Справа № 333/12274/25
Провадження № 1-кс/333/4151/25
24 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024080100003581, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, громадянина України, не одруженого, військовослужбовця, який на цей час перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 НГУ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, -
24.12.2025 року слідчий першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024080100003581, відомості про яке внесені до ЄРДР 23.04.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України стосовно ОСОБА_5 .
Своє клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий обґрунтував таким.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) від 25.02.2022 року №43 старший сержант ОСОБА_5 зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення військовослужбовців і призначений на посаду інструктора (з бойової підготовки) відділення інструкторів 2-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Згідно довідки відділення кадрів від 29.03.2024 року №3173, старший сержант ОСОБА_5 , у зв'язку із перебуванням на тривалому лікуванні, був зарахований у розпорядження командира військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 20.05.2023 №38о/с.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_7 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, старший сержант ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
04.09.2023 року старший сержант ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ, які, на той час, розташовувались у Дніпровському районі міста Запоріжжя.
Водночас, 23.12.2024 року місцезнаходження старшого сержанта ОСОБА_5 було встановлено співробітниками Національної поліції України та повернуто до місця служби, а саме: до військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Тобто, в період часу з 04.09.2023 року по 23.12.2024 року старший сержант ОСОБА_5 , обов'язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця несення військової служби й був відсутній до 23.12.2024 року, а саме до моменту встановлення його місцезнаходження уповноваженими співробітниками Національної поліції України та подальшого повернення до військової частини НОМЕР_1 НГУ.
Таким чином, солдат ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 25.12.2024 року №385 старшого сержанта ОСОБА_5 поновлено та зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, останньому продовжено військову службу за призовом під час мобілізації, поновлено пільги та соціальні гарантії, встановленні законодавством для військовослужбовців, та призначено на посаду зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 5-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з?єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 25.12.2024 року, та він вважається таким, що посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Водночас, 07.11.2025 року, старший сержант ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, не з'явився на службу з відпустки до місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, яка на той час розташовувалась у Хортицькому районі міста Запоріжжя та до 09.12.2025 року, тобто тривалістю понад три доби, а саме до моменту встановлення його місцезнаходження уповноваженими співробітниками Національної поліції України та подальшого повернення до військової частини НОМЕР_1 НГУ обов'язки військової служби не виконував, до місця військової служби безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживав жодних заходів для з'явлення до місця військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового та цивільного управління, за наявності реальної можливості для цього.
Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_5 за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 5 ст. 407 КК України - нез'явленні вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
22.122025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами: повідомленнями про вчинення кримінального правопорушення; протоколами допитів свідків, матеріалами службового розслідування та іншими матеріалами кримінального провадження.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
-переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні двох тяжких злочинів, за які передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання. Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_5 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв'язку з цим, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду;
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний, перебуваючи на волі, продовжуючи проходження військової служби у військовій частині, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованих йому правопорушень, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні;
- вчиняти інші кримінальні правопорушення, що підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , в період воєнного стану двічі вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), а саме: самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану.
Своїми противоправними діями ОСОБА_5 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини та демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_5 неможливо, оскільки, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого статтею 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, слідчий вважає за можливе не визначати розмір застави, оскільки вона не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 повністю підтримав клопотання слідчого, просив його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_5 пояснив, що він 25.02.2022 року добровільно пішов на військову службу. З березня 2023 року він був у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 НГУ. Коли у вересні 2023 року не отримав заробітну плату, вирішив нести військову службу в іншому підрозділі, тому самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 НГУ. У подальшому, він у Запоріжжі орендував квартири та працював водієм в організації «Карітас».
У грудні 2024 року йому зателефонували з Хортицького відділення поліції і повідомили, що він знаходиться у розшуку. Він до них приїхав, після чого поліцейські відвезли його у розташування військової частини НОМЕР_1 НГУ.
До листопада 2025 року він продовжив військову службу у вказаній частині, але потім домовився з представниками іншої частини щодо подальшої служби. Так як керівництво військової частини НОМЕР_1 НГУ його не відпускало, він виріши самовільно залишити її розташування. На цей час він готовий продовжити нести військову службу, але письмової згоди він керівництва іншого військового підрозділу у нього не має.
Стосовно судимості, він дійсно був засудженим 10.04.2023 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ч.1 ст.309 КК України. Це помилка, що його притягнули до кримінальної відповідальності. Спочатку визначили штраф, який він не зміг оплатити, а потім замінили на громадські роботи, половину з яких він виконав. Тобто фактично він повністю не відбув покарання за вказаним вироком.
Проти задоволення клопотання слідчого заперечує, так як вважає, що відсутні підстави для його задоволення.
Захисник ОСОБА_6 також заперечував проти задоволення клопотання слідчого, зазначивши, що клопотання слідчого недостатньо обґрунтоване, прокурор не довів про наявність ризиків, зазначених у ньому.
Вислухавши доводи прокурора та захисника, пояснення підозрюваного, дослідивши матеріали кримінального провадженні, додані до клопотання слідчого, в їх сукупності, суд дійшов до такого.
У судовому засіданні встановлено, що 23.04.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ч.4 ст.408 КК України за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_5 (кримінальне провадження №62024080100003581).
09.12.2025 року постановою заступника керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі ОСОБА_8 доручено проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні групі слідчих у складі: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_8 .
12.12.2025 року постановою керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 визначено групу прокурорів, які здійснюватимуть процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №62024080100003581, у складі: ОСОБА_4 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , старший групи - ОСОБА_20
12.12.2025 року постановою старшого слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_3 перекваліфіковано дії ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №62024080100003581, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2024 року, з ч. 4 ст. 408 КК України на ч. 5 ст. 407 К України.
08.12.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ч.5 ст.407 КК України за фактом самовільного залишення місця служби військовослужбовцем ОСОБА_5 (кримінальне провадження №62025080100008328).
12.12.2025 року постановою заступника керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі ОСОБА_8 доручено проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні групі слідчих у складі: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_8 .
12.12.2025 року постановою керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 визначено групу прокурорів, які здійснюватимуть процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №62025080100008328, у складі: ОСОБА_4 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , старший групи - ОСОБА_19 .
22.12.2025 року постановою начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_19 об'єднано в одне провадження матеріали досудових розслідувань №62024080100003581, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2024 року, та №62025080100008328, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.12.2025 року, під єдиним реєстраційним номером 62024080100003581.
22.12.2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України.
22.12.2025 року постановою слідчого ОСОБА_3 залучено захисника для участі у кримінальному провадженні №62024080100003581, відомості про яке внесені до ЄРДР 23.04.2025 року, для надання правової допомоги підозрюваному ОСОБА_5 через Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до доручення №003-280003965 від 22.12.2025 року Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги призначив адвоката ОСОБА_6 для надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_5 .
У порядку ст.208 КПК України ОСОБА_5 не затримувався.
Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу, погоджене із прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_19 , та доданих до нього матеріалів, підозрюваний ОСОБА_5 отримав 22.12.2025 року, тому встановлений законодавством час для ознайомлення з вказаними матеріалами, був дотриманий, враховуючи початок судового засідання. До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Вважаю, що прокурором у судовому засіданні доведено, про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 КК України. На думку слідчого судді, зазначене підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- показаннями свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , які пояснили, що проходять військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ. У цій же військовій частині на посаді інструктора з бойової підготовки відділення інструкторів 2 батальйону оперативного призначення проходив службу солдат ОСОБА_5 04.09.2024 року останній без відповідного дозволу чи наказу вищого командира самовільно залишив місце служби в районі тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 . З того часу ОСОБА_5 до розташування військової частини не повернувся, на зв'язок не виходив та його місце знаходження було не відоме;
- показаннями свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які пояснили, що проходять військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ. 07.11.2025 року під час перевірки особового складу було виявлено відсутність на пункті тимчасової дислокації підрозділу, що знаходиться у Хортицькому районі м. Запоріжжя зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 5-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідувальних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення батальйону безпілотних систем старшого сержанта ОСОБА_5 , який повинен був прибути з відпустки 07.11.2025 року. На телефонні дзвінки останній не відповідав та місце знаходження його не відоме;
- матеріалами службових розслідувань;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Прокурор в обґрунтування клопотання слідчого під час судового засідання, на думку слідчого судді, довів наявність фактів та інформації, зміст яких переконав суд у тому, що підозрюваний ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення, зазначене у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу.
