Дата документу 25.12.2025 Справа № 332/3253/25
Єдиний унікальний №332/3253/25 Головуючий у 1 інстанції Кучерук І.Г.
Провадження № 22-ц/807/2195/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
25 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - Кодь Василя Олександровича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2025 року представниця позивача ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.01.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1332-2241.
Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С3035, для підписання Кредитного договору №1332-2241 від 15.01.2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані Відповідачу.
Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 5600 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 30 днів; промо-ставка - 1,00 % в день, знижена ставка - 2,50 % в день; стандартна ставка - 32,50 % в день;
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного Кредитного договору.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Таким чином, Позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Позивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав Відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний Відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту отримувача (Відповідача), чим виконав свої зобов'язання за Договором своєчасно та в повному обсязі.
Станом на 23.05.2025 року загальний розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором становить: 43260 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 5600 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 37660 гривень.
Просили стягнути ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1332-2241 від 15.01.2024 року в загальному розмірі 43 260 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 5600 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 37660 гривень.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1332-2241 від 15.01.2024 року у розмірі 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн., та яка складається із заборгованість за тілом кредиту.
В іншій частині позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (сплачені судові витрати у розмірі 518(п'ятсот вісімнадцять)грн. 39 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - Кодь В.О подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11620,00 грн., яка складається з 5 600,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6020,00 грн. - заборгованість за процентами.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції залишив без уваги, що не охоплюються безпосередньою участю у антитерористичній операції у розумінні п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» період нарахування відсотків з 04.05.2024 року по 15.05.2024 року, з20.08.2024 року по 04.09.2024 року, з17.10.2024 року по 31.10.2024 року.
03 грудня 2025 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог дійшов висновку про те, що відповідачка являється дружиною військовослужбовця, суд вважає, що на неї розповсюджуються положення ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та підстав для стягнення з неї заборгованості за процентами в розмірі 20580 грн. немає, і відповідно в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Колегія суддів перевіривши доводи позивача та наявні у справі докази не може погодитись з висновками суду першої інстанції та погоджується з доводами позивача про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом стягнення ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11620,00 грн., яка складається з 5 600,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 6020,00 грн. - заборгованість за процентами.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.01.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1332-2241 продукту «CREDOS». Договір підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором C3035.
Відповідно до п. 2.1., 2.2. укладеного між сторонами договору кредитодавець відкриває кредитну лінію для позичальника шляхом надання надання Позичальнику Кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором.
Сума кредиту становить 5600 грн. (п. 2.3. договору).
Згідно п. 4.10. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня видачі кредиту та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка 2,5 % за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 4.12. договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 09.11.2024 року.
Відповідачкою також 15.01.2024 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором C3035 підписано паспорт споживчого кредиту.
Виконання ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» обов'язку щодо надання грошових коштів підтверджується довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту № 1332-2241 від 15.01.2024 року, відповідно до якої відповідачці ОСОБА_1 за допомогою системи LIQPAY на платіжну картку НОМЕР_1 було здійснено перерахування коштів: 15.01.2024 року на суму 5600 грн.
Факт перерахування вказаних коштів кредитодавцем відповідачці ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 1332-2241 від 15.01.2024 року за допомогою системи LIQPAY на платіжну картку також підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 23.05.2025 року.
Відповідачка ОСОБА_1 з 17.04.2004 року находиться в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою №1137 від 12.06.2025 року виданою командиром військової частини НОМЕР_2 , старший солдат ОСОБА_3 брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України: 3 10.11.2021 року по 08.01.2022 року; з 15.04.2022 року по 06.02.2023 року; з 16.02.2023 року по 25.04.2023 року; з 28.04.2023 року по 15.08.2023 року; 3 26.08.2023 року по 05.10.2023 року; з 07.10.2023 року по 12.10.2023 року: з 25.10.2023 року по 08.11.2023 року; з 09.11.2023 року по 10.01.2024 року; з 23.01.2024 року по 03.05.2024 року; з 16.05.2024 року по 19.08.2024 року: з 05.09.2024 року по 16.10.2024 року; з 01.11.2024 року по 12.11.2024 року: з 13.11.2024 року по 19.11.2024 року; з 30.12.2024 року по 12.02.2025 року; з 13.02.2025 року по 09.04.2025 року.
Згідно з довідкою №669 від 09.09.2025 року виданою тво командира військової частини НОМЕР_3 , старший солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за контрактом в A4944.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте, суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.
У спорі, пов'язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, згідно з якими позичальника було повідомлено, зокрема, що у разі надання позичальнику кредиту, останній за договором споживчого кредитування зобов'язаний буде сплачувати відсотки, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі, з яким ОСОБА_1 ознайомилась та без будь-яких заперечень підписала в електронному вигляді, що не напечерується сторонами.
Отже, позичальник був повідомлений про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі.
Згідно розрахунку заборгованості наданого суду позивачем, станом на 23.05.2025 року загальний розмір заборгованості відповідачки за Кредитним договором становить: 43260 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 5600 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 37660 гривень.
Розрахунок заборгованості відповідає вимогам Закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих не погашених відсотків.
Окрім цього, судом першої інстнції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 з 17.04.2004 року находиться в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою №1137 від 12.06.2025 року виданою командиром військової частини НОМЕР_2 , старший солдат ОСОБА_3 брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України: 3 10.11.2021 року по 08.01.2022 року; з 15.04.2022 року по 06.02.2023 року; з 16.02.2023 року по 25.04.2023 року; з 28.04.2023 року по 15.08.2023 року; 3 26.08.2023 року по 05.10.2023 року; з 07.10.2023 року по 12.10.2023 року: з 25.10.2023 року по 08.11.2023 року; з 09.11.2023 року по 10.01.2024 року; з 23.01.2024 року по 03.05.2024 року; з 16.05.2024 року по 19.08.2024 року: з 05.09.2024 року по 16.10.2024 року; з 01.11.2024 року по 12.11.2024 року: з 13.11.2024 року по 19.11.2024 року; з 30.12.2024 року по 12.02.2025 року; з 13.02.2025 року по 09.04.2025 року.
Згідно з довідкою №669 від 09.09.2025 року виданою тво командира військової частини НОМЕР_3 , старший солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за контрактом в A4944.
Таким чином, оскільки являється дружиною військовослужбовця, на неї поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції:
«15. Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
Останніми змінами, які набрали чинності 09 лютого 2025 пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави».
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII), відповідно до статті 1 якого: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року по справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновків, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалось і Міністерство оборони України з приводу того, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.
Відповідно до Довідки про участь в антитерористичній операції від 12.06.2025 року виданої ОСОБА_2 , проценти за користування кредитом не підлягають стягненню у періоди з15.02.2024 року по 03.05.2024 року (за стандартною процентною ставкою) - 11 060,00 грн; з 16.05.2024 року по 19.08.2024 року (за стандартною процентною ставкою) - 13 440,00 грн; з 05.09.2024 року по 16.10.2024 року (за стандартною процентною ставкою) - 5 880,00 грн; з 01.11.2024 року по 09.11.2024 року (за стандартною процентною ставкою) - 1 260,00 грн.
Загальний розмір процентів, що не підлягають стягненню з Відповідача відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» становить 31 640,00 грн.
Розмір процентів, що підлягають стягненню з Відповідача за періоди, що не охоплюються безпосередньою участю у антитерористичній операції у розумінні п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 04.05.2024 року по 15.05.2024 року - 1680,00 грн; з 20.08.2024 року по 04.09.2024 року - 2 240,00 грн; з 17.10.2024 року по 31.10.2024 року - 2100,00 грн.
Колегія суддів також приймає до уваги, що 14.02.2024 року Відповідачем здійснено оплату за Договором у розмірі 1820,00 грн., з них здійснено погашення процентів станом на 15.02.2024 року у розмірі 1820,00 грн.
Враховуючи вище викладене, проценти, що підлягають стягненню за Кредитним договором, з врахуванням періодів участі чоловіка Відповідача ОСОБА_4 становить 6020 грн. 00 коп.
Таким чином, колегія суддів на підставі наведеного вище, не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення та вважає такий висновок суду першої інстанції частково помилковим, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, зробленим без належного дослідження наявних у справі доказів, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення.
За правилами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Враховуючи розмір задоволених позовних вимог стягненню ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягають судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 091,15 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - Кодь Василя Олександровича задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1332-2241 від 15.01.2024 року у розмірі 11 620 гривень 00 копійок (одинадцять тисяч шістсот двадцять гривень 00 копійок), яка складається з 5 600 гривень 00 копійок (п'ять тисяч шістсот гривень 00 копійок) заборгованість за тілом кредиту; 6 020 гривень 00 копійок (шість тисяч двадцять гривень 00 копійок) - заборгованість за процентами.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 091 гривня 15 копійок (три тисячі дев'яносто одна гривня п'ятнадцять копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 25 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: