Справа № 465/792/25
Провадження 2-а/465/137/25
Іменем України
16.10.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судових засідань Венгринюк О.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 1 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Байдали Назарія Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3931413 від 25.01.2025 року, -
Позивач звернувся в суду із позовною заявою про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3931413 від 25.01.2025 року.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 25.01.2025 року поліцейським 1 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області сержантом поліції Байдалою Н.М. відносно ОСОБА_1 складено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3931413, відповідно до якої 25.01.2025 року о 12:31:57 за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини, 62, водій керував ТЗ («Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 ) з порушенням вимог стандарту і правил, що стосуються безпеки дорожнього руху, використовував попереджувальний сигнал світлового покажчика повороту червоного кольору, чим порушив вимогу п.6.1.5 ДСТУ 3649:2010 та п.п. 31.1,31.3А ПДР, чим порушив п. 9 ПДР - використання приладів (зовн. освітлювальних, попереджувальних сигналів) та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, за що відповідальність передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, та застосовано до позивача адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн.
Вважає оскаржувану постанову протиправною та просить її скасувати, виходячи із таких підстав.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія/номер НОМЕР_2 власником транспортного засобу «Volkswagen Jetta», VIN: НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 . Вказаний транспортний засіб «Volkswagen Jetta», VIN: НОМЕР_3 , у червні 2018 року ввезений на митну територію України та відповідно до митної декларації № UA500650/2018/21163 від 06.06.2018 року випущений у вільний обіг. Отже, транспортний засіб «Volkswagen Jetta», VIN: НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_1 , пройшов сертифікацію та зареєстрований в органах МВС України як такий, що відповідає вимогам правил, нормативів і стандартів України. Жодного переобладнання зовнішніх освітлювальних приладів або попереджувальних сигналів позивачем не проводилося.
У позовній заяві стверджується, що відповідач в оскаржуваній постанові не покликається на жодні докази, зокрема, в п.7 постанови відсутнє посилання на такі докази та на технічний засіб за допомогою якого здійснено відеозапис стверджуваного відповідачем правопорушення в оскаржуваній постанові, з чого вбачається, що, навіть за умови їх існування, такі є неналежними доказами у справі. Викладена правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17, відповідно до якої відеозапис, наданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
З урахуванням наведеного позивач просить оскаржувану постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності скасувати як таку, що є необгрунтованою та бездоказовою.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що доводи позивача не відповідають дійсності та об'єктивній реальності, адже інспектор поліції чітко спостерігав факт допущення позивачем порушення вимог ПДР, а тому, як посадова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов'язаний був відреагувати на факт вчинення правопорушення, що і було зроблено шляхом зупинення транспортного засобу під керуванням позивача.
Беручи до уваги те, що позивач керував транспортним засобом, у якого покажчики повороту були червоного кольору, а не жовтого, як це повинно бути згідно існуючих правил і стандартів, інспектор, діючи в межах власної дискреції, керуючись при цьому нормами діючого законодавства, правомірно виніс відносно позивача постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Разом з тим, сторона відповідача звертає увагу на те, що позивач чітко усвідомлював порушення ПДР, адже це підтверджується відеозаписами, які додані до відзиву, тому є підстави вважати, що саме неправдивими та необгрнутованими доводами позивач намагається уникнути адміністративної відповідальності, передбаченої за скоєне.
У відзиві стверджується, що працівник поліції мав всі законні підстави для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, та ним була дотримана процедура і порядок складання адміністративних матеріалів. Постанова у справі про адміністративне правопорушення, на переконання представника відповідача, є обґрунтована, винесена на підставі та у порядку, передбаченому законодавством. За вчинене правопорушення інспектором Управління до позивача застосовано адміністративне стягнення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, санкція якого передбачає штраф у розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень. Дане стягнення, як зазначається, застосоване в чіткій відповідності до букви закону та його метою є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим позивачем, так і іншими особами, що відповідає меті адміністративного стягнення, яка передбачена ст. 23 КУпАП. А тому, представник відповідача наполягає на відсутності підстав для скасування оскаржуваної постанови, а вимоги позивача вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 10.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Позивачем подано відповідь на відзив. Зазначає, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, наголошує, що перевірку транспортних засобів на предмет дотримання стандартів здійснюють спеціалісти сертифікаційних центрів, які володіють спеціальними знаннями та мають відповідні дозвільні документи. Працівники поліції не є експертами у цій сфері, зокрема, вони не володіють спеціальними знаннями та не мають відповідних дозвільних документів для надання експертних висновків щодо відповідності кольору покажчиків поворотів обов'язковим вимогам стандартів України. Таким чином, ОСОБА_1 керував автомобілем, який на час винесення постанови пройшов обов'язкову сертифікацію на відповідність ДСТУ 3649:2010, будь- яких переобладнань, конструктивних змін до приладів зовнішніх світлових, в тому числі покажчиків поворотів, не вносились. Окремо позивач наголошує, що законодавець розділяє поняття "зовнішній освітлювальний прилад" та "попереджувальний сигнал". Відповідальність згідно ст.122 КУпАП може наступати лише у разі порушень правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку. Однак, наявність таких обставин органом поліції у справі щодо ОСОБА_1 не доведено.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заві та відповіді на відзив.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив справу розглядати у його відсутності.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як вбачається із оскаржуваної постанови серії ЕНА № 3931413 від 25.01.2025 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 25.01.2025 року о 12 год. 31 хв. у м. Львові на проспекті Червоної Калини, 62 керував автомобілем Volkswagen Jetta, д.н.з. НОМЕР_1 , з порушенням вимог стандарту і правил, що стосується безпеки дорожнього руху, використовував попереджувальний сигнал світлового покажчика повороту червоного кольору, чим порушив вимогу п.6.1.5 ДСТУ 3649:2010 та п. 31.1, 31.3 ПДР України, чим порушив п.9 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.2 ст.122 КУпАП.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Згідно з п. 31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Відповідно до п.31.3 ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю); якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; у разі порушення порядку встановлення і використання спеціальних світлових і звукових сигнальних пристроїв.
Позивачем заперечується факт вчинення ним правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, при цьому, представником відповідача докази вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення у постанові про притягнення позивача до відповідальності не зазначені. Поданий представником відповідача відзив на позовну заяву не містить належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Наданий представником відповідача відеозапис із нагрудних камер працівників поліції не містить підтвердження того, що автомобіль Volkswagen Jetta, д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаний червоними покажчиками повороту, адже в момент відеозапису транспортний засіб не перебував в стані руху та покажчики повороту були вимкнені. Водночас відеозаписів з відеореєстратора патрульного автомобіля, яким міг бути зафіксований момент вмикання позивачем покажчика повороту саме червоного кольору, органом поліції до суду не представлено.
Відповідно до ст.32 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормативам і стандартам України. Переобладнання транспортних засобів здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст.34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, транспортний засіб Volkswagen Jetta, д.н.з. НОМЕР_1 , пройшов державну реєстрацію, що стверджується позивачем та не заперечується представником відповідача. Доказів переобладнання даного транспортного засобу після його державної реєстрації суду не надано.
Окрім того, як вбачається із диспозиції ч.2 ст.122 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів. Отже, законодавець розділяє поняття "зовнішній освітлювальний прилад" та "попереджувальний сигнал".
Суд звертає увагу на те, що згідно змісту вказаної статті відповідальність передбачена за використання саме зовнішніх освітлювальних приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів. Водночас позивачу інкриміновано використання попереджувальних сигналів світлового покажчика повороту, що не узгоджується із диспозицією ч.2 ст.122 КУпАП, адже за вказаною нормою адміністративного законодавства відповідальність в частині попереджувальних сигналів може наставати виключно за користування ними при початку руху чи зміні його напрямку.
У розділі 19 ПДР України, зокрема у п. 19.1., зазначено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла; на мопедах (велосипедах) і гужових возах (санях) - фари або ліхтарі; на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі.
Однак, за змістом розділу 19 ПДР України покажчики повороту не відносяться до зовнішніх освітлювальних приладів. Натомість, згідно п.9.1 ПДР України сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту, є попереджувальними сигналами.
Відтак, відсутні підстави стверджувати, що позивач ОСОБА_1 використовував зовнішні освітлювальні прилади або переобладнав їх з порушенням вимог відповідних стандартів, зокрема вимог ДСТУ 3649:2010, оскільки в оскаржуваній постанові йдеться саме про покажчики повороту, а тому, згдіно ч.2 ст.122 КУпАП відповідальність може наставати лише за порушення правил користування такими при початку руху чи зміні його напрямку, чого у даному випадку не встановлено та не доведено.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі "Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки докази вини позивача в матеріалах справи відсутні.
Згідно вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Складення самої постанови про адміністративне правопорушення не може бути належним та допустимим доказом вчинення особою правопорушення.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що адміністративний позов є обґрунтованим, тому постанову серії ЕНА № 3931413 від 25.01.2025 року, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, слід скасувати, а також у відповідності до ст. 286 КАС України закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Разом із тим, суд звертає увагу позивача на те, що ним заявлено вимоги до двох відповідачів: Департаменту патрульної поліції та поліцейського 1 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Байдали Назарія Миколайовича. Водночас згідно правового висновку, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 742/2298/17, належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу. Інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який положеннями відповідної статті КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративне правопорушення. З урахуванням наведеного заявлений позов в частині позовних вимог до поліцейського Байдали Н.М. не підлягає задоволенню.
Судовий збір відповідно до положень ст.ст.132, 139, 143 КАС України підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони,яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин, з урахуванням задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 605 грн. 60 коп. сплаченого позивачем судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 205, 241-246, 255, 286, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 251, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського 1 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Байдали Назарія Миколайовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3931413 від 25.01.2025 року - задовольнити частково.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3931413 від 25.01.2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.122 КУпАП, - скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.122 КУпАП, - закрити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до поліцейського 1 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Байдали Назарія Миколайовича - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 21.10.2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ - 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.
Відповідач: Поліцейський 1 взводу 2 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Байдала Назарій Миколайович, м. Львів, вул. Перфецького, 19.
Cуддя Величко О.В.