Дата документу 26.12.2025 Справа № 334/8369/24
Єдиний унікальний №334/8369/24 Головуючий у 1 інстанції Гнатюк О.М.
Провадження № 22-ц/807/2022/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
26 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеси) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеси) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей.
Позовні вимоги обґрунтовує тим,що 28 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено шлюб, на даний момент шлюб не розірвано, Ленінським районним судом м. Запоріжжя слухається справа про розірвання шлюбу. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
14 лютого 2017 року Енергодарським міським судом Запорізької області видано виконавчий лист №316/1897/16-ц про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку починаючи з 12.12.2016 і до повноліття дітей.
Відповідач тривалий час офіційно не працює і будь-якої матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, весь період з моменту внесення рішення про стягнення аліментів до серпня 2024 року (кінцева дата розрахунку) доньки сторін перебували виключно на утриманні матері. Внаслідок невиконання відповідачем рішення Енергодарського міського суду Запорізької області за ним утворилась заборгованість по виплаті аліментів на утримання доньок за період з 12.12.2016 року по 31.08.2024 року в розмірі 611 108 грн. 57 коп.
Просила стягнути з ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 12.12.2016 року по 31.08.2024 року в розмірі 184 426 грн.51 коп.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 12.12.2016 року по 31.08.2024 року в розмірі 184426 грн.51 коп.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок в дохід держави.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та ухвалою суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції визначивши її підсудність.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено принципи територіальної підсудності, неналежним чином повідомлено відповідача про розгляд справи, не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання від відповідача неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за весь строк прострочення сплати аліментів, який починає свій перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено шлюб, на даний момент шлюб не розірвано, Ленінським районним судом м. Запоріжжя слухається справа про розірвання шлюбу. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавчий лист №316/1897/16-ц виданий 01.02.2017 року Енергодарським міським судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітків (доходів) відповідача щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 12.12.2016 року.
07.08.2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до розрахунку зі сплати аліментів за виконавчим провадженням ВП № 75604751, станом на 31.08.2024 року становить 611 108 грн. 57 коп. Розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам ВП № 75604751 за №80658-5-261 від 27.08.2024 року. Розмір заборгованості зі сплати аліментів, нарахований старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.
Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 06 лютого 2019 року у справі № 234/8333/16-ц (провадження № 61-42012св18), від 08 травня 2019 року у справі № 2-2581/11 (провадження № 61-21111св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 2-2403/2007 (провадження № 61-15049св19), від 22 січня 2020 року у справі № 759/1958/15-ц (провадження № 61-20707св19), від 29 січня 2020 року у справі № 635/3414/16-ц (провадження № 61-21027св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 336/6515/17 (провадження № 61-282св20), від 26 лютого 2020 року у справі № 505/3408/14-ц (провадження № 61-42683св18), від 17 березня 2020 року у справі № 194/1276/15-ц (провадження № 61-8614св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 360/375/18 (провадження № 61-1018св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 370/2754/14-ц (провадження № 61-22453св18), від 30 липня 2020 року у справі № 755/13782/15-ц (провадження № 61-4835св20), від 12 серпня 2020 року у справі № 225/4880/17 (провадження № 61-1893св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 303/5161/19 (провадження № 61-4702св20), від 02 вересня 2020 року у справі № 203/1235/17 (провадження № 61-35530св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 202/7607/14-ц (провадження № 61-283св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 495/639/17 (провадження № 61-3726св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 617/1322/15-ц (провадження № 61-45185св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 638/15016/14-ц (провадження № 61-18844св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 361/8730/15-ц (провадження № 61-17263св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19), від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), від 24 березня 2021 року у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), від 24 березня 2021 року у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 642/8473/14-ц (провадження № 61-4943св20), від 27 квітня 2021 року у справі № 184/104/17 (провадження № 61-5997св20), від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц (провадження № 61-9765св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 567/955/15-ц (провадження № 61-4490св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 545/690/18 (провадження № 61-11146св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 202/1824/20 (провадження № 61-12847св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 369/9465/20 (провадження № 61-6946св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 520/16369/13-ц (провадження № 61-12066св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 336/7603/13-ц (провадження № 61-18136св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 760/21831/18 (провадження № 61-16283св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 205/5106/15-ц (провадження № 61-4620св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 505/5007/15-ц (провадження № 61-2601св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 753/5990/17 (провадження № 61-16232св20), від 14 грудня 2021 року у справі № 370/1226/15-ц (провадження № 61-6936св21), від 19 січня 2022 року у справі № 325/2132/19 (провадження № 61-6502св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2-4507/09 (провадження № 61-17088св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21) та ін.).
Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3) частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою,суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" (частина друга статті 410 ЦПК України).
Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що:
правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення;
оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції;
правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що "принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником" (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
У справі, що переглядається судові повістки на ім'я ОСОБА_3 повернулись до суду першої інстанції з відмітками «за закінченням терміну зберігання» (а.с.53, 56).
Повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи (постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20).
Отже, ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, тому оскаржуване рішення підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати свою неповнолітню дитину.
У відповідності до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.
Аліменти з відповідача стягуються через органи державної виконавчої служби.
Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року (справа № 572/1762/15ц, провадження № 14-37цс18), викладено правову позицію, відповідно до якої неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. ЇЇ завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 14-616цс18.
За змістом частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частинами третьою та восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що стягненню пені за прострочення сплати аліментів передує виникнення заборгованості зі сплати аліментів з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками.
На виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавчий лист №316/1897/16-ц виданий 01.02.2017 року Енергодарським міським судом Запорізької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітків (доходів) відповідача щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 12.12.2016 року.
07.08.2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до розрахунку зі сплати аліментів за виконавчим провадженням ВП № 75604751, станом на 31.08.2024 року становить 611 108 грн. 57 коп. Розмір заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам ВП № 75604751 за №80658-5-261 від 27.08.2024 року. Розмір заборгованості зі сплати аліментів, нарахований старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і вважає, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Аналогічно вирішено питання у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18).
В постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 572/1762/15ц (провадження № 14-37цс18), роз'яснено, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. ЇЇ завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові витрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Відповідно до ч.1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Оцінивши наведені обставини справи у відповідності з вимогами ст. 12 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову.
У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства,материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати увиді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.
Обставин, які б звільняли боржника від сплати неустойки, колегією суддів не встановлено.
Таким чином, стягненню з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 12.12.2016 року по 31.08.2024 року в розмірі 184 426 грн.51 коп.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірне визначення підсудності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.06.2024 року у справі№554/7669/21 вказав, що в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. А тому, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Згідно відповіді №845259 від 15.10.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Енергодар, що територіально за підсудністю відноситься до Енергодарського районного суду Запорізької області.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року № 4/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість суду здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Енергодарського міського суду Запорізької області з визначенням територіальної підсудності справ за Ленінським районним судом м. Запоріжжя, який перейменовано на Дніпровський районний суд міста Запоріжжя.
Таким чином, справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеси) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей підсудна саме Дніпровському районному суду міста Запоріжжя.
За правилами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Звертаючись до суду з позовною заявою, особа відповідно до вимог процесуального законодавства повинна сплатити судовий збір, розмір якого встановлений Законом України «Про судовий збір».
За ч. 1 ст. 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів
Відтак, при ухваленні додаткового рішення про стягнення судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_3 .
Окремо колегія суддів зазначає, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року у цій справі, то додаткову рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2024 року є скасуваним.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2024 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеси) про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 12.12.2016 року по 31.08.2024 року в розмірі 184 426 гривень 51 копійка (сто вісімдесят чотири тисячі чотириста двадцять шість гривень п'ятдесят одна копійка).
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: