1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/1931/25 1-кп/335/1030/2025
23 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м.Запоріжжя клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ау кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
22.12.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. В обґрунтування клопотання прокурором зазначено, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04.11.2025 вирок Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя щодо ОСОБА_4 скасовано та застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 02 січня 2026 року включно.
Стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів про обвинувачення у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, у зв'язку з чим, до нього, відповідно до ст. 183 КПК України може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Отримані в ході досудового розслідування відомості задокументовані у відповідний процесуальний спосіб передбачений КПК України і вказують на вірогідну причетність ОСОБА_4 до вчинення зазначеного злочину, при цьому таке цілком узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що зазначена особа могла вчинити правопорушення.
Доводячи існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, сторона обвинувачення зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Ризик переховування від суду обґрунтовується тим, що наразі ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, та може бути засуджений до покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, а тому з метою уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності та подальшого покарання за вчинення кримінального правопорушення, може зникнути та почати переховуватись від суду, що є ризиком, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 в період дії воєнного стану вчинив новий майновий злочин, при цьому будучи раніше судимою особою. Також слід зазначити, що обвинувачений ОСОБА_4 є неодруженим, не працевлаштований, тобто є соціально неадаптованим, без міцних соціальних зв'язків, які могли б слугувати запорукою та запобіганням вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення.
Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Застосувати більш м'які запобіжні заходи до ОСОБА_4 не можливо, оскільки, на думку сторони обвинувачення жоден інший, більш м'який запобіжний захід, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконанням покладених на нього обов'язків.
Зазначені вище факти свідчать про неможливість запобігання вказаних ризиків і застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 .
У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив його задовольнити з підстав, наведених у клопотанні.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора та обрати запобіжний захід не пов'язаний з тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого також заперечував проти задоволення клопотання прокурора з підстав його необґрунтованості та просить обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд доходить висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , виходячи з такого.
За правилами ч. 2 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на наведені положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду, по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, треба зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
За змістом ч.ч. 3, 5 ст. 199 КПК України, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставин, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано тим, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При вирішенні клопотання прокурора, судом, окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, яка сформульована зокрема у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року та свідчить про те, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватись від суду, суд бере до уваги серйозність висунутої підозри за вчинення тяжкого злочину, за яке передбачене покарання в разі визнання винним обвинуваченого, до восьми років позбавлення волі.
Наявність обґрунтованої підозри підтверджується фактом направлення обвинувального акту до суду, що може свідчити про те, що сторона обвинувачення зібрала достатньо доказів для того, щоб доводити винуватість особи перед безстороннім судом. Оцінити зібрані докази суд на стадії судового розгляду не має можливості, оцінка доказів, зібраних стороною обвинувачення проводиться судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.
Як вказує прокурор, ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вчинити інше кримінальне правопорушення, обґрунтовується тим, що обвинувачений в період дії воєнного стану вчинив новий злочин, при цьому будучи раніше судимою особою, а також є неодруженим, не працевлаштованим, тобто є соціально неадаптованим, без міцних соціальних зв'язків, які могли б слугувати запорукою та запобіганням вчинення ним нових злочинів.
За таких обставин, суд оцінює такий ризик як високий.
Доходячи до висновку про наявність ризиків, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.
Вищезазначені обставини на переконання суду є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи.
Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його застосування, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Суд, не вирішуючи наперед питання доведеності винуватості обвинуваченого, враховує обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, який є відповідно до ст. 12 КК України тяжким злочином, за формою вини є умисним.
Разом із тим, судом не здобуто інформації, яка б категорично виключала можливість перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою.
Стосовно того, чи є інші більш м'які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд зазначає про таке.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України(ч. 1ст. 184 КПК України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Надаючи оцінку можливостям застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене, суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 та зможе запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом, а відтак не вбачає підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, як про це, просив захисник.
Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою, судом не встановлено.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 110,197,183,315,369 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, продовжити на 60 днів, з 23 грудня 2025 року до 20 лютого 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду в частині обраного запобіжного заходу.
Суддя ОСОБА_1