24 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 686/25183/24
провадження № 51-2323 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024243000002435 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особи без громадянства, уродженця м. Чирчик Ташкентської області Республіки Узбекистан, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 299, ч. 3 ст. 296 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 27 грудня 2024 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив йому покарання: за ч. 1 ст. 299 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки без конфіскації загиблої тварини; за ч. 3 ст. 296 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації загиблої тварини.
Згідно з вироком ОСОБА_6 27 липня 2024 року у вечірній час, перебуваючи за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , що на 9 поверсі, діючи умисно, приблизно о 23:30, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на жорстоке поводження з собакою, нехтуючи правилами суспільної моралі, діючи з хуліганських мотивів, з метою заподіяння травм, загибелі тварини та знущання над собакою, взяв на руки собаку метиса французького бульдога й, підійшовши до відчиненого вікна, із застосуванням сили умисно викинув його з 9 поверху вказаної квартири, чим спричинив собаці тілесні ушкодження, що призвели до загибелі тварини на місці.
Крім того, ОСОБА_6 , будучи раніше засудженим за вчинення хуліганства, на шлях виправлення не став та з мотивів явної неповаги до суспільних цінностей і встановлених у суспільстві загальноприйнятих норм поведінки грубо порушив громадський порядок, що супроводжувався особливою зухвалістю за таких обставин.
17 серпня 2024 року, приблизно о 07:00, ОСОБА_6 , перебуваючи у громадському місці, а саме на навісі балкону над 9 поверхом будинку по АДРЕСА_3 , який виходить у внутрішній двір будинків АДРЕСА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільних цінностей та встановлених у суспільстві загальноприйнятих норм поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, що супроводжувався особливою зухвалістю, з указаного вище навісу 9 поверху скидав каміння та побутове сміття, й при цьому нецензурно висловлювався до мешканців двору. Хуліганські дії, які вчинив ОСОБА_6 , тривали протягом однієї години, чим перешкоджали нормальному ходу життя мешканців.
Продовжуючи свої дії, ОСОБА_6 , перебуваючи на навісі балкону, умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, свідомо передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, взявши до рук побутове сміття, умисно скинув його до низу, чим пошкодив лобове скло автомобіля ОСОБА_8 , який було припарковано біля під'їзду, чим спричинив останній майнову шкоду на суму 6 000 гривень.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 20 березня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження.
На обґрунтування своїх вимог захисник вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки показанням обвинуваченого про непричетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України. Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг сторони захисту й не надав належної оцінки доводам про проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 без участі захисника, тобто з порушенням права на захист (п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України). Крім цього, суд першої інстанції послався на відеозапис, який є додатком до протоколу, однак він в судовому засіданні безпосередньо не досліджувався.
Крім цього захисник вказує, що в діянні ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, оскільки його дії були зумовлені неможливістю самостійно повернутись з навісу балкону на дах будинку, тому відсутні такі ознаки кримінального караного хуліганства як явна неповага до суспільства та особлива зухвалість.
Захисник вважає, що вчинені ОСОБА_6 дії охоплюються ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, а саме дрібне хуліганство.
За таких обставин, захисник у касаційній скарзі стверджує, що дослідженими доказами не доведено вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, і у його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.
Крім цього, сторона захисту вказує, що суди безпідставно визнали обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_6 в стані алкогольного сп'яніння, оскільки ця обставина не доводиться дослідженими доказами.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор частково підтримав касаційну скаргу в частині необхідності зміни оскаржених судових рішень та виключення з мотивувальних частин цих рішень посилання на обставину, яка обтяжує покарання, а саме на вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння. В решті просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності таких доказів.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку в межах доводів поданої касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його діянь за ч. 1 ст. 299, ч. 3 ст. 296 КК України суд зробив із додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Зокрема суд послався на показання самого ОСОБА_6 , який свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень заперечив повністю та пояснив, що дійсно 27 липня 2024 року загинула собака, яку він попередньо прихистив та яка вже кілька днів жила з ним. За твариною він доглядав належним чином. Однак під час відпочинку у квартирі з чоловіком на ім'я ОСОБА_9 останній викинув собаку з вікна. Побоюючись викриття ОСОБА_9 , який, будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину, він визнав свою причетність до події.
Суд критично оцінив показання обвинуваченого про те, що собаку з балкону викинув інший чоловік, оскільки вони суперечать іншим дослідженим доказам. Зокрема свідки вказували, що ОСОБА_6 особисто зізнався про те, що викинув пса та навіть жалкував про це. Вказане зафіксовано й відеозаписом з телефону свідка ОСОБА_10 , який було досліджено в судовому засіданні.
Також суд послався на показання допитаних в судовому засіданні свідків, зокрема:
- свідка ОСОБА_11 , який, будучи співробітником патрульної поліції, 27 липня 2024 року прибув на виклик, й на запитання, навіщо ОСОБА_6 викинув собаку, останній вказав, що вона його зрадила;
- свідка ОСОБА_10 , яка в судовому засіданні повідомила, що 27 липня 2024 року, близько 23:00, вона почула, як щось впало з великої висоти. Вийшовши, вона побачила собаку, яка лежала на асфальті під під'їздом. Наступного ранку вона чула, як ОСОБА_6 під її вікнами розповідав іншим чоловікам про те, що він скинув собаку та ненавидить себе за це.
Крім того, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, суд послався на досліджені в судовому засіданні документи, а саме на дані:
- протоколу проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року та відеозапису до нього, з якого вбачається, що ОСОБА_6 розповів про події того дня, коли він викинув із вікна собаку, та продемонстрував, яким чином він це зробив;
- протоколу огляду предмета від 28 серпня 2024 року з додатками до нього, згідно з яким вбачається, що було оглянуто DVD-R диск із відеозаписом з боді-камер працівників поліції, на яких зафіксовано розмову ОСОБА_6 зі співробітником поліції про загибель пса. В ході цієї розмови засуджений стверджував, що собака зрадила його, тому заслуговує смерті.
З огляду на зазначене наведений захисником довід про те, що місцевий суд не дав належної оцінки показанням засудженого ОСОБА_6 про його непричетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, є безпідставним.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника щодо порушення права ОСОБА_6 на захист з посиланням на положення п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України у зв'язку з тим, що слідчий експеримент проводився з метою перевірки показів ОСОБА_6 як підозрюваного, й такі покази були отриманні без участі захисника, колегія суддів вбачає необхідним указати таке.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права.
Згідно з даними висновку судово-психіатричного експерта № 628 від 15 серпня 2024 року ОСОБА_6 на період вчинення кримінального правопорушення усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, усвідомлює свої дії і може керувати ними й на теперішній час. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 1 а. с. 144-146).
Апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі обґрунтовано вказав, що стороною захисту не наведено жодних аргументів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_6 саме істотних вад, які перешкодили йому реалізувати свої права на стадії досудового розслідування до забезпечення його захисником. Факт наявності у нього емоційно-нестійкого розладу особистості свідчить лише про окремі поведінкові розлади, однак це автоматично не вказує на його нездатність повною мірою реалізувати свої права і не може слугувати безумовною підставою для обов'язкового залучення захисника.
Апеляційний суд умотивовано вказав, що під час досудового розслідування ОСОБА_6 давав конкретні та логічні показання щодо пред'явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним своїх дій та здатність керувати ними. Упродовж розгляду справи не встановлено фактів прояву у обвинуваченого ознак порушень мислення, які б указували на хворобливий стан психіки.
Крім цього, суди у своїх рішеннях не посилаються на показання ОСОБА_6 , надані ним під час досудового розслідування, а посилаються на досліджений під час судового розгляду протокол проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2024 року (т. 1 а. с. 134-137). Зазначену слідчу дію, під час якої ОСОБА_6 повідомив обставини скоєння кримінального правопорушення 27 липня 2024 року, було проведено у присутності захисника ОСОБА_7 .
До початку цієї слідчої дії ОСОБА_6 було роз'яснено його права, про що свідчить його особистий підпис (т. 1 а. с. 134). Жодних заперечень до такої слідчої дії ні захисник, ні обвинувачений не наводили.
При цьому, як убачається з доданих до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції послався як на доказ саме на протокол слідчого експерименту, вказавши аудіо,- відеозапис як його додаток, який не є самостійним доказом. Під час судового засідання 27 грудня 2024 року засуджений ОСОБА_6 вказав на відсутність необхідності переглядати відеозапис вказаного слідчого експерименту.
За таких обставин доводи касаційної скарги про порушення права ОСОБА_6 на захист та недопустимість відеозапису, який є додатком до протоколу слідчого експерименту, як доказу колегія суддів Верховного Суду не вбачає обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 296 КК України, які за своїм характером, на думку захисника, відповідають лише складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, колегія суддів також вважає необґрунтованими.
Згідно з положеннями ст. 296 КК України хуліганством визнається грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій, і полягає в дотриманні усталених правил співжиття (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 лютого 2020 року, справа № 343/1218/18, провадження 51-3704 км 19).
Кримінально каране хуліганство з об'єктивної сторони полягає в посяганні на ці охоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.
Натомість передбачене статтею 173 КУпАП дрібне хуліганство з об'єктивної сторони виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Суб'єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні; вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.
Тобто при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного необхідно виходити з того, що відповідно до змісту ст. 296 КК України хуліганство це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 КУпАП.
Грубим порушенням громадського порядку є недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе необхідно з урахуванням кількості його учасників; території, на якій мало місце порушення; кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.
Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
Як було встановлено місцевим судом, 17 серпня 2024 року ОСОБА_6 в ранню пору доби, близько 07 години ранку, перебуваючи в громадському місці, а саме на навісі балкону 9-го поверху будинку, де він мешкає, і який виходить у внутрішній двір двох інших будинків, скидав каміння та побутове сміття й при цьому нецензурно висловлювався до мешканців оточуючого двору, чим перешкоджав нормальному ходу їх життя. Внаслідок таких його дій було пошкоджено лобове скло автомобіля потерпілої ОСОБА_8 , чим було спричинено матеріальну шкоду на суму 6 000 грн.
Враховуючи зазначені вище обставини та об'єктивні ознаки, наявність грубого порушення громадського порядку в громадському місці, що супроводжувалося особливою зухвалістю, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, а тому колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що вказані вище обставини свідчать про вчинення ОСОБА_6 саме кримінально караного хуліганства, а не дрібного хуліганства, відповідальність за яке передбачена положеннями ст. 173 КУпАП.
Разом з цим Верховний Суд погоджується з доводами захисника про те, що судами попередніх інстанцій було безпідставно визнано обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, із зазначенням цієї обставини у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Відповідно до змісту п. 5 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно з положеннями ст. 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред'явленого обвинувачення, яке в подальшому місцевий суд визнав доведеним, інкримінував ОСОБА_6 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому у формулюванні обвинувачення за ч. 1 ст. 299 КК України, визнаного судом доведеним, згідно зі змістом оскаржуваного вироку місцевого суду не зазначається про вчинення цього кримінального правопорушення ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння. Немає інкримінування цієї обставини щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України, і в обвинувальному акті.
Зі змісту оскаржуваного вироку суду першої інстанції вбачається, що, визнаючи висунуте обвинувачення доведеним, а ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд послався на показання свідка ОСОБА_11 , який вказував про різкий запах алкоголю від ОСОБА_6 . Однак покази цього свідка стосуються епізоду вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 299 КК України.
При цьому у вироку не наведено жодного дослідженого судом доказу, на ґрунті якого суд визнав підтвердженим факт перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння під час вчинення ним хуліганських дій 17 серпня 2024 року, які були кваліфіковані за ч. 3 ст. 296 КК України.
Враховуючи, що наявність обставин, які обтяжують покарання, підлягає доказуванню, а у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції визнав такою обставиною вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, й при цьому не навів у вироку жодного дослідженого доказу на підтвердження наявності такої обставини, колегія суддів Верховного Суду вважає, що місцевий суд істотно порушив вимоги КПК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому касаційна скарга захисника в цій частині підлягає задоволенню, а постановлені в кримінальному провадженні судові рішення - зміні. Зокрема, з мотивувальних частин судових рішень потрібно виключити посилання на наявність у кримінальному провадженні обставини, що обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому колегія суддів вважає, що виключення з оскаржуваних судових рішень посилання на вказану обставину не впливає на правильність призначеного ОСОБА_6 покарання, тому в іншій частині оскаржувані судові рішення необхідно залишити без зміни.
З огляду на це, керуючись положеннями ст. ст. 434, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 змінити.
Виключити з мотивувальних частин зазначених судових рішень посилання на обставину, яка обтяжує покарання, а саме на вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
У решті вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3