Тобто, на даному етапі кримінального провадження підозра відносно ОСОБА_5 є цілком обґрунтованою, доводи підозрюваного та його захисника будуть досліджуватися під час досудового розслідування кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 77 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає слідчий, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є основним ризиком, який обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, можливо дійти висновку, що небезпеку переховування від правосуддя необхідно визначати з урахуванням низки релевантних чинників, серед яких доцільно виокремити особистість обвинуваченого, його моральні якості та переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, його міжнародні контакти у поєднанні із загрозою суворості можливого покарання (рішення у справах «Пунцельт проти Чехії», «В. проти Швейцарії).
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 є тяжким та передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі, що саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Водночас, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при застосуванні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Тому слідчий суддя вважає, що тяжкість злочину, в якому підозрюють ОСОБА_5 не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але така підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Факт переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування підтверджується, на думку слідчого судді, і самим підозрюваним під час судового засідання, який не заперечував, що орендував квартири у м. Запоріжжі, на військову службу не повертався.
Отже, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує покарання, що передбачене законом за вчинення тяжкого злочину, який інкримінується ОСОБА_5 та, оцінюючи його у сукупності з іншими наведеними вище обставинами, встановленими в ході розгляду клопотання, дійшов до висновку про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення
Під час судового засідання було встановлено, що ОСОБА_5 у 2023 році був засуджений за ч.1 ст.309 КК України і на цей час у повному обсязі не відбув призначене покарання, двічі покидав розташування військової частини, де проходив військову службу.
Вказане свідчить про наявність ризику можливості вчинити ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень та продовжити скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Слідчий суддя також враховує, що ОСОБА_5 має постійне місце мешкання та реєстрації, але впродовж останніх двох років проживав в орендованих квартирах м. Запоріжжя.
Щодо ризиків незаконного впливу на свідків
Перевіряючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
Отже, на переконання слідчого судді, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами, як наслідок встановлення ймовірного впливу на них, є об'єктивною необхідністю забезпечення «недоторканості» показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.
Водночас, жодних відомостей про те, що ОСОБА_5 намагався впливати на свідків, які були допитані під час досудового розслідування, а також та інших осіб, прокурор та слідчий у судовому засіданні не надали.
Виходячи із фактичних обставин, а саме, що свідки - є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 НГУ, куди підозрюваний ОСОБА_5 категорично не бажає повертатися на військову службу, тому вважаю, що вказаний ризик є недоведеним під час судового розгляду.
Отже, слідчий суддя при аналізі пояснень учасників судового засідання, доказів у кримінальному провадженні, даних, що характеризують підозрюваного, дійшов до висновку, що існують ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від органу досудового розслідування та суду, можливість продовження вчинення кримінального правопорушення. Вказані ризики, на думку слідчого судді є досить вагомим у даному випадку, тому клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою необхідно задовольнити та застосувати до останнього вказаний запобіжний захід.
Також, слідчий суддя враховує, що відповідно до ч.7 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Необхідність застосування такого запобіжного заходу до підозрюваного, що обмежує його особисту недоторканість, не буде суперечити нормі ст.5 ч.1 п. «b» Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», за якою особи можуть бути арештовані для виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом та рішенню Європейського суду з прав людини справа «Чанєв проти України» від 09.10.2014 року.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Вданому випадку вважаю можливо застосувати розмір застави, передбачений ст. 182 КПК України, а саме: 40 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З урахуванням вимог ст.7 ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік», ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у сумі 121 120 грн.
У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 покладаються обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.182 КПК України у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.
Керуючись, ст. ст. 176, 177, 178, 182, 183, 184, 194, 196, 206 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024080100003581, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.04.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України стосовно ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням його в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України по 20.02.2026 року (включно).
Затримати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно після оголошення цієї ухвали.
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного його затримання - з 15 год. 15 хв. 24.12.2025 року.
ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу - сорок розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 121 120 (сто двадцять одну тисячу сто двадцять) грн.
У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_5 покладаються наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Запоріжжя, без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.
3) прибувати до слідчого, прокурора, судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, один раз на тиждень у час, визначений вказаною посадовою особою.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Копію ухвали вручити прокурору, підозрюваному, захиснику підозрюваного, а також надіслати начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України для виконання.
Повний текст ухвали складено 26.12.2025 року.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1