Справа № 464/3498/25
пр.№ 2/464/1753/25
(заочне)
16.12.2025 року Сихівський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Теслюка Д.Ю.,
за участі секретаря судового засідання Гирьки К.В.,
представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
позивачка ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом, в якому просить визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться на території об'єднаного автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів для автомобілів та мотоциклів №8, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім цього, в порядку поділу майна подружжя просить визнати за нею право власності на 1/2 частки вказаного майна.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 02 червня 2007 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №1164. Даний шлюб було розірвано рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 03.03.2023 у справі №464/6494/22. За період шлюбу за спільні кошти вони придбали нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 103,7 кв.м., та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться на території об'єднаного автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів для автомобілів та мотоциклів №8, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17.7 кв.м., позначений на технічному паспорті літерою «Б». Відповідно до висновків про вартість майна вартість вказаної квартири становить 4 856 500 грн, а вартість гаража - 306 100 грн. Із покликанням на норми ст.ст.60, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України та ст.ст.368, 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить визнати зазначене майно спільною власністю подружжя та в порядку поділу майна визнати за нею частки права власності на таке.
Ухвалою судді від 26.05.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачці строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.
Ухвалою судді від 23.06.2025 прийнято до розгляду позов та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відповідно до ухвали суду від 04.09.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала з підстав, наведених в такому, з наведених в ньому підстав, просила позов задовольнити. не заперечила щодо проведення заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_3 та його представники - адвокат Лилик В.В. та адвокат Качор С.Б. у судове засідання повторно не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи. Причин неявки сторона відповідача не повідомила, відзив на позовну заяву не подавали.
Від представника відповідача - адвоката Лилика В.В. 19.09.2025 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 19.09.2025, у зв'язку можливим укладенням мирової угоди між сторонами та надання часу для узгодження її умов. Разом з тим, сторони тривалий час не можуть домовитись про порядок поділу майна подружжя, відтак, враховуючи неявку відповідача та його представників в судове засідання та відсутність заперечень представника позивачки щодо проведення заочного розгляду справи, суд, відповідно до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 з 02 червня 2007 року перебували у шлюбі, зареєстрованому у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №1164 (а.с. 6).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00049847412 від 04.03.2025 рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 03.03.2023 у справі №464/6494/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.7).
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 04.06.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю.Р., ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 , за згодою дружини - ОСОБА_2 , викладеною в заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю.Р.
Відповідно до договору купівлі-продажу гаража від 07.06.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мазур О.І., ОСОБА_3 придбав гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться на території об'єднаного автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів для автомобілів та мотоциклів №8, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за згодою дружини ОСОБА_2 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мазур О.І.
Квартира АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться на території об'єднаного автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів для автомобілів та мотоциклів №8, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_3 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №169122759 та №169749890 відповідно (а.с. 14, 15, 20).
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Щодо позовної вимоги про визнання майна спільною власністю подружжя слід зазначити таке.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.01.2024 в справі №523/14489/15-ц зробила висновок, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. Помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність задоволення вимоги про визнання цих об'єктів спільним сумісним майном.
Враховуючи наведене вище, оскільки квартира АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться на території об'єднаного автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів для автомобілів та мотоциклів №8, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , набуті подружжям за час шлюбу, відтак, з огляду на ст.60 СК України, а також неспростування відповідачем презумпції спільної сумісної власності, такі є об'єктами спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Таким чином, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.01.2024 в справі №523/14489/15-ц, в задоволенні позову в частині визнання такого майна спільною власністю подружжя слід відмовити.
Згідно з ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.2 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно з ч.1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, в порядку поділу майна подружжя слід визнати за позивачкою ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину гаража АДРЕСА_3 .
Окрім цього, з урахуванням ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 15 140 грн судового збору, сплаченого при поданні позову.
Керуючись статтями 13, 81, 89, 263 - 265, 280-289 ЦПК України,
позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину гаража АДРЕСА_3 .
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений при поданні позову, в розмірі 15 140 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 26.12.2025.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивачка: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 .
Суддя Дмитро ТЕСЛЮК