадастровим номером 2624055900:02:003:0101, площею 0,0742 га, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- земельну ділянку із кадастровим номером 2624055900:02:003:0102, площею 0,1844 га, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
На підставі ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно прокурором.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом семи днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.
Повний текст ухвали складено 26 грудня 2025 року об 11 год. 45 хв.
Суддя ОСОБА_1