Справа № 462/9957/25
25 грудня 2025 року м.Львів
Суддя Залізничного районного суду м.Львова Колодяжний С.Ю., вивчивши матеріали заявипредставника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гаталяка Макара Ярославовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором,
встановив:
ОСОБА_1 через свого представника 12.12.2025 року звернувся в суд із позовною заявою, в якій просить солідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 590157,18 грн.
Ухвалою суду від 15.12.2025 року зазначену позовну заяву було залишено без руху, зокрема з підстав необхідності подання окремої заяви про забезпечення позову.
23.12.2025 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гаталяка М.Я. про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, а саме: на гараж № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі “Автомотолюбитель» за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 2791079446060) та на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:10:002:0326 площею 0,06 га в садівничому кооперативі “Під лісом» (реєстраційний номер 547404146101).
Заяву обґрунтовує тим, що, ризик ухилення боржника від виконання судового рішення є дуже великим, зокрема через те, що сума боргу є значною. Окрім цього, вказує, що боржник уникає зустрічей з позивачем, та не відповідає на телефонні виклики. Також зазначає, що при схожих обставинах відповідач отримав великі суми коштів і від інших людей та не повернув їх, а отже у відповідача існують інші боргові зобов'язанні, що підтверджується наявністю двох відкритих виконавчих проваджень відносно відповідача за № 79083457 та № 79219252. Оскільки ціна позову скдадає 590157,18 грн, з метою недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позову, вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову за рахунок накладення арешту на об'єкти з орієнтовною вартістю 700000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову.
У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі №308/8567/20.
Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову та перевіривши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, та є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу, охорону його матеріально-правових інтересів від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 2 ст.149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред?явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст.13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Пунктом 1 ч.1 ст.150 ЦПК України визначено, що позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Верховний Суд у постанові від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 виснував, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, тощо. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути 590157,18 грн. за договором про повернення коштів від 12.11.2025 року.
Заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, за якими позивач вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано в чому полягає значимість таких зусиль.
Крім того, позивач посилається лише на загальні підстави для накладення арешту на майно, переконливих доводів щодо причин, у зв'язку з якими необхідно забезпечити позов, обґрунтувань його необхідності, зокрема щодо небезпеки чи передумов стверджувати, що відповідач має намір відчуджувати це майно чи уникати виконання можливого рішення суду, він не навів.
При цьому, наявність самого по собі вищевказаного позову не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, оскільки предметом позову є стягнення коштів в сумі 590157,18 грн., а не майно, на яке позивач просить накласти арешт.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України види забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (постанова Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 924/881/16 (924/811/20).
В цьому контексті, суд зазначає, що позивачем до заяви не було додано звітів про оцінку вартості майна, на яке він просить накласти арешт, а тому суд, ваховуючи, що згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, не може прийти до однозначного висновку, що накладення арешту на таке буде співмірним заявленій ціні позову, не буде надміру обтяжливим для сторони відповідача та не буде порушувати його інтереси, які також мають бути враховані при вирішенні питання про забезпечення позову. А тому суд не встановив співмірності розміру позовних вимог із обраним способом забезпечення позову, а отже і адекватності застосування такого заходу забезпечення.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду (постанови № 910/8682/18 від 14.11.2018 р. № 923/558/18 від 20.02.2019 р. № 916/2907/24 від 20.01.2025 р.) недоведення заявником дійсної необхідності забезпечення позову, а також недотримання у разі застосування конкретних заходів забезпечення критеріїв співрозмірності та збалансованості інтересів сторін є підставою для відмови у задоволенні заяви.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що матеріали заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гаталяка М.Я. не містять жодних доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання в майбутньому судового рішення через наявність інших боргових зобов'язань відповідача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Враховуючи інтереси усіх учасників процесу, неспівмірність способів забезпечення позову із предметом спору, суд дійшов висновку, що у заяві необхідно відмовити.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 149, 150, 153, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
постановив:
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гаталяка Макара Ярославовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний