23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 449/570/20
провадження № 51 - 2487 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 у режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140260000139 від 21 травня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львів, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 369 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 28 липня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 28 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 369 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі сімсот п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 грн. Прийнято рішення щодо долі речових доказів та запобіжного заходу ОСОБА_6 .
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 21 травня 2020 року близько 00 годин 32 хвилини навпроти будинку АДРЕСА_2 , у салоні службового автомобіля Renault Dokker 0146, надав неправомірну вигоду 500 грн працівнику поліції Перемишлянського ВП Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_8 за не складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задоволено та змінено вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Вказано вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 369 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн. У решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на допущені судами попередніх інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до необґрунтованого засудження ОСОБА_6 за ст. 369 ч. 1 КК України. Вважає, що судами попередніх інстанцій не з'ясовані дійсні обставини події, не дано належної оцінки відеозаписам, на яких зафіксовано ці обставини, та зроблено необґрунтовані висновки про те, що ОСОБА_6 надав неправомірну вигоду працівнику поліції. На думку захисника судами належним чином не перевірено та не спростовано факт провокації надання неправомірної вигоди, для чого стороною захисту подавалися клопотання про призначення семантико-текстуальної лінгвістичної експертизи відеозаписів, у задоволенні яких було відмовлено. Зазначає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 ч. 2 п. 9 КПК України та мав бути повернутий. Також вважає, що досудове слідство відносно неповнолітнього ОСОБА_6 здійснювалось не уповноваженими на це особами. Крім того, вважає, що протокол огляду місця події від 21 травня 2020 року з додатками є недопустимим доказом через допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні цієї слідчої дії, зокрема порушення прав неповнолітнього ОСОБА_6 .
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
В окремому клопотанні засуджений ОСОБА_6 вказав, що підтримує касаційну скаргу та просить її задовольнити, а касаційний розгляд провести без нього, за участю його захисника ОСОБА_7 .
Учасникам судового провадження повідомлено про час та місце касаційного розгляду. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у наданні неправомірної вигоди службовій особі, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 369 КК України, характеризується прямим умислом, тобто якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Об'єктивною стороною надання неправомірної вигоди службовій особі є пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Складовою частиною об'єктивної сторони вказаного складу злочину є наявність у службової особи, якій передається неправомірна вигода, повноважень на вчинення чи невчинення в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред'явленим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з'ясував обставини кримінального правопорушення, дослідив відеозаписи події, врахував позицію і доводи сторони захисту та навів у вироку мотиви, з яких визнав доводи сторони захисту необґрунтованими.
Так, суд першої інстанції дослідив, оцінив та врахував відеозапис з відео реєстратора автомобіля (файл 00020003), з якого чути діалог працівників поліції, які, побачивши попереду мікроавтобус червоного кольору, у якого погано видно номерні знаки, приймають рішення про його зупинку.
З досліджених безпосередньо в судовому засіданні відеозаписів з бодікамер поліцейських (відеофайли LООЗ0018, LООЗ0019) судом було встановлено обставини події за участю ОСОБА_6 та працівників поліції, під час спілкування з якими на вулиці було виявлено, що він керував транспортним засобом без відповідних документів на право керування. Також встановлено як ОСОБА_6 вже в службовому автомобілі просить «не писати» нічого і пропонує дати на каву, на що працівники поліції попереджають його про кримінальну відповідальність за такі дії. У відповідь ОСОБА_6 розповідає, що таке з ним вже не раз бувало, він давав на каву і його відпускали, після чого витягає щось та кладе між сидіннями, озвучивши суму 500 гривень.
Допитані місцевим судом як свідки працівники поліції ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 показали суду обставини, за яких під час їхнього патрулювання у с. Свірж був зупинений автомобіль, в якого не було чітко видно номерний знак. Під час перевірки документів було виявлено, що водій автомобіля ОСОБА_6 не має посвідчення водія, після чого останній почав пропонувати їм гроші за не складення на нього протоколу за адміністративне правопорушення. Його було попереджено про кримінальну відповідальність за такі дії, однак ОСОБА_6 витягнув 500 гривень та поклав біля коробки передач, на що ОСОБА_8 викликав слідчо-оперативну групу, яка, приїхавши на місце події, вилучила ці кошти.
Також суд першої інстанції дослідив та врахував рапорт (т. 2, а.с. 12), з якого встановлено, що 21.05.2020 року о 00 год 32 хв. у службі «102» зафіксовано звернення працівника поліції ОСОБА_8 , відповідно до якого громадянин ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 пропонував незаконну грошову винагороду в розмірі 500 грн за уникнення відповідальності за керування транспортним засобом без посвідчення водія.
З протоколу огляду місця події та відеозапису такого огляду місцевим судом встановлено, що 21 травня 2020 року у с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, навпроти приміщення сімейної амбулаторії було проведено огляд службового автомобіля працівників поліції, де між водійським і пасажирським сидіннями було виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 500 гривень (дві купюри по двісті гривень та одна купюра номіналом сто гривень). При цьому суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання цього доказу недопустимим за клопотанням захисника ОСОБА_7 , зазначивши про те, що обов'язкову участь законного представника (педагога, психолога) передбачає ст. 226 КПК України саме під час допиту малолітньої чи неповнолітньої особи, а порядок проведення огляду визначається ст. 237 КПК України, яка не передбачає обов'язкову участь вказаних осіб під час такої слідчої дії. Не зазначення в кінці протоколу прізвища експерта-криміналіста, який брав участь в огляді, не є, на думку суду, істотним порушенням, оскільки такий зазначений на перші сторінці протоколу і біля його прізвища є його підпис.
Крім того, суд першої інстанції дослідив та врахував інформацію з протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до якого 21.05.2020 року о 00 год. 50 хв. на ОСОБА_6 було складено протокол про адміністративне правопорушення за керування ним транспортним засобом без права керування таким (т. 2, а.с. 18).
Відповідно до практики ЄСПЛ у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. (п. 133-135 рішення у справі «Худобін (Khudobin) проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, п. 60 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року).
Якщо обвинувачені висувають аргумент про підбурювання, внутрішньодержавні суди зобов'язані розглянути його в рамках змагальної, ретельної, всебічної і переконливої процедури, при цьому на сторону обвинувачення покладається тягар доведення відсутності підбурювання. (п. 55 рішення у справі «Носков и Нефедов проти Росії» 30 жовтня 2014 року).
Оцінивши усі обставини події, суд першої інстанції відхилив позицію сторони захисту, яка аналогічна доводам касаційної скарги захисника про те, що мала місце провокація злочину, оскільки ОСОБА_6 сам запропонував надати працівникам поліції неправомірну вигоду, а після роз'яснення йому того, що такі дії можуть бути підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 не лише не відмовився від цієї ідеї, а навпаки почав розповідати як до цього випадку неодноразово уникав таким чином адміністративної відповідальності (відео файл LООЗ0019 53-58 секунди та з 1 хв.18 сек. по 1 хв. 51 сек.). Крім того, місцевий суд розглянув і клопотання захисника про призначення семантико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи, перевірив його мотиви та, врахувавши обставини у кримінальному провадженні, відмовив у його задоволенні, не встановивши підстав для її проведення.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, в тому числі й інші наявні в матеріалах провадження письмові та речові докази, врахувавши показання ОСОБА_6 , свідків, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 надав неправомірну вигоду службовій особі, чим скоїв злочин, передбачений ст. 369 ч. 1 КК України.
При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами, і відхилив версію сторони захисту, зазначивши у вироку ґрунтовні мотиви такого рішення.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України у вироку зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Вирок суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погодився із вироком суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного суду, більшість доводів якої є аналогічними доводам касаційної скарги захисника щодо незаконності та необґрунтованості вироку суду. Прокурор ОСОБА_9 також оскаржила вирок суду в частині вирішення призначеного ОСОБА_6 покарання.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг, належним чином перевірив викладені у них доводи, визнав доводи апеляційної скарги захисника безпідставними та належним чином мотивував таке своє рішення, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, а апеляційну скаргу прокурора щодо призначеного ОСОБА_6 покарання визнав обґрунтованою і задовільнив її та пом'якшив його.
Апеляційний суд вказав, що зібрані у справі докази, які місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення ОСОБА_6 та визнані місцевим судом доведеними.
Суд апеляційної інстанції погодився зі встановленими місцевим судом обставинами того, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом, у якого не було видно номерних знаків, у зв'язку із чим цей транспортний засіб був зупинений працівниками поліції. У подальшому працівники поліції виявили відсутність у ОСОБА_6 посвідчення водія, на що останній, з метою уникнення адміністративної відповідальності надав працівникам поліції неправомірну вигоду в сумі 500 гривень, які залишив у службовому автомобілі. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що наявний в матеріалах провадження відеозапис є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт пропозиції і надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди в сумі 500 гривень працівнику поліції. ОСОБА_6 не заперечував, що голос на вказаних дисках належить саме йому.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 21.05.2020, суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки касаційного суду в постанові від 29 серпня 2024 року, зазначив, що цей протокол був складений за результатом огляду ТЗ працівників поліції, а не автомобіля під керуванням неповнолітнього ОСОБА_6 , що не вимагало обов'язкової участі його законного представника чи захисника. А тому доводи захисника ОСОБА_7 про проведення протоколу огляду місця події з порушенням закону апеляційним судом визнані безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 227 ч. 1 КПК України, при проведенні слідчих дій за участі неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника. Згідно зі ст. 14 ч. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права процес стосовно неповнолітніх повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню.
