Єдиний унікальний номер судової справи 462/7829/25
Номер провадження 2/462/2927/25
25 грудня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
І. Короткий виклад обставин справи та правова позиція позивача.
Уповноважений представник позивача ТОВ «ФК «Гелексі» - адвокат Рудзей Ю. В., 09.10.2025 року (вх. № 22521) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова (документ сформований у системі «Електронний суд») з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, у якій просить суд:
-стягнути з відповідача на користь позивача загальну заборгованість за договором позики у сумі 22 502 грн. 00 коп.;
-стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
-стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.02.2020 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 142694. Договір укладено у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного з вимогами, визначеними Законом України «Про електронну комерцію». На підставі зазначеного lоговору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000 грн. 00 коп., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0, 01% в день, розмір комісії складає 1, 9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3, 0%. ТОВ «ФК «Гелексі», як позикодавець, свої зобов'язання виконав у повному обсязі. У той же час відповідач, всупереч умовам договору позики, свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 22 502 грн. 00 коп., з яких: 5 000 грн. 00 коп. - заборгованість за позикою; 17 502 грн. 00 коп., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Враховуючи вказане, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість на загальну суму у розмірі 22 502 грн. 00 коп. (а.с. 1-4).
ІІ. Рух справи в суді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М. (а.с. 34).
Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру № 1896093 від 15.10.2025 про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі (а.с. 35).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 36-37).
ІІІ. Щодо правової позиції учасників.
3.1. Щодо відзиву на позовну заяву.
07.11.2025 року (вх. № 25129) від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Безсмертного С. М. до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву (документ сформований у системі «Електронний суд» 06.11.2025 року) (а.с. 44-71).
Із змісту вказаного відзиву вбачається, що з позовними вимогами відповідач не згідний.
Зокрема вказано, що ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») є компанією , що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5 000 грн. 00 коп. До матеріалів позовної заяви, позивачем долучено копію відповідь ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» від 01.09.2025 року, згідно з яким, 06.02.2020 року було здійснено грошовий переказ у розмірі 5 000 грн. 00 коп. на рахунок № НОМЕР_1 . З вказаної відповіді неможливо встановити ні власника рахунку/картки, ні даних по здійсненій операції, а також, даних, стосовно кредитного договору, за яким здійснювались перекази. Вказана відповідь не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів, а лише підтверджує проведення платежу в системі. У матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів, позивач не заявляв клопотання про витребування інформації про належність платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 5000 грн. 00 коп. Позивач не зазначав у позовній заяві про неможливість надання доказів зарахування кредитних коштів на картку позичальника, та відповідно, не заявляв до суду клопотання про витребування вказаних доказів. Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність заборгованості відповідача (не надано виписки за картковими рахунками), у зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають. Крім цього, розрахунок заборгованості не містить даних про осіб, повноважних на його видання із зазначенням прізвища та посади, відповідальних за здійснення бухгалтерської операції і правильність її оформлення. Такий розрахунок заборгованості є текстовою роздруківкою даних у виді таблиці, повинен бути оформлений у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивач не надав суду докази про отримання ОСОБА_1 листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, про здійснення входу останньою на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору в електронному вигляді, що відповідає вищевказаним висновкам Верховного Суду. Позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. Належних доказів про перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача та також те, що вказаний у платіжному дорученні рахунок належить ОСОБА_1 позивачем не надано. Окрім цього, у платіжному дорученні номер картки зазначено не повністю, що також не надає змогу підтвердити власника картки. Крім цього, незважаючи на недоведеність позовних вимог, сторона відповідача вважає за необхідне звернути увагу суду на те, що проведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає нормам закону та долученому позивачем договору позики. Умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання кредиту і відповідно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за кредитом є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави визнати відповідачем боржником за цим платежем, що свідчить про безпідставність заявлених в цій частині вимог які не підлягають задоволенню. Відповідно до положень умов договору: строк позики (строк дії договору) становить 20 днів; дата надання позики 06.02.2020 року, дата повернення позики 26.02.2020 року. Натомість, позивач, як вбачається з позовної заяви, здійснив нарахування відсотків за кредитним договором як у межах строку його дії, тобто протягом 20 днів з 06.02.2020 року, так і після закінчення строку його дії, тобто після 26.02.2020 року, внаслідок чого розмір заборгованості за відсотками є неправомірним та не відповідає ст. 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та правовим позиціям Верховного Суду. Так, 5 000 грн. 00 коп. (сума отримана у позику та не повернута протягом строку дії договору) /100 % х 0, 01% (узгоджений сторонами у п. 1.1.2.1. договору відсоток, який сплачує позичальник щоденно за користування коштами, у разі невиконання свого зобов'язання у строк дії договору) = 00 грн. 50 коп. (сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у позику коштами). Таким чином, заборгованість відповідача ОСОБА_1 по відсоткам за кредитним договором становить 10 грн. 00 коп. (00 грн. 50 коп. (сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у позику коштами) х 20 днів (строк дії договору, визначений сторонами у п. 1.2 договору)). Також розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп. не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним. Натомість просить суд про стягнення з позивача 6 500 грн. 00 коп. витрат за надання правової допомоги на свою користь.
3.2. Щодо відповіді на відзив.
Уповноважений представник позивача ТОВ «ФК «Гелексі» - адвокат Рудзей Ю. В., 07.11.2025 року (вх. № 25134) подав до суду письмову відповідь на відзив (документ сформований у системі «Електронний суд» 07.11.2025 року) (а.с. 74-79).
Так, із змісту вказаної відповіді на відзив вбачається зокрема, що беззаперечним є факт укладення між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 142694 від 06.02.2020 року у електронній формі та невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позики. У своєму відзиві відповідач не стверджує, що кредитні кошти не отримувала, та не надає доказів, що заборгованість була погашена. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну відповідає нормам законів України «Про електронну комерцію», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні довірчі послуги». з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС». ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5 000 грн. 00 коп. довідка ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) і у сукупності з договором та розрахунком є належним доказом надходження коштів. Отже, грошові кошти було перераховано на картковий рахунок відповідача. Звертає особливу увагу на те, що у випадку якщо відповідач заперечує належність йому карти/рахунку чи призначення платежу, це є питанням доказування, яке відповідач має підтвердити документально. Відповідач у відзиві не надала жодного документа, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав. Поряд з тим, відповідач стверджує, що проведений платіж не пов'язаний із договором, проте не надав доказів, що спростовують наведені в довідці факти (платник, дата, транзакційні номери). Твердження відповідача залишаються припущеннями і не спростовують позовні вимоги. Із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою. Отже, кредитним договором було передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідачем у встановлений договором строк не погашено.
IV. Позиція суду.
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Так, у матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
V. Встановлені судом фактичні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 06.02.2020 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 142694 (а.с. 5-8).
Відповідно до п. 1.1. договору, за договором позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов'язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк:
Згідно п. 1.1.1 сума позики 5 000 грн. 00 коп.
Положеннями п.1.1.2 плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0, 01% в день від поточного залишку позики; комісії складає 1, 5% в день від початкового розміру позики відповідно п. 1.1.1. договору; нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Відповідно до п. 1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 26.02.2020 року.
Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника) (п. 1.2. договору).
Згідно п. 2.1. договору, строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов'язань за договором.
Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника (п. 2.2. договору).
Згідно п. 4.1 договору, позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше 26.02.2020 року.
Відповідно п. 4.2 договору, сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору та розміщується в Особистому кабінеті.
Положеннями п. 5.3.-5.5. у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3, 0% в день від суми позики за кожний день прострочення. У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості. Пеня нараховується протягом терміну та в розмірі передбаченому чинним законодавством.
Згідно п. 9.3 договору, невід'ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ». Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил та виконувати свої обов'язки, визначені правилами.
Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «310fz412», окрім цього вказаним одноразовим ідентифікатором останнім підписано графік платежів (а.с. 8 зворот, 9).
Також відповідачем було підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором 8zvz9f30) паспорт споживчого кредиту (а.с. 10-12).
Як встановлено із довідки ТОВ «ФК «Елаєнс», на виконання договору про надання послуг з переказу грошових коштів між Товариствами 06.02.2020 здійснено перерахування на виконання умов договору згідно призначення платежу на платіжну картку відповідача 5 000 грн. (а.с. 20).
Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № 142694 від 06.02.2020 року, укладеного між ТОВ ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , згідно з яким заборгованість складає 22 502 грн. 00 коп., з яких: 5 000 грн. 00 коп. - заборгованість за позикою; 17 502 грн. 00 коп., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою (а.с. 13-16).
VІ. Застосоване судом законодавство та мотиви прийняття рішення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (постанова Верховного Суду від 11.01.2024 року у справі № 916/1247/23).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду № 524/5556/19 від 12.01.2021 року, № 732/670/19 від 09.09.2020 року, № 404/502/18 від 23.03.2020 року, № 127/33824/19 від 07.10.2020 року, № 561/77/19 від 16.12.2020 року.
У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
VІI. Висновки суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.
В контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23,25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.
Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявними у справі доказами, відповідачем ОСОБА_1 порушено умови зазначеного договору у частині своєчасного повернення кредиту (позики), оскільки відповідачем не проводились платежі по договору, тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення із відповідача, як боржника, заборгованості за вказаним договором, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, які долучено до матеріалів справи.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19, провадження № 12-95гс20 у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» необхідно стягнути 22 502 грн. 00 коп., з яких: 5 000 грн. 00 коп. - заборгованість за позикою; 17 502 грн. 00 коп., - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
8.1. Щодо судового збору.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно платіжної інструкції № 1430 від 03.10.2025 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. (а.с. 24).
З огляду на зазначене, а також те, що позовна заява була подана до суду у електронному вигляді з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», з урахування ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0, 8 у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
8.2. Щодо витрат на правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов'язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 5 000 грн. 00 коп.
Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:
- договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025 року (а.с. 22);
- акт № 369 наданих послух правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09.07.2025 року (а.с. 17);
- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 001139 видане Рудзею Ю. В. (а.с. 28).
Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).
Так, із змісту заперечень (викладених у відзиві на позовну заяву) вбачається, що відповідача не погоджується із розміром судових витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі з огляду на відсутність будь-яких документів, які свідчать про оплату гонорару. Однак вказано й про те, що відповідач просить суд пропорційно зменшити витрати на професійну допомогу.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.
Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Окремо суд приймає правову позицію Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказану у додатковій постанові від 03.10.2024 року у справі № 357/8695/23, згідно якої для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.
Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 5 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -
ухвалив:
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» заборгованість за договором позики № 142694 від 06.02.2020 року у розмірі 22 502 (двадцять дві тисячі п'ятсот дві) грн. 00 коп.
3. Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» судовий збір у розмірі - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
4. Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
5. Порядок оскарження рішення суду та набрання ним законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
6. Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (код ЄДРПОУ: 41229318, електронна пошта: glxcourt@ukr.net, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 10/1);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрація: АДРЕСА_1 ).
Текст судового рішення складено 25.12.2025 року.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: Н. М. Галайко