З матеріалів цього провадження вбачається, що проведення огляду місця події 21 травня 2020 року відбулось без порушення вказаних вимог, оскільки неповнолітній ОСОБА_6 на момент проведення цієї слідчої дії не мав будь-якого процесуального статусу, був лише присутнім при її проведенні і будь-яких дій не вчиняв, пояснень щодо себе чи обставин кримінального правопорушення при цьому не надавав, а тільки підписав протокол, підтвердивши свою присутність. При цьому основним об'єктом огляду був не його автомобіль, а службовий автомобіль працівників поліції, з якого були вилучені 500 грн, що і було зафіксовано в протоколі. За таких обставин при проведенні вказаної слідчої дії права неповнолітнього ОСОБА_6 щодо забезпечення участі його законного представника, передбачені ст. 227 КПК України, та право на захист порушені не були, а також при цьому не було допущено істотних порушень його прав і свободи, які відповідно до вимог ст. 87 КПК України були б підставами для визнання цього доказу недопустимим. Після повідомлення 27 травня 2020 року ОСОБА_6 про підозру досудове розслідування та судовий розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону відбувався за обов'язковою участю його захисника та його законного представника.
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду в тому, що досліджена сукупність доказів підтверджує обставину того, що працівники поліції не провокували ОСОБА_6 надавати неправомірну вигоду, а він це зробив за власною волею і бажанням, навіть після попередження його про кримінальну відповідальність за це. Погодившись з такими обставинами, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим клопотання захисника про призначення семантико- текстуальної (лінгвістичної) експертизи та відмовив у його задоволенні, не встановивши підстав для її проведення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив її доводи
про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які в цій частині аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи. При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 439 ч. 2 КПК України виконав вказівки суду касаційної інстанції в постанові від 29 серпня 2024 року, ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги сторони захисту та ухвалив законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення
Доводи касаційної скарги захисника про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та мав бути повернутий були предметом попереднього касаційного перегляду та визнані необґрунтованими в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2024 року з таких підстав. Під час підготовчого судового засідання 04 серпня 2021 року жодних клопотань про повернення обвинувального акта прокурору зі сторони захисту не надходило, місцевим судом було проведено підготовче засідання, розглянуто всі клопотання, які надійшли від сторін кримінального провадження та призначено справу до судового розгляду на 23 вересня 2021 року, а клопотання захисника про повернення обвинувального акта було заявлено захисником на стадії судового розгляду справи, що суперечить вимогам ст. 314 КПК України.
Також слід зазначити, що в обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 за ст. 369 ч. 1 КК України згідно зі ст. 291 ч. 2 п. 9 КПК України є відомості про дату та місце його складення і затвердження, а саме, 28 травня 2020 року обвинувальний акт складено заступником начальника СВ Перемишлянського відділення поліції Золочівського відділу поліції ГУНП у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_12 в приміщенні Перемишлянського відділення поліції Золочівського відділу поліції ГУНП у Львівській області за адресою: м. Перемишляни, вул. Галицька, 29, та затверджено начальником Перемишлянського відділу Золочівської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_9 в приміщенні Перемишлянського відділу Золочівської місцевої прокуратури Львівської області за адресою: м. Перемишляни, вул. Зелена, 2а. За таких обставин доводи касаційної скарги захисника про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 ч. 2 п. 9 КПК України є безпідставними.
Крім того, суд касаційної інстанції не визнав обґрунтованими і доводи попередньої касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам цієї касаційної скарги захисника, про те, що досудове слідство щодо ОСОБА_6 проводилось у порушення вимог ст. 484 ч. 2, ст. 499 ч. 1 КПК України, оскільки таке слідство відповідно до матеріалів провадження здійснювалось уповноваженими особами на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітньої особи, а тому такі доводи касаційної скарги захисника є безпідставними.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що огляд місця події був проведений з порушенням вимог ст. 223 ч. 4 КПК України є необґрунтованими з таких підстав.
Відповідно до ст. 223 ч. 4 КПК України в редакції, яка діяла станом на 21 травня 2020 року (день проведення огляду місця події), проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного. Частиною 1 статті 237 КПК України передбачено можливість проведення огляду місцевості, приміщення, речей та документів, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. За встановлених місцевим судом обставин, у цьому кримінальному провадженні проведення огляду було невідкладним і полягало в необхідності виявлення та вилучення грошових коштів, наданих ОСОБА_6 як неправомірнавигода у службовому автомобілі працівників поліції.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 369 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.
Призначене апеляційним судом ОСОБА_6 за ст. 369 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, за своїм видом та розміром є необхідними та достатніми для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65, 99 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених ним дій, їх небезпечності та відомостям про його особу.
Відповідно до абз. II і ІІІ п. «b» ч. 2 ст. 40 Конвенції про права дитини Держави-учасниці, зокрема, забезпечують, щоб кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії: негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту; невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів. В цьому кримінальному провадженні щодо неповнолітнього ОСОБА_6 як під час досудового розслідування, так і під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанції було дотримано усі його права та гарантії, передбачені КПК України та міжнародними договорами.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 28 липня